Рома́нівка (, ) — село в Україні, яке належить до Квітневої сільської громади Житомирського району (з 2020) Житомирської області. До кінця XIX століття мала статус міста та містечка, називалася також Романів ( — Романув). Розташована на правому березі річки Унава, за 3 км на північ від залізничної зупинки Чернявка. Населення згідно з Всеукраїнським переписом 2001 року становило 719 осіб.Облікова картка с. Романівка на офіційному порталі Верховної Ради України, на 1 січня 2018 року — 627 осіб.

Історія Давні часи На території сучасної Романівки та околиць здавна селилися люди. Про це свідчить наявність тут великої кількості курганів. В урочищі Поріччя, на північно-східній околиці села, досліджене давнє трипільське поселення. Воно займає західний схил берега р. Унава, площа становить 250×100 м. Поселення відоме з кінця XIX століття за В. Б. Антоновичем, 1931 року проводила його розкопки В. Є. Козловська, 2000 року воно обстежувалося О. Тарабукіним. Пам'ятка відноситься до пізнього етапу Трипільської культури (бл. 3100—2500 до н. е.)Реєстр пам'яток трипільської культури — Житомирська область.

1876 року на садибі Вольманової на Заріччі були викопані два черепки глиняного посуду та 4 випалені у вогні глиняні фігурки. Зображали вони якогось звіра з 4 ногами, голову якогось звіра з рогами, якусь постать з 3-ма головами та чітку жіночу фігурку. Ці знахідки відправили до Краківського музею. Крім того, знайдено тут 3 золоті бляхи з тисненим зображенням грифонів, левів та людської фігури. Під керівництвом професора В. Б. Антоновича 1878 року були проведені розкопки тутешніх 6 курганів (всього їх було 18), у яких були виявлені цікаві археологічні знахідки. В одному був знайдений молот з просвердлиною, зроблений з бивня мамонта. В інших п'яти були людські кістки, що лежали у безладі, при них знайдені 2 гладеньких бронзових браслети, бронзовий наконечник спису, глиняна посудина, молюск «» або каурі (у давнину вони тривалий час слугували грошима), який лежав в зубах у одного черепа. 1887 року селяни розкопали ще один курган, знайшли в ньому скелет, оточений 6 глиняними ємностями різної форми та величини, уламками бронзи. На полях знаходили кам'яні відполіровані молоти, 3 з них зберігалися в колекції Т. РильськогоАрхеологическая карта Кіевской губерніи / В. Б. Антоновичъ. — (Приложеніе къ XV т. «Древности»). — Москва: Изданіе Императорскаго Московскаго Археологическаго Общества, 1895. — с. 57..

1854 року в селі знайдені бронзові привіски та пряжки, 1848 року знайдена залізна шпора, 1850 року срібні браслети та 3 сережки. Знайдені були в різні часи кам'яне та смолисте намисто, маленькі глиняні посудини та лампи теракотовіАрхеологическая карта Кіевской губерніи / В. Б. Антоновичъ. — (Приложеніе къ XV т. «Древности»). — Москва: Изданіе Императорскаго Московскаго Археологическаго Общества, 1895. — с. 58..

Усе це доводить, що околиці Романівки в різні часи були осередками давніх поселень. Знайдені тут золоті бляшки з тисненим зображенням грифонів, левів тощо дуже подібні до знайдених у Боспорі Кімерійському, а також у давній Ольвії. Швидше за все, ці знахідки свідчать про торговельні зв'язки місцевих поселень з причорноморськими грецькими колоніями.

За часів Київської Русі ці землі були надані київським князем Святополком Ізяславичем своєму тестю — половецькому хану Тугоркану. Та «Половеччина» займала велику територію, бо лежала над Унавою, Роставицею, Россю, Вільшанкою, Кам'янкою та Стугною, сягала з одного боку території пізнішого міста Білої Церкви, з іншого — пізніших Фастова та Гуляників (тепер — Велика Мотовилівка). Назви сучасних сіл Половецьке, Малополовецьке та Великополовецьке у південно-західній частині Київської області є пам'ятками про ті часи. Усією цією областю володіла родина Половців, яка від маєтків Сквири та Рожнів потім почала носити князівське прізвище — зі Сквири Половці-Рожиновські. Не відомо, чи існувала тоді Романівка, проте з родоводу Половців бачимо, що Тугоркан мав сина Каримана, а той Романа. За однією з версій, поселення Романів могло бути засноване тим Романом, онуком Тугоркана.

Ця територія сильно постраждала під час навали військ Батия в 40-х роках XIII століття, адже лежала на шляху ординських військ з Києва на Волинь, Галичину та Західну Європу. На місці багатьох давніх поселень залишилися лише пусті урочища.

Під владою Великого князівства Литовського та Речі Посполитої У другій половині XIV століття Київщина увійшла до складу Великого князівства Литовського. 1386 року київський князь Володимир Ольгердович дав підтвердження Юркові (Єжи) Половцю зі Сквири Рожиновському, онуку вищезгаданого Романа, на володіння «наділом предківським сквирським на річках Росі, Роставиці та Кам'янці», який називався також «Половеччина». Щойно тут почало відновлюватися життя, як 1399 року після битви на Ворсклі та 1416 року орди Едигея та Тимур-Кутлука знову спустошили Київщину.

Тому київський князь Олелько Володимирович мусив Міхалу (Михайлу) Половцю зі Сквири Рожиновському повторно підтвердити володіння «отчиною його, дуже опустілою від неприятелів наших». За життя того ж Михайла Половця напади кримських татар під проводом хана Менґлі-Ґерая у 1482-1495 роках знову перетворили цей край на пустку. Михайло залишив сина Яцека (Яцька) та дочку Оксану. Яцько Рожиновський мусив покинути оці спустошені місця та перейти до Житомирщини. Помер він 1536 року, залишивши сина Дем'яна в татарській неволі та малолітніх сина Тимонька () та дочку Явдоху. Проте всі його нащадки померли, спадкоємцем усієї власності Половців став Іван Немирич. Спустошені маєтки не збуджували великого інтересу і Немиричі, яким було записано ці землі, не дбали про те, щоб привернути їх до своїх рукЮркевич В. Д. Романівка на Київщині // Історично-географічний збірник ВУАН, 1929 р. — Т. 3. — с. 130.. За привілеєм короля Сигізмунда III 1547 року ці маєтності перейшли у власність до білоцерківських міщан.

На порталі Верховної Ради України зазначено, що 1550 року Романівка вперше згадується в документахОблікова картка с. Романівка на офіційному порталі Верховної Ради України .

1590 року Сейм Речі Посполитої дозволив королю роздавати «пустоші» на південно-східній околиці держави шляхті за службу на «вічні часи»Махорін Г. Л., Оленська І. С. Край над Унавою. — Житомир : «Волинь», 2006. — с. 165—166 ISBN 966-8059-66-2. 1591 року король Сигізмунд ІІІ за військові заслуги надав «пустопорожні землі в Білоцерківському старостві над ріками Сквирою, Роставицею, Вільшанкою, Унавою та Кам'янкою» князеві Миколаю Ружинському.

Після смерті останнього 1592 року романівську землю його вдова Ельжбета з Служинських за королівським погодженням передає у власність його брату, князю Кирикові Ружинському. На цих територіях поступово виникло Романівське староство. Князь Кирик побудував у Романові оборонний замок, тримав там невелику військову залогу. Замок знаходився на пагорбі, був обнесений ровом, валом та дубовими палями. Він мав одну дерев'яну браму та високу дерев'яну вежу. Саме місто було також оточене валом та палямиСтаття «Романівка» на сайті «Прадідівська слава. Українські пам'ятки». Кирик Ружинський заселяє цю місцевість, звільняючи людей від будь-яких податків і повинностей. Поступово відроджуються, часто під новими назвами, селаМахорін Г. Л., Оленська І. С. Край над Унавою. — Житомир: «Волинь», 2006. — с. 166 ISBN 966-8059-66-2. Енергійний та завзятий, князь Кирик постійно вів справи з сусідами, які скаржилися на його часті наїзди, захоплення: часті були скарги на невидачу селян-втікачів, тому можна думати, що князь Кирик дбав про переманювання селян на свої ще мало заселені Паволоцькі та Романівські земліЮркевич В. Д. Романівка на Київщині // Історично-географічний збірник ВУАН, 1929 р. — Т. 3. — с. 130—131..

1601 року, очевидно, після смерті князя Кирика, отримує Романів, Сквиру, Чернявку та Жидівці від короля як королівський стіл Павло П'ясковський. Проте, 1602 року, за королівським погодженням, він відступає ці маєтності князю Романові Ружинському, сину Кирика. Князь Роман продовжує залюднення краю. На думку багатьох дослідників, саме завдяки цьому власнику за поселенням закріплюється назва Романів (Романівка).

У той час були відкриті численні справи проти Ружинських про селян-втікачів та їх невидачу, селяни переходили до маєтків князя Романа з різних місцевостей і від різних власників. Вимагали своїх селян від нього та його дружини, княгині Софії (з Корапчийовських), поміщики Єлович, Малинський, Горностай, Сенюта та інші — скаржитися доводилось власникам як ближніх, так і дальніх маєтків. Правда, не всі селяни-втікачі оселялися на постійне проживання на Паволоцьких та Романівських землях Ружинських, для деяких це був лиш етап у подальшому переході на схід до менш залюднених районів. Ружинським також у деяких випадках доводилося шукати своїх селян по інших маєтках та вимагати їхнього повернення до своїх сіл. У Проскур-Сущанських захопили Ружинські землю (гай) Мохнацьку чи Білоцьку… та осадили там село Чернявку. Як і іншим, доводилося Ружинським відстоювати свою власність від нападів та грабунків, дарма що вони самі, порівняно з сусідами, виявляли більшу активність і рідше самі потерпали від сусідів. Є відомості про судові справи щодо кривд від Збаразьких та від Сенют романівським мешканцямЮркевич В. Д. Романівка на Київщині // Історично-географічний збірник ВУАН, 1929 р. — Т. 3. — с. 131..

Роман Ружинський помер 1610 року у м. Волоку під час походу на Москву Лжедмитрія II. Романівське староство перейшло до володінь його жінки княгині Софії, котра 1613 року стала дружиною (четвертою за ліком) віленського каштеляна Єроніма Ходкевича.

1615 року Романів був повністю знищений татарами. У Люстрації 1616 року про це зазначено: "Романів містечко, власника його князя Романа Ружинського правом пожиттєвим, яке недавно минулого року з селами спустошене татарами. Є в ньому жителів 52, перед спустошенням татарським 30 з них платили чинш по 10 грошей, інші платили по 6, а деякі і по 4 гроші, після татарського спустошення нічого не платили. Оренда млинів і корчми платиться в рік 150 флоринів. Сума податків з містечка того 150 флоринів. До староства належать села Чернявка або Грицьковці, Жидовці або Матвієвичі (тепер — Квітневе), Ставище, Гірсики ( — швидше за все теперішні села Єрчики або Великі Єрчики), Кошляки, городище Сквир, Буки, Струков (Строків, засноване 1615 року).

1616 року в романівському фільварку селяни працювали на панщині два дні на тиждень влітку й один день на тиждень взимкуМарочкін В. П. Антифеодальний і визвольний рух на Україні в першій чверті XVII ст. — К. : Вища школа, 1989. — С. 11..