Павло Олександрович Баранов ( Москва — , Комарово) — радянський ботанік, спеціаліст по морфології і анатомії рослин. Доктор біологічних наук з 1935 року, професор з 1928 року, член-кореспондент АН СРСР.

Біографія Народився року в Москві в родині вихідця з селян Ярославської губернії. Навчався в церковно-парафіяльній, потім торговельній школі. Шкільної середньої освіти не отримував, самостійно підготувався до іспиту на атестат зрілості, здав його екстерном в 1910 році і вступив до Московського університету — спочатку на юридичний факультет, потім перейшов на природниче відділення фізико-математичного факультету. 1917 року закінчив навчання в університеті і до 1920 року залишений при ньому. Одночасно, у 1917-1920 роках, працював викладачем московської гімназії, середньої школи і у 1918-1920 роках Межового інституту в МосквіИздательско-полиграфическая фирма «Реноме» .

у 1918—1921 роках — асистент Середньоазіатського університету в Ташкенті, там же з 1920-го по 1944 рік завідувач кафедри морфології і анатомії рослин; у 1921—1928 роках — доцент, у 1921—1930 роках директор Ботанічного інституту Середньоазіатського державного університету; у 1928—1944 роках — директор Фундаментальною бібліотеки Середньоазіатського державного університету; у 1930—1934 роках — керівник Цітолого-анатомічної лабораторії Всесоюзного науково-дослідного інституту по бавовництву; у 1934—1935 роках — директор Середньоазіатського відділення Всесоюзного інституту рослинництва; У 1938—1941 роках — організатор і директор Памірської біологічної станції Таджицького філії АН СРСР; у 1940—1941 роках — директор Ботанічного інституту Узбецького філії АН СРСР в Ташкенті. Член ВКП(б) з 1941 року.; у 1944—1945 роках — заступник директора Московського ботанічного саду АН СРСР. Член-кореспондент АН СРСР, з 29 вересня 1943 року, по відділенню біологічних наук (ботаніка, морфологія рослин); у 1945—1952 роках — заступник директора з наукової частини і завідувач Лабораторією морфології і анатомії рослин Головного ботанічного саду АН СРСР в Москві; у 1948—1952 роках — професор Московського державного педагогічного інституту імені В. І. Леніна; у 1949—1954 роках — голова Президії Молдавської філії АН СРСР; у 1952—1962 роках — директор Ботанічного інституту імені В. Л. Комарова АН СРСР в Ленінграді.

У 1953—1955 роках обирався депутатом Ленінградської міської Ради депутатів трудящихИнформационная система «Архивы РАН» .

Помер 17 травня 1962 року в селищі Комарово Ленінградської області. Поховапний на Серафимовському цвинтарі Санкт-Петербурга.

Наукова діяльність Основні праці вченого присвячені проблемам онтогенезу і формоутворення рослин, історії та методології ботаніки. До числа найбільш великих наукових досліджень відноситься робота по винограду. Він виявив основні осередки дикорослого винограду Середньої Азії (Західно-Тянь-Шанський, Паміро-Алтайський, Копетдазький), розкрив його численні енотипічені форми, довів, що морфологична різноманітність заростей винограду є результатом вторинного здичавіння винограду, що був в культурі в Середньої Азії.

У Головному ботанічному саду АН СРСР розгорнув роботи по дослідженню біології ряду тропічних і субтропічних культур (цитрусових, чаю, орхідей), займався збором колекційних фондів рослин; На посту директора Ботанічного інституту АН СРСР прагнув до збагачення тематики його досліджень і наближенню її до завдань народного господарства, велику увагу приділяв розвитку наукових досліджень з систематики і географії рослин, розширення Гербарія і завершення колективної багатотомної праці «Флора СРСР».

Займався історією науки: написав статті про А. М. Бекетова, В. Л. Комарова, І. В. Мічуріна, М. С. Навашина, В. М. Сукачова, К. А. Тімірязєва та інше.

Вченому належать фундаментальні дослідження в області біології цвітіння, анатомії і ембріології винограду. Він є одним з укладачів «Ампелографії СРСР» (1т., 1946). Автор понад 200 наукових робіт. Зокрема: «“Дикий” виноград Средней Азии. I. Западный ТяньШань» (Труды Ак-Кавакской опытно-оросительной станции. 1927. Випуск 4. С. 40–118); «Истинный женский цветок винограда» (Там же. С. 119—137); «Среднеазиатский университет. Исторический очерк» (Ташкент, 1927); «Дарваз и его культурная растительность» (у співавторстві з І. О. Райковою. Ташкент, 1928); «Виноградарство Нухурии. Опыт районной ампелографии» (у співавторстві з І. О. Райковою і М. Г. Поповим) (Труды по прикладной ботанике, генетике и селекции. 1930. Т. XXXIV. С. 1–118); «Культура растений в крайних для жизни условиях высокогорной пустыни Памира» (Яровизация. 1938. № 4–5. С. 210—220); «Памир и его земледельческое освоение» (М., 1940); «Строение виноградной лозы» (Ампелография СССР. 1946. Т. 1. С. 217—346); Приспособительная эволюция виноградной лозы. — Тр. / Главного ботанического сада. М. — Л., 1949, т. 1. А. А. Чеботарь, Кишинів. «Возникновение и развитие растительного мира» (М., 1952); «У истоков отечественной ботаники» (М.; Л., 1953); «История эмбриологии растений» (М.; Л., 1955); «В тропической Африке: Записки ботаника» (М., 1956); «В далекой Африке» (Л., 1957).

Відзнаки Заслужений діяч науки Узбецької РСР (з 1944 року); Нагороджений орденом Леніна (1953), орденом Трудового Червоного Прапора (1944), орденом Червоної Зірки (1945), медалі.

Примітки

Література Липшиц С. Ю., Лебедев Д. В., Павел Александрович Баранов, «Бюлетень Московского общества испытателей природы. Отд. биологический», 1962, т. 67, в. 6.