Авха́ти ( ) — назва скіфської етногрупи, яка відома нам з двох незалежних джерел — Історії Геродота та дуже коротких повідомлень Плінія Старшого у відомій NATURALIS HISTORIA.В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947.
За Геродотом (Іст., IV, 6 Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 6) авхати були нащадками легендарного старшого сина першолюдини Таргітая Ліпоксая, та були складовою етносу скіфів-сколотів.
У Плінія Ст. авхатів згадано тричі: одне з трьох скіфських племен («скіфи авхати, атернії, асампати»), які вдерлися до Подоння та Пн. Кавказу, де й знищили до останнього тубільних танаїтів та інапеїв; Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, V, 22 одне з найвідоміших кочових племен тогочасної Азії (на схід від Дону-Танаїсу); Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, XIX, 50 у землях авхатів бере початок Гіпаніс (у цьому випадку Південний Буг). Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», IV, XXVI, 88
Враховуючи наведене, можливо припустити наступне.
Авхати — одна з кочових скіфських етногруп (чи складова орди/ об'єднання), достатньо відома ще з часів перебування у Передкавказзі, що під тиском своїх східних сусідів близько 680 р. до н. е. разом з декількома іншими племенами перейшла Волгу та розселилася у волго-донському межиріччі, і, згодом, у 80-их роках VI ст. до н. е., взяла участь у формуванні етносу причорноморських скіфів-сколотів. Можливим місцем розташування зимівників (чи кочових володінь) авхатів за часів Північної Причорноморської Скіфії були території верхнього Побужжя.
Варто звернути увагу на наступне:
Ймовірно, що саме з часу утворення Північної Причорноморської Скіфії назва етносу авхати стала назвою соціального прошарку чи військово-політичної структури скіфського об'єднання.Мурзин В. Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. К., Наукова Думка, 1990г.
Етимологія назви: < скіф. *aṷhata- < д.ір. *aṷ(a)h-(a)ta- — . Расторгуева В. С., Эдельман Д. И. Этимологический словарь иранских языков. ИЯ РАН. М., «Восточная литература», 2000. Т.1.
Примітки. Джерела. Посилання
Додатково АВХАТИ // Енциклопедія історії України (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАНУ