А́вгуст Вільге́льм Ма́йбах ( ); 9 лютого 1846, Гайльбронн — 29 грудня 1929, Штутгарт) — один з німецьких піонерів в галузі автомобілебудування, підприємець, співзасновник автомобільної компанії Daimler-Motoren-Gesellschaft, конструктор першого автомобіля під торгівельною маркою «Mercedes». За свої інженерні досягнення ще за життя отримав прізвисько «Король конструкторів».
Життєпис
Ранні роки і початок кар'єри (1846—1882) Вільгельм Майбах народився у місті Гайльбронн (Вюртемберзьке королівство), 9 лютого 1846 року у сім'ї столяра Шрайнерса Крістіана Майбаха та його дружини Луїзи. Коли Вільгельму було 8 років його сім'я перебралась з Левенштайна до Штутгарта. 1856 року померла його мати. Через два роки після смерті матері батько, найімовірніше, вирішив покінчити життя самогубством, утонувшиSusanne Eckelmann Wilhelm Maybach 1846—1929 // Deutsches Historisches Museum, Berlin. 14 September 2014. Майбах виріс у дитячому будинку в Ройтлінгені, яким опікувався відомий у той час місцевий пастор і у якому виховувались та навчались сироти з бідних сімей. Там Вільгельм, завдяки допомозі керівника організації, здобув професію кресляра та конструктора: у віці 15 років удень він проходив практику в майстерні та конструкторському бюро заводу, увечері брав уроки з креслення та природничих наук у міській школі, а потім і з математики та фізики у міському училищі.
Тоді ж він уперше зустрів Готтліба Даймлера, який у 1863 році став технічним директором заводу у Ройтлінгені. На той момент Вільгельму, вже кваліфікованому конструктору, було 19 років. До обов'язків Г. Даймлера також входило шефство над притулком. Помітивши зусилля юнака він взяв його як свого головного помічника — на роль, яку Вільгельм Майбах відігравав до смерті Готтліба у 1900 році.
У 1869 році Г. Даймлер перебрався до Карлсруе і влаштувався на завод компанії «Машіненбау Гезельшафт» (), яка виробляла важкі локомотиви. Майбах пішов за ним. 1872 року Готтлібу запропонували посаду технічного директора фірми Gasmotoren-Fabrik Deutz AG, що належала Ніколаусу Отто і . Роботу отримав і Майбах, ставши головним конструктором. На той час фірма займалась виробництвом стаціонарних двигунів внутрішнього згоряння. 1876 року Майбах взяв участь у Всесвітній виставці у Філадельфії (США) з презентацією двигунів фірми «Deutz». Після повернення до Кельна у 1877 році він зосередився на удосконаленні чотиритактової версії двигуна внутрішнього згоряння з метою підготовки його до комерційного рівня.
У 1878 році Вільгельм одружився з подругою дружини Даймлера Емми Кунц, Бертою Вільгельміні Габермаз (), дочкою трактирника і листоноші з Маульбронна. 6 липня 1879 року у них народився син Карл, перший з трьох дітей.
Готтліб і Вільгельм, бачачи недосконалість продукції фірми, розвивали ідею створення легшого і меншого за розмірами двигуна внутрішнього згоряння для транспортних засобів. Керівництво компанії не підтримало починання інженерів, у зв'язку з чим у 1880 Даймлер вирішив покинути підприємство і відкрити в Каннштадті (передмістя Штуттгарта) власну справу. Як компенсацію за патенти, видані на його ім'я, компанія видала Готтлібу 112 000 золотих марок власними акціями. Майбах також покинув фірму й пішов за своїм другом.
У жовтні 1882 року Вільгельм переїхав на Таубенхаймштрассе () в , (Штутгарт), де перед тим Даймлер придбав будинок за 75000 золотих марок. Разом вони доставили цегляну прибудову до заскленого літнього будинку (оранжереї) у саду, що стала їхньою майстернею. Підсобне приміщення перетворили на кабінет, у решті приміщення створили майстерню для випробувань. Їхня активна діяльність насторожила сусідів, які запідозрили, що вони займаються фальсифікатом. Поліція провела рейд за їх відсутності, використовуючи ключ від садівника, але знайшла лише двигуни.
Спільна робота двох винахідників була спрямована на створення швидкохідного двигуна, що міг би урухомлювати транспортні засоби. Для цього було необхідно впритул зайнятися системою запалювання й позбутися усіх недоліків конструкції складного керування запалюванням.
Перші двигуни (1882—1890)
16 грудня 1883 року, Даймлер і Майбах запатентували свій перший двигун, що працював на лігроїні. Новий силовий агрегат розвивав 750 об/хв і відповідав вимогам Даймлера щодо маси і габаритних розмірів. До 1884 року було виготовлено уже три таких двигуни. До кінця 1885 року Майбах і Даймлер розробили перший зі своїх двигунів, який розглядається як попередник усіх сучасних бензинових двигунів. До його конструкції увійшли: одиничний горизонтально розташований циліндр; повітряне охолодження; велике чавунне махове колесо (маховик) ; революційна жарова трубка для запалювання (патент DRP № 28-022); випускний клапан, керований від кулачкового вала. Частота обертання вихідного вала двигуна сягала 600 об/хв, тоді як більшість інших двигунів того часу видавали від 120 до 180 об/хв.
Наступною, надзвичайно важливою для всіх подальших конструкцій ДВЗ стала розробка випарного карбюратора у 1885 році, що дозволило замість світильного газу використовувати рідке паливо. Новий силовий агрегат, тепер уже з вертикальним розташуванням циліндра, мав такі особливості: потужність в 1 к. с. при 600 об/хв; робочий об'єм двигуна становив 100 куб. см; ізольований циліндр з нерегульованою жаровою трубкою (патент DRP № 28-022)
Даймлер дав новому творінню назву Standuhr, що дослівно означає «підлоговий годинник», через схожість з маятниковим годинником.
В. Майбах вмовив Готтліба встановити меншу версію такого двигуна на дерев'яний велосипед, що в результаті привело до появи у листопаді 1885 року моделі «Daimler Reitwagen» — першого у світі мотоцикла з двигуном внутрішнього згоряння, що працював на продуктах нафтопереробки (патент DRP № 36-423 — «автомобіль з газовим або нафтовим двигуном»). Мотоцикл (тоді називався «моторний велосипед») мав з обох боків два маленькі колеса для стійкості. Мотор, що обертався з постійною частотою, розвивав потужність 0,5 к.с. Двоступінчаста пасова передача дозволяла рухатися зі швидкістю до 12 км/год.
17-річний син Даймлера Пауль став першим випробувачем мотоцикла. 18 листопада 1885 року він проїхав на ньому шлях у 3 км від Каннштадта в бік Унтертюркгайма (район Штуттгарта). Згадується, що під час цієї поїздки сидіння транспортного засобу не раз перегрівалось і спалахувало, що було спричинене високою температурою системи запалювання, яка була розташована під сидінням. Згодом Вільгельм Майбах особисто протестував мотоцикл. Саме цей винахід додав авторитету майстерні Даймлера і Майбаха і послужив базою для майбутніх розробок. Тим не менше, після створення «Daimler Reitwagen» компанія Даймлера більше ніколи не поверталась до конструювання мотоциклів, зайнявшись виробництвом двигунів, а згодом і автомобілів.
У цей же час у Вільгельма народилась друга дитина — син Адольф (1884—1940).
У 1887 році В.Майбах і Г. Даймлер отримали свої перші патенти за кордоном. З часом продажі двигунів зросли, переважно завдяки моторному човну «Neckar», представленому у 1887 році, що розвивав швидкість у 6 вузлів. У червні 1887 року Даймлер купив землю у Каннштадті. Нова майстерня розташувалась поза межами міста за адресою Ludwig Route 67, бо мер Каннштадта не дозволив розміщати фабрику в місті. На нове виробництво було найнято 23 працівники. Даймлер зайнявся комерційними питаннями а Майбах очолив конструкторський відділ.
В 1889 году інженери сконструювали свій перший самохідний екіпаж (прототип автомобіля) «Daimler Stahlradwagen», повністю виготовлений у своїй майстерні. Транспортний засіб був оснащений першим в історії двоциліндровим V-подібним двигуном, створеним Майбахом. Цю машину заведено вважати одним з перших автомобілів, потужність якого перевищувала одну кінську силу. У тому ж році Майбах представляв цю розробку на Всесвітній виставці у Парижі.
Навесні 1890 року Вільгельм Майбах сконструював перший 4-циліндровий, чотиритактний двигун потужністю 5 к.с. при 620 об/хв.
Daimler-Motoren-Gesellschaft (1890—1907)
У 1890 році Готтліб Даймлер разом зі своїми партнерами, Вільгельмом Майбахом і фінансистом Максом Дуттенгофером (), заснували в Каннштадті компанію Daimler-Motoren-Gesellschaft (DMG, Даймлер-Моторен-Гезелльшафт). Окремі історики назвали цю подію «угодою з дияволом» так як наступне десятиліття було надто хаотичним для обох винахідників. Основним профілем нового підприємства стало виробництво малогабаритних високошвидкісних двигунів внутрішнього згоряння для наземного, водного та повітряного транспорту. Майбах очолив конструкторський відділ. У цей час він працював над переходом від газового пального до продуктів, отриманих з нафти, які до цього використовувалися лише як засоби чистки та продавалися в аптеках.
28 листопада 1890 року компанію DMG було перетворено в акціонерне товариство. Через розбіжності між акціонерами у стратегії розвитку компанії 11 лютого 1891 року Майбах її покидає і починає працювати самостійно. Наприкінці 1892 року він відкрив майстерню в орендованому приміщенні готелю «Hermann», де були задіяні 17 працівників, п'ятьом з яких заробітну платню забезпечував Г. Даймлер.
У тому ж році у Вільгельма Майбаха народилась третя дитина — дочка Емма (1892—1974).
У 1893 році, майже одночасно з угорцем Донатом Банкі, Майбах розробив карбюратор, де було використано метод емульсійного сумішоутворення розпиленням, у наступному — отримав патент на конструкцію гідравлічних гальм, а ще через рік з'явився його двоциліндровий рядний двигун «Phönix». Спочатку він розвивав потужність 2,5 к. с. при 750 об/хв, але конструкція поступово удосконалювалась, і у 1896 році потужність досягла 5 к. с.
Через фінансові проблеми Даймлер був змушений покинути посаду технічного директора DMG і пішов у відставку у 1893 році, що завдало шкоди престижу DMG. Однак у 1894 році британський промисловець Фредерік Сіммс придбав права на двигун «Phoenix» за 350 000 марок що стабілізувало фінансове становище компанії. Він також поставив умову, щоб Даймлер був знову прийнятий на роботу. 1895 року компанія DMG випустила свій 1000-й двигун, а Майбах також повернувся на посаду головного інженера, отримавши акції на суму 30 000 золотих марок за своїм первинним контрактом з Готлібом Даймлером.
1 жовтня 1896 DMG продала компанії «British Motor Syndicate» (Лондон) першу в світі вантажівку з двоциліндровим двигуном потужністю 4 к. с. та вантажопідйомністю 1500 кг (модель «Daimler Motor-Lastwagen», замовлення №. 81). Через рік компанія представила «Daimler Phönix» — перший тип автомобіля з розташуванням двигуна у передній частині.
Під враженням від роботи Вільгельма австрійський підприємець і автогонщик Еміль Єллінек пообіцяв купити партію з 36 автомобілів, за умови, якщо Майбах створить перегоновий автомобіль за його специфікаціями. За період між квітнем і жовтнем 1900 року Вільгельм спроєктував автомобіль, що отрима назву «Mercedes 35 PS». Новий транспортний засіб мав довжину колісної бази 2245 мм, широку колію у 1400 мм та оснащувався 4-циліндровим двигуном потужністю у 35 к.с., що мав два карбюратори. На ті часи розробка Вільгельма стала новим словом у техніці. При роботі над автомобілем Майбах використав власні винаходи: трубчастий радіатор системи охолодження і 4-ступінчасту коробку передач. Модель, як і двигун автомобіля (Daimler-Mercedes), назвали на честь дочки автогонщика Мерседес. Було отримано велику кількість замовлень на автомобіль, що остаточно переконало керівництво фірми DMG у тому, що автомобільній промисловості належить майбутнє. Виробництво було значно розширене, зросло число працівників підприємств. Компанія DMG офіційно зареєструвала торгівельну марку «Mercedes» у липні 1902 року.
У 1904 році Майбах розробив перший 6-циліндровий двигун потужністю 70 к. с. 1906 року він конструює перегоновий двигун потужністю 120 к. с. з верхнім розташуванням клапанів, розподільчим валом і системою подвійного запалювання.