Па́волоч (також Поволоч Городские поселения Российской империи (1708—1913 гг.) // Российская империя: административно-территориальное деление (1708—1917)) — село (давніше містечко) в Україні, у Житомирському районі Житомирської області. Розташоване при впадінні річки Паволочки в річку Роставицю. Населення становить 1437 осіб (станом на 2001 рік).
Етимологія назви поселення Паволоч Дослідники пов'язують назву з паволокою — дорогою шовковою тканиною, що завозилася із заморських країн. Як доказ, етимологію назви Паволоч пов'язують із транспортуванням паволоки по річках Дніпро, Рось, Роставиця з наступним її зберіганням у фортеці, яка згодом дістала назву Паволоч. Іншою версією походження назви села є походження від міри площі — волоки. Кожному селянину надавали по волоці. Імовірніше за все, через це село часто називають «Поволоч».
Населення За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення становила 5 730 осіб, з них українців — 4 871, росіян — 131, німців — 11, євреїв — 630, поляків — 29, інших — 58.
Історія Паволочі
Давні часи Всі археологічні розкопки, проведені на території села, свідчать про безперервність проживання людей у цій місцевості починаючи принаймні з 4 тисячоліття до н. е. — років поширення трипільської культури на території України.
Поблизу Паволочі та Соколового Броду виявлено залишки поселення трипільської, 4-х поселень черняхівської культури, а також 2 давньоруські городища другої половини 1 тисячоліття.Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К., 1973. — с. 579
Трипільське городище розташоване на південний схід від південної околиці містечка у кінці вулиці Ліски на пагорбах урочища Пристань. Займає високий мис правого берега річки Роставиці, з півдня і півночі оточене балками. Городище овальної форми 94×126 м, укріплене двома лініями валів та ровів, глибина рову 1,5-2 м. Зі східного боку розташований в'їзд завширшки 6 м. Друга лінія розташована в південно-західній частині на площі 46×60 м, ширина рову 2 м, глибина 1 м. Відкрито в 1946 р. експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом В. К. Гончарова. Досліджувалося в 1947 р. М. Л. Макаревичем. Виявлено 5 наземних жител з глинобитними печами та, імовірно, 1 зруйноване трупопокладення, яке супроводжували мідна шпилька, мініатюрна посудинка та просвердлений зуб оленя. Пам'ятка належить до пізнього трипілля етапу СІІ.
Княжа доба Історичний регіон Поросся, до якого належить Паволоч, в XI — на поч. XII ст. заселяли слов'янські племена, названі в літописі поршанами (порошанами), та тюркські племена берендеїв або чорних клобуків. Існувала так звана Пороська оборонна лінія Руської держави. На ній було відомо 13 давньоруських городищ — Товарі(о)в, Дверен (нині — с. Набутів), Богуслав, Володарів (нині — Володарка), Ростовець (нині — с. Білилівка), Борови(о)й, Чуднаїв — фортеці зі змішаним слов'янсько-тюркським населенням, деякі з них (Корсунь, Торче(в)ськ, Юр'їв тощо) були значними міськими центрами. Чорні клобуки захищали південні рубежі держави, воювали в дружині князя.Історія Української РСР. Т. 1. — К, 1981. — с. 376, 380.
Під 1177 роком в «Літописі руському» згадуються на лівому березі р. Роставиці шість берендицьких міст. В. Б. Антонович стверджував, що в число шести давніх городищ на р. Роставиці входило і давнє городище Паволоч. Цю думку поділяв і М. С. Грушевський.Іващенко О. М. Пам'ятки і пам'ятні місця історії та культури на Житомирщині (Попільнянський район). Випуск 9. — Житомир, 2007. — с. 3-4. ISBN 978-966-655-267-2
Литовська доба Після золотоординської навали початку XIII ст. землі навколо Паволочі були суцільною пусткою. Лише після завоювання Київської землі в другій половині XIV ст. Литовським князівством та включення її земель до Великого князівства Литовського тут знову почали селитися люди, відновлювались або засновувались нові поселення.
Першим відомим із Литовської метрики власником Паволочі був двоюрідний брат Остафія Дашкевича Федько Дашкевич, землянин Брацлавський, який у 1505 році дістав від короля Олександра І Ягеллончика грамоту, яка стверджувала за ним володіння селами, серед яких згадується і Паволоч, надані ще його дідові Германові Дашкевичу за бойові заслуги.Махорін Г. Л., Оленська І. С. Край над Унавою. — Житомир: «Волинь», 2006. — с. 151—152. ISBN 966-8059-66-2 За іншими даними, 1503 року Олександр Ягеллончик «пожаловал своєму дворянину Йвану Дашкевичу вь Белоцерковскомь обводе поселение Паволочь».Паволоч: 500 років в ліку писаного віку / Автоупорядник В. П. Бленда. — К, 2009. — с. 43. ISBN 978-966-02-4655-3 Саме це свідчення вважається найпершою згадкою про Паволоч. Остафій Дашкевич, староста канівський та черкаський, отримав її у володіння, знову таки, по одній версії у спадок від батька, по іншій — за заслуги у битвах проти татар від короля Сигізмунда І Старого орієнтовно в 1527 році. Дашкевич першим спорудив в ній замок. При ньому Паволоч стає містечком, починає зростати її населення.
Після смерті Дашкевича в 1540 р. Паволоч перейшла у володіння князів Ружинських. Нею володіли: Остафій Ружинський (намісник польського воєводи у Києві (1575—1581), козацький гетьман (1581—1583)) з 1540 по 1587 рр., з 1587 по 1601 рр. його сини Микола або Мись (низовий гетьман) та Кирик (отаман на Запоріжжі, наказний гетьман (1588), згодом черкаський підстароста) Ружинські.Географічний словник Королівства Польського та інших слов'янських країн. — Варшава: Вид. Філіпа Сулімєрського і Владислава Валєвського, 1886. — Т. 7. — с. 917
Паволоч у складі Речі Посполитої
Після інкорпорації українських земель до складу Речі Посполитої за актом Люблінської унії 1569 р. Паволоч також опиняється під владою Польщі. 1589 року місто отримує магдебурзьке право.
Населення Паволочі та навколишніх сіл активно брало участь у козацько-селянських повстаннях кінця XVI. Так, паволочани були активними учасниками повстання під проводом Криштофа Косинського у 1591—1593 рр. Наприкінці 1596 — на початку 1597 рр., під час повстання під проводом С. Наливайка, Г. Лободи та М. Шаули, загін повсталих на чолі з полковником Саськом гуртувалися біля Паволочі. Повстанці були там же розбиті загоном князя Кирика Ружинського, який в цей час діяв разом з поляками під керівництвом великого коронного гетьмана Станіслава ЖолкевськогоЯворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. — Т. 2. — К., 1990. — с. 111. ISBN 5-12-002051-8, залишки їх втекли до Києва.Житомирщина: Історичний нарис. Навчальний посібник. А. Б. Войтенко, О. М. Іващенко, О. С. Кузьмін та ін. — Житомир, 2008. — с. 59. ISBN 978-966-655-368-6
Спадкоємцем і наступником Кирика Ружинського близько 1601 р. став його син Роман Ружинський (гетьман військ Лжедмитрія II (1608). У 1609—1610 роках брав участь у поході польських військ на Москву). Під час походу до Московського царства він помер 8 квітня 1610 р. Одружений був із Софією Корапчейовською (Корабчевською), яка стала власницею наступних населених пунктів: Паволоч Нова та Стара з селами Почуйки, Саверці, Опарипси (Парипси), Попільня, Лісівці (Великі Лісівці), Койловка (Кіловка), Лозовики, Маркова Воля (Маркова Волиця), Харліївка, Гальчин, хуторами Ярешки, Бровки, Мойсеївка (Мусіївка), Ярки (?), Андрушівка, Макарова (Макарівка), Шпичинці, Верхівня, Турбійовка (Трубіївка), Вербова (Вербівка), Слобода Міньковецького (Миньківці), Кривошинці (Кривошиїнці), Сельжиновка (Селезенівка), Голуб'ятин, Єрчикова Слобода (Великі Єрчики); містечко Котельня стара та нова з Гальчином, Мінкова Воля (Міньківці), Павлівка (можливо, Павелки), Лебедині озера (Лебединці), Орапівка (?), Сокільча, Війтівці, Вербкова (Любимівка), Зарубинці, Красносілка (?), Довжик, Підкамінь, Озеряни; Новий та Старий Ружин, з слободою Чарнорудського (Чорнорудка), слободою Зерославського, містечком Городком, Вчорайшим, Ягнятином, Калинівкою, Чернижівкою, Старосіллям, Комарівкою, Гарапівкою. Княгиня зазвичай жила в замку в Паволочі, але пізніше між Паволоччю та Ружином заклала село, котре від свого дошлюбного прізвища назвала Корапчиєвом (Карабчиїв), побудувала в ньому для себе другий замок-резиденцію.Географічний словник Королівства Польського та інших слов'янських країн. — Варшава: Вид. Філіпа Сулімєрського і Владислава Валєвського, 1886. — Т. 7. — с. 918—919
В 1612 р. маєтності паволоцькі лежали в руїнах, їх спустошив татарський набіг.
У першій половині XVII ст. посилився козацько-селянський повстанський рух. Історичні документи донесли до нас скаргу пана Петра Стрибиля з с. Студениця, датовану 1618 роком, на жителів Паволочі, Верхівні, Ходоркова, Корнина та інших містечок і сіл, які, зібравши загін у 2000 чоловік і напавши на маєток, спалили його, селян пограбували, а його «власний будинок не зруйнували заради викупу». Вони систематично здійснювали напади на маєтки інших місцевих шляхтичів.Житомирщина: Історичний нарис. Навчальний посібник. А. Б. Войтенко, О. М. Іващенко, О. С. Кузьмін та ін. — Житомир, 2008. — с. 59-60. ISBN 978-966-655-368-6
В 1619 р. відбулася поблизу Паволочі відбувалася так звана Роставицька комісія, у результаті якої була підписана 8 (17) жовтня 1619 р. між українською козацькою делегацією на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним, з одного боку, і великим коронним гетьманом Станіславом Жолкевським, з іншого, Роставицька угода про підпорядкування реєстрових козаків польському урядові. В угоді йшлося про обмеження козацького реєстру з 10600 до 3000 чоловік, про припинення козаками походів на Чорне море й обмеження свободи вибору козацької старшини, до королівської волі.
Згідно з люстрацією 1620 р. в Паволочі платили подимне 754 двори.Паволоч: 500 років в ліку писаного віку / Автоупорядник В. П. Бленда. — К, 2009. — с. 75. ISBN 978-966-02-4655-3
У 1625 р. Станіслав Конєцпольський, гетьман великий коронний, вирушаючи у похід на Подніпров'я для придушення козацького повстання під проводом Марка Жмайла, стояв табором біля Паволочі і відвідував княгиню Ружинську в її будинку. На зворотному шляху з того походу він знову проходив повз Паволоч.Географічний словник Королівства Польського та інших слов'янських країн. — Варшава: Вид. Філіпа Сулімєрського і Владислава Валєвського, 1886. — Т. 7. — с. 919 Зупинився ночувати тут під час дороги з Білої Церкви до Бару.Щоденник походу проти запорізьких козаків // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 398. ISBN 5-319-01072-9
10 травня 1630 р. Паволоч згоріла від пожежі. Близько 1634 р. в Паволочі постав католицький костел.Географічний словник Королівства Польського та інших слов'янських країн. — Варшава: Вид. Філіпа Сулімєрського і Владислава Валєвського, 1886. — Т. 7. — с. 920