Логіко-філософський трактат (, ) — філософська праця австрійського філософа Людвіга Віттгенштайна, що побачила світ у 1921 році й вважається однією з найважливіших робіт з філософії XX століття. Трактат ставить перед собою амбіційне завдання — визначити відношення між мовою і реальністю та окреслити межі наукового пізнання. На думку Джорджа Мура латинська назва є омажем «Богословсько-політичному трактату» Баруха СпінозиNils-Eric Sahlin, The Philosophy of F. P. Ramsey (1990), p. 227..
Віттгенштайн записав свої думки, зібрані в «Трактаті», на фронті Першої світової війни, й завершив книгу у відпустці влітку 1918 рокуMonk p.154. Книжка вийшла в 1921-му під назвою Logisch-Philosophische Abhandlung. Трактат здобув популярність серед логічних позитивістів Віденського гуртка, таких як Рудольф Карнап та Фрідріх Вайсманн. Стаття Бертрана Расселла «Філософія логічного атомізму» була подана як ідеї, навіяні Віттгенштайном.
«Трактат» використовує стислий й жорсткий літературний стиль. Доведень практично нема, твердження декларативні, а інші міркування подаються як самоочевидні. Твердження нумеровані, сім основних афоризмів складають найвищий рівень (номери 1-7), коментарі й уточнення положень наведено як підпункти (наприклад 1, 1.1, 1.11, 1.12, 1.13). Усього є 526 нумерованих тверджень.
Побудова Попри назву, «Трактат» не можна вважати підручником. Його відкриває передмова, в якій автор проголошує: «Цю книжку, мабуть, зрозуміє тільки той, хто вже сам колись передумав висловлені у ній чи принаймні подібні до них думки. Отже, це не підручник. Мети книжки було б досягнуто, якби хтось, із зрозумінням читаючи її, отримав задоволення». Тож, на думку автора, в книзі нема тез, висловлених точно. Цей ненавчальний аспект праці частково пояснює загалом не навчальний її аспект — Віттгенштейн проголошує афоризми без пояснень і без прикладів. Оскільки читач, мовляв, уже сам розмірковував над цими питаннями, то аргументи не особливо потрібні.
Структуру праці можна розчленувати так: Секції 1. та 2. стосуються питань «онтології». Це метафізика «Трактату». 1. стосується світу. 2. стосується природи фактів. Секції 3. — 6. говорять про образ світу. 3. розробляє поняття образу. 4. висвітлює філософію мови й концепцію Віттгенштайнової філософії. 5. та 6. подають «теорію» логіки та її природи. Останній афоризм, 7. формулює невимовний аспект вмісту «Трактату».
Поряд із реальною структурою книги, можна також розглянути інший план твору, спираючись на таке твердження Віттгенштейна:
Моя книга складається з двох частин: тієї, яка представлена тут, і тієї, яку я не написав. І саме ця друга частина є важливою. Моя книга відслідковує так би мовити внутрішні межі етичної сфери, і я переконаний, що це ЄДИНИЙ строгий підхід до окреслення цих меж. Говорячи стисло, на мою думку, там губляться сьогодні інші, мені вдалося розкласти все по поличках, замовкнувшиLettre à Ludwig von Fricker, citée par C. Chauviré, L. Wittgenstein, Paris, Seuil, p. 75 (cette référence elle-même provient de ce site ).
Тож, можна розглядати план книги як частину написану й частину ненаписану.
Афоризми На найвищому рівні книга складається з семи афоризмів, пояснених і уточнених у тексті додатковими афоризмами.
Український переклад подається за виданням 1995 року у видавництві Основи Вітгенштейн Л. Tractatus logico-filosoficus. Філософські дослідження. — Київ: Основи, 1995. . Паралельно наведено оригінальне німецьке формулювання, оскільки українські терміни не повністю відповідають німецьким, і повне задоволення від читання можна отримати лише від оригіналу.
Афоризми суть:
1. Світ є все, що є подієюСлово подія не зовсім точне. Стіл або книжкова шафа в кімнаті, наприклад, не сприймаються як події. Французьке ce qui a lieu (те, що має місце) або англійське the case передають німецьке der Fall краще. Die Welt ist alles, was der Fall ist.2. Те, що є подією, фактом, є існуванням станів речейПоняття стан речей уточнюється далі. Was der Fall ist, die Tatsache, ist das Bestehen von Sachverhalten.3. Логічним образом фактів є думка. Das logische Bild der Tatsache ist der Gedanke.4. Думка є змістовним реченням. Der Gedanke ist der sinnvolle Satz.5. Речення є функцією правдивості елементарних речень. Der Satz ist eine Wahrheitsfunktion der Elementarsätze.6. Загальна форма функції правдивості така: . Це загальна форма речення. Die allgemeine Form der Wahrheitsfunktion ist: . Dies ist die allgemeine Form des Satzes. 7. Про те, про що не можна сказати, треба мовчати. Wovon man nicht sprechen kann, darüber muß man schweigen.
«Онтологія»
Трактат починається з афоризмів, що стосуються онтологічних питань. Ці твердження з точки зору автора не є власне онтологією, тому їх взято тут у лапки, однак у вільному викладі їх можна і треба трактувати як онтологічні, оскільки вони окреслюють думки автора про світ, речі та образи.
Факт Факт є одним із найважливіших понять «Трактату». Його автор запроваджує у другому реченні (1.1).
1.1. Світ є сукупністю фактів, а не речей. 1.2. Світ розпадається на факти.
Світ не сукупність речей: дерев, людей, міст, літаків тощо. Він складається з фактів, таких як «Вікіпедія є енциклопедією», «Іван любить Іванку», «Вікіпедія не є музикальним жанром». Тут прослідковується атомістичний аспект філософії Віттгенштайна, світ є сукупністю простих складових, які можна вичленити за допомогою аналізу. На відміну від Расселла для Віттгенштайна такими елементарними складовими є факти, а не речі, і саме факти виступають як фундаментальні логічні елементи світу.
Факт визначається, як те, що має місце, що також можна перекласти як подія. Факт відповідає критерію незалежності, він може «мати місце, або не мати місця, а все решту залишитися таким як є» (1.21).
Факт і об'єкт Хоча для Віттгенштайна факт є базовим поняттям, він сам складається з об'єктів. Утім, побудова є лише теоретичною — об'єкт існує тільки в факті, інакше його годі пізнати. Тому, що об'єкт не можна уявити собі поза фактом, саме факт, а не річ виступає в ролі базового елемента, який автор вибрав для своїх міркувань. У наведеному прикладі не можна безпосередньо пізнати «Івана» чи «Іванку». Ці два об'єкти є абстрактними, якщо їх взяти окремо від фактів. Об'єкт «Іван» уявляється тільки через факти, наприклад «Іван чорнявий», «Іван любить Іванку» тощо.
Віттгенштайн розрізняє два типи об'єктів: Конкретності Властивості та відношення
Наприклад, «Вікіпедія» є конкретністюВласне, цей приклад демонструє радше складний об'єкт. Далі показано, в якому відношенні цей приклад неадекватний. Тут його наведено тільки з педагогічних міркувань., а «є енциклопедією» — це властивість. Факт"Вікіпедія є енциклопедією" складається з двох об'єктів: конкретності та властивості. У факті «Іван любить Іванку» є дві конкретності та відношення «любити», тобто об'єктів три. Отже, онтологія Віттгенштайна сильно перекликається з логікою, два типи об'єктів, які вона пропонує відповідають двом типам логічних операцій: функціям та аргументам.
Ця атомістична теорія створює проблему: якщо факт розкласти на об'єкти, то певні факти матимуть однакову композицію. «Іван любить Іванку» має ті ж складові, що й «Іванка любить Івана». Всупереч Расселлу, який допускає існування в факті додаткових складових, що дозволяють розрізнити між цими реченнями, Віттгенштайн запевняє, що різниці в складових нема. Він відстоює положення, що факти мають структуру, і саме ця структура дозволяє розрізнення. Але це структура сама собою не є складовою факту.
Нехай «R», «a», та «b» є складовими різних фактів: «aRb» та «bRa». Расселл розмірковує так: C1(R, a, b): C2(R, a, b) Елемент C розрізняє «aRb» та «bRa». В одному випадку це елемент C1, а в іншому C2, різниця міститься в факті як додаткова складова. Саме проти такого розв'язку Віттгенштайн заперечує, стверджуючи, що факти мають структуру.
Факт і стан речей На думку Віттгенштайна об'єкти зв'язані між собою визначеним способом. Віттгенштайн називає зв'язок об'єктів «фактом» (Tatsache) або станом речей (Sachverhalt). Різницю між Tatsache та Sachverhalt встановити не просто, і це створює численні проблеми коментарям «Трактату».
Запропоновано дві інтерпретації: Факт складний; стан речей простий. Факт реальний; стан речей можливий.
(1) Складне і просте Першу з інтерпретацій пропонує в передмові до «Трактату» Бертран Расселл, інші критичні аналізи теж підтримують її. Вона опирається на певні твердження на зразок:
4.2211 Навіть якби світ був необмеженою сукупністю, де кожен факт складався б із необмеженої кількості станів речей, а кожен стан речей — із необмеженої кількості об'єктів, то й тоді мали б бути об'єкти і стани речей.
Або також на лист Расселлу в «Нотатниках 1914—1916»:
Тому слід розуміти різницю між Tatsache та Sachverhalt як різницю між складним і простим. Таке тлумачення виправдує переклад Sachverhalt як «атомарний факт». Це простіший факт. Тож, маємо три рівні: факт, що розпадається на атомарні факти, які в свою чергу розпадаються на об'єкти.
(2) Реальне і можливе Друга інтерпретація пропонує розглядати Tatsache як Sachverhalt, що існує, що «має місце». Вона опирається на інші твердження:
1.1. Світ є сукупністю фактів, а не речей
2.04. Сукупність станів речей, що існують, є світом
4.21 Найпростіше речення, елементарне речення, стверджує існування стану речей
Тож Sachverhalt стає Tatsache коли він має місце. Окрім існування різниці між ними нема. Факт реальності (існування) чи нереальності визначає статус зв'язку об'єктів. Коли такий зв'язок можливий, то це Sachverhalt, а коли реальний, то це Tatsache.
Отже, «Трактат» містить афоризми на користь цих двох інтерпретацій. В першому з англійських перекладів Браян Макгіннесс пропонує цікаву версію другої інтерпретації, що начебто дозволяє обійти труднощі. На його думку факти складаються з станів речей по іншому, ніж стани речей складають частину фактів. Стани речей припускаються фактами як можливості реалізації Факти є тими станами речей, що реалізуються, можливе стає реальним.
Саме так «Трактат» тлумачать сьогодні. Перша інтерпретація, яка спочатку породила інтерес до книги, має певні труднощі. Якщо факт справді складається з речей, то він втрачає простоту — не може більше виконувати функцію логічних атомів світу, ця роль розвинулась в понятті стану речей. Друга інтерпретація отримує перевагу.
Позитивний і негативний факт Схоже, що Віттгенштайн розрізняє два типи фактів: позитивні і негативні.
2. Те, що є подією, фактом, є існуванням станів речей.
2.06 Наявність і відсутність станів речей є дійсністю. (Наявність станів речей ми називаємо також позитивним фактом, а їхню відсутність —негативним.)
Тут «Трактат» знову подає неоднозначність. Можна подумати, що Віттгенштайн звертається до дійсної різниці між двома типами фактів: Позитивні факти, як от «Трактат — це книга» Негативні факти, як от «Трактат — не банан»
Позитивні факти тоді відповідали б логічному виразу типу «Pa» ; а негативні — типу «¬Pa».
Така позиція, проте, зовсім не те, що має на увазі автор «Трактату». Віттгенштайн відмовляється визнати те, що заперечення (¬) корелює з реальністю. Знак «¬» не відповідає в реальності нічому. Якби було так, то слід би було визнати нееквівалентність тверджень «Pa» і «¬¬Pa». Перший вираз має на два знаки менше, ніж другий. Якби знаки відповідали б чомусь у світі, ці два твердження не відповідали б одній і тій же речіМи розрізняємо факти/стани речей і твердження за допомогою двох типів лапок. Факти позначаються «Pa», твердження про факти — «Pa». Ці позначення зберігаються повсюди в статті. Точніше було б не брати факти в лапки, але це, на жаль, зменшило б загальну легкість читання статті.. А от твердження «Pа» та «¬¬Pa» мають для Віттгенштайна однаковий репрезентативний вміст.
Треба розуміти, що для нього «Pa», «¬Pa» та "¬¬Pa " відсилають до одного стану речей, реалізацію якого ці речення стверджують чи заперечують. Тож різниця між позитивними та негативними фактами є справою мови, тільки в мові вона функціонує. Говорити про негативні факти не слід.
Об'єкт