Акт про Унію Великої Британії та Ірландії 1800 року (, іноді ) — документ, паралельно прийнятий Парламентом Великої Британії та Парламентом Ірландії, який закріпив союз Королівства Великої Британії і Ірландського королівства (до цього королівства перебували у персональній унії) та утворив Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії. Акт вступив в дію 1 січня 1801 року, а об'єднаний Парламент Сполученого Королівства зібрався на перше засідання 22 січня 1801 року.

Історія Ірландський парламент отримав значну незалежність за , після того, як протягом багатьох століть був підпорядкований Англії, а згодом — Великій Британії. Цей парламент не був представницьким органом, а швидше складався з еліти протестантської Церкви ІрландіїKoch, J. T. (Ed.). (2006). Celtic Culture: A Historical Encyclopedia (Vols. 1–5). ABC-CLIO. p. 9.

Як і у випадку з Унією зі Шотландією (1707), унія з Ірландією відбулася невдовзі після прояву значної незалежності з боку ірландського парламенту. Адміністрація Генрі Ґраттана 1782 року святкувала досягнення законодавчої незалежності для Ірландії, і хоча Шелберн та лорд Норт занепокоїлися цим і міркували, чи не була б Унія кращим рішенням, Вільям Пітт (молодший), який був прем'єр-міністром більшу частину періоду з 1783 по 1806 рік, був більш відкритим до нових ідей.

Однак відхилення запропонованої Піттом торговельної угоди 1784–1785 років і ще більше — наполягання ірландського парламенту на автономії своїх рішень під час регентської кризи 1789 року викликали занепокоєння в Лондоні. Після Французької революції (1789–1799), відновлених вимог щодо рівності католиків, загрози революційних заходів як серед протестантів, так і серед католиків в Ірландії і, понад усе, неспроможності ірландського парламенту належним чином гарантувати інтереси Британської корони на острові, в Лондоні все більше розглядали Унію як необхідність. Протестантський парламент Ірландії не лише відштовхнув саме тих католиків, які могли б допомогти Пітту протистояти антиклерикалізму Французької революції, але й не зміг впоратися з подальшим Ірландським повстанням та французьким вторгненням 1798 року.

У 1798–1799 роках відбувалися обговорення умов Унії між представниками британського та ірландського парламентів. Багато протестантів Церкви Ірландії виступали проти Унії, оскільки побоювалися втрати своєї влади, і цей захід спочатку був з невеликим відривом відхилений у 1799 році. Заплановані поступки католикам були відкликані під тиском ірландських міністрів. Протягом 1799–1800 років ірландський парламент отримав більшість з того, чого прагнув щодо точних умов, які були б прийнятними у Дубліні та Лондоні.

У деяких колах Англії були застереження щодо того, що унія, яка просувалася з такою вузькою групою в ірландському суспільстві, як Протестантське панування (Protestant Ascendancy), зрештою може призвести до ще більшого відчуження Ірландії. Тим не менш, на той час існувала значна підтримка Унії з боку впливових католиків.

Згідно з остаточно узгодженими умовами Унії, в парламенті Сполученого Королівства у Вестмінстері мало бути 100 ірландських членів парламенту (депутатів), 28 світських і чотири духовні лорди, а ірландські та британські військові структури мали об'єднатися. Церква Англії та Церква Ірландії мали офіційно об'єднатися як «істотна та фундаментальна» умова Унії, що офіційно закріплювало привілеї протестантів.

Ірландія мала отримати певний захист для вітчизняної промисловості як ціну за відкриття своїх ринків: загальна вигода мала досягти економіки острова через сприяння єдиній торговельній зоні та доступ британського капіталу. Ірландські закони залишалися чинними, але парламент Сполученого Королівства відтепер видавав би закони для Ірландії без їх подальшого захисту. Десятина мала бути скасована; льняна торгівля Ольстера захищена; міри та ваги стандартизовані. Спочатку Ірландія мала сплачувати лише частку (2/17 від загальної суми Сполученого Королівства від 40% населення Сполученого Королівства) на імперські витрати Сполученого Королівства; решта податків, зібраних в Ірландії, мала витрачатися всередині країни. На фіскальну унію відводилося двадцять років. Через витрати на війни з Францією навіть цей пропорційний внесок суттєво збільшив борги Ірландії до моменту повної фіскальної унії у 1817 роціKoch, J. T. (Ed.). (2006). Celtic Culture: A Historical Encyclopedia (Vols. 1–5). ABC-CLIO. p. 10.

Унія 1800 року зазнала критики майже одразу після її ухвалення. Її ахіллесовою п'ятою було саме те, що її спричинило: відносини ірландської адміністрації з католицькою більшістю. Як висловився лорд Корнволліс (який підтримував емансипацію католиків):«Ми об'єдналися з народом, який ми повинні були б знищити з міркувань політики»Cornwallis, Correspondence 3.307Спостерігалося чітке небажання йти на поступки, і король Георг III виступив проти планів Пітта 1800–1801 років щодо запровадження послаблень для католиків та державного фінансування католицизму й пресвітеріанства в Ірландії. Коли у 1829 році емансипація католиків нарешті відбулася (завдяки зусиллям Денієла О'Коннела), вона підірвала конфесійну унію Церкви Ірландії з Церквою Англії, водночас з'явившись занадто пізно, щоб багато католиків змогли змиритися з Унією. Крім того, недорозвиненість більшої частини Ірландії у 1800 році, в той час як у Британії набирала обертів Промислова революція, у довгостроковій перспективі підірвала рівність економічного розвитку, яку передбачали умови Унії.

Прапор Новий прапор Сполученого королівства, відомий як «Union Jack», поєднує в собі георгіївський хрест для Англії, Андріївський хрест для Шотландії та прапор Святого Патрика для Ірландії. Після здобуття незалежності Ірландією у 1922 році прапор не змінився і до цього дня є прапором Сполученого Королівства, оскільки північна частина острова залишилася в складі Великої Британії.

Примітки

Джерела Acts of Union — complete original text Cornwallis, C. (1859). Correspondence of Charles, First Marquis Cornwallis (C. Ross, Ed.; Vol. 3, 2nd ed.). John Murray Molyneux, W. (1698). The case of Ireland’s being bound by acts of parliament in England, stated. Joseph Ray. O’Day, A., & Stevenson, J. (Eds.). (1992). Irish historical documents since 1800. Gill and Macmillan.

Література

Lalor, Brian (ed). The Encyclopaedia of Ireland. Gill & Macmillan, Dublin, Ireland, 2003. ISBN 0-7171-3000-2, p. 7 Ward, Alan J. The Irish Constitutional Tradition: Responsible Government and Modern Ireland 1782—1992. Irish Academic Press, 1994. Bolton, G. C. (1966). The passing of the Irish Act of Union: A study in parliamentary politics. Oxford University Press. Foster, R. F. (1988). Modern Ireland: 1600–1972. Allen Lane / Penguin Books. Royal Historical Society. (2001). Transactions of the Royal Historical Society (Sixth Series, Vol. 10). Cambridge University Press. Whelan, K. (1998). Fellowship of freedom: The United Irishmen and 1798. Cork University Press.

Посилання Act of Union Virtual Library from Queen's University Belfast Ireland — History — The Union,1800/Ireland — Politics and government — 19th century index of documents digitised by Enhanced British Parliamentary Papers On Ireland