Арабська музика () — це музика арабського світу з усіма різними стилями та жанрами музики. Арабські країни мають багато музичних стилів, а також багато діалектів; у кожної країни є своя традиційна музика.

Арабська музика має довгу історію взаємодії з багатьма іншими регіональними музичними стилями та жанрами. Вона представляє музику всіх народів, які складають арабський світ. На сьогодні — усіх 22 держав.

Історія Історики називають різні форми музики Аравійського півострова доісламського періоду терміном Шуара аль-джахілії (شعراء الجاهلية), тобто «поети часів невігластва». Водночас вважалося, що вірші і музику передають їм джини.

Доісламський період (Аравійський півострів) Музика доісламського Аравійського півострова була схожа на музику давньої близькосхідної музики. Більшість істориків сходяться на думці, що на Аравійському півострові існували різні форми музики в доісламський період між V і VII століттям нашої ери. Арабські поети того часу — звані шу'ара 'аль-Джахілія (араб.: شعراء الجاهلية) або «поети Джахілі», що означає «поети періоду незнання» — використовувались для декламації віршів з високими нотами.Singing in the Jahili period — khaledtrm.net

Вважалося, що Джинс розкриває вірші поетам, а музику — музикантам. У той час хор служив педагогічним закладом, де освічені поети декламували свої вірші. Спів не вважався роботою цих інтелектуалів, а натомість довірявся жінкам з прекрасними голосами, які навчилися грати на тих інструментах, які використовувались у той час — барабан, лютня чи ребаб, та виконували пісні, ґрунтуючись на поетичному метрі. Композиції були простими, і кожен співак співав в єдиному макамі. Серед помітних пісень періоду були Худа (з якого отримано ghina), НАНБ, Санад і rukbani. Завоювавши територію Близького Сходу (Іран, Візантія), Середньої Азії і Єгипту араби творчо використали традиції більш розвинених культур. Були сприйняті основи грецької музичної теорії, а арабський звукоряд розширився до двох октав. З кінця сьомого століття розпочався розквіт класичної арабської музики, яка ґрунтується на семиступенних ладах. Поруч з основними звуками використовуються проміжні інтервали — Ком. Для арабської музики характерна барвиста мелізматика, яка надає їй оригінальний колорит. В арабській манері співу широко застосовується ковзання від звуку до звуку.

Ранній ісламський період

І композиції, і імпровізації в традиційній арабській музиці базуються на системі макам. Маками можна реалізовувати або з вокальною, або з інструментальною музикою, вони не включають ритмічні компоненти. Найбільш поширений жанр арабської класичної музики — вокально-інструментальний ансамбль. Провідна роль в ньому належить співакові. В період правління династії Омеядів найвідомішими співаками були Ібн Мусаджіх, Муслім ібн Мухріз, а також співачка Джаміле. За часів Аббасидів — Ібрахім аль-Мауса (742—804), його син Ісхак аль-Мауса (767—850), а також Мансур Зальзаль. Арабське музичне мистецтво досягло високого рівня. Серед видатних музичних теоретиків Середньовіччя відзначають Аль-Кінді (801—873), аль-Ісфахані (897—967) і Сафіаддін Урмаві (близько 1230—1294). Відомості про арабську музику містяться в працях аль-Фарабі, Ібн Сіни і ін. Середньовічна арабська музика вплинула на музичне мистецтво Іспанії та Португалії Аль-Кінді (801—873 рр. Н.е.) був відомим раннім теоретиком арабської музики. Він приєднався до кількох інших, таких як Аль-Фарабі, запропонувавши додати імпровізовану п'яту струну до уд. Він опублікував кілька трактатів про музичну теорію, включаючи космологічні музичні конотації. Він визначив дванадцять тонів в арабській музичній шкалі, ґрунтуючись на розташуванні пальців і струнах уду.

Абульфарай (897—967) написав «Кітаб аль-агані» — енциклопедичну збірку віршів та пісень, що налічує понад 20 томів у сучасних виданнях.

Аль-Фарабі (872—950) написав помітну книгу про музику під назвою Кітаб аль-Мусікі аль-Кабір (Велика книга музики). Його чиста арабська тональна система досі використовується в арабській музиці.Habib Hassan Touma (1996), The Music of the Arabs, p. 170, trans. Laurie Schwartz, Portland, Oregon: Amadeus Press,

Аль-Газалі (1059—1111) написав трактат про музику в Персії, який заявив: «Екстаз означає стан, який походить від прослуховування музики».

У 1252 році Сафі аль-Дін розробив унікальну форму музичної нотації, де ритми були представлені геометричним зображенням. Подібне геометричне зображення з'явиться у західному світі до 1987 року, коли К'єлл Густафсон опублікував метод подання ритму як двовимірного графіка.

Аль-Андалус До XI століття Ісламська Іберія стала центром виготовлення інструментів. Ці товари поступово поширювалися по всій Франції, впливаючи на французьких трубадурів, і врешті-решт дісталися до всієї Європи. Англійські слова лютня, Ребека і накер отримані з арабського Уд, рабаба і Гоша нагару.  

XVI-XIX століття Бартоль Гюргеввіц (1506—1566) провів 13 років рабом в Османській імперії. Після втечі він опублікував De Turvarum ritu et caermoniis в Амстердамі в 1544 році. Це одна з перших європейських книг, що описують музику в ісламському суспільстві. Витоки "танцю живота" дуже неясні, оскільки зображення та описи рідкісні. Можливо, вона виникла в доісламській Аравії. Приклади були знайдені в 200 р. До н. е., що говорить про можливе доісламське походження.

Сучасність XX століття (Єгипет та Левант)

Сьогодні відбувається повернення до арабських традицій. Але є також течії сучасних композиторів, які свідомо намагаються пов'язати поліфонію та європейську гармонію з арабською гомофонією (музикою), в якій усі інструменти грають одну і ту ж мелодію. На початку XX століття Єгипет першим у ряді арабських країн зазнав раптового виникнення націоналізму, коли він став незалежним після 2000 років закордонного правління. Будь-які англійські, французькі чи турецькі пісні були замінені національною єгипетською музикою. Каїр став центром музичних інновацій. Спостерігаються спроби розвитку арабської музики, що базується на знаннях європейської концертної музики чи інших видів музики. Так Ануар Брахем з Тунісу створив власний, успішний у всьому світі синтез, поєднавши різні модальні особливості арабської і західної музики зі складними імпровізаціями джазових музикантів. Те саме стосується композитора і віртуоза Рабіха Абу-Халіля, який базується на музиці Лівану та джазу, а також музикантам, що живуть у Франції, як Сафі Бутелла, які включають елементи раї та музики фьюжн. Wust el-Balad, найвідоміша рок-група з Єгипту, використовує у своїх піснях елементи традиційної арабської музики. Acrassicauda, іракський треш-метал колектив, з іншого боку, виявляє значно сильніший вплив західної рок-музики. Жінки-співачки одними з перших застосували світський підхід до народної музики. Єгипетська співачка Ум Кульсум та ліванська співачка Файруз були помітними прикладами цього. Обидві були популярні протягом наступних десятиліть, і обидві вважаються легендами арабської музики. По всьому Середземномор'ю марокканська співачка Зохра Аль Фасія була першою виконавицею жіночої статі, яка досягла широкої популярності в регіоні Магрибу, виконуючи традиційні арабські андалузькі народні пісні та пізніше записавши численні власні альбоми.

Протягом 1950-х та 1960-х років арабська музика стала набувати більш західного тону — Єгипетські художники Ум Кульсум та Абдель Халім Хафез разом з композиторами Мохаммедом Абделем Вахабом та Балігом Хамді стали першопрохідцями в застосуванні західних інструментів в єгипетській музиці. До 1970-х років декілька інших співаків почали наслідували західний стиль виконання, так народився стиль Арабської естради. Арабська естрада зазвичай складається із стилістики західних пісень у супроводі арабських інструментів та арабської лірики. Мелодії часто є поєднанням східного і західного стилю. Починаючи з середини 1980-х років, Лідія Ханаан, піонерка музичного стилю, широко розглядалася як перша рок-зірка Близького СходуO'Connor, Tom. «Lydia Canaan One Step Closer to Rock n' Roll Hall of Fame» , The Daily Star, Beirut, April 27, 2016. успішно поєднала англійську лірику та західний звук із середньо-східними чверть тонами і мікротонами і стала першим міжнародно успішним ліванським звукозаписом.George Hayek, Al-Hayat, No. 12,513, June 3, 1997Mireille Khalife, Al-Hayat, Issue No. 13,732, October 16, 2000

Західна поп-музика також була під впливом арабської музики на початку 1960-х років, що призвело до розвитку серфінгової музики, жанру рок-музики, який згодом породив гаражний рок та панк-рок. Піонер серф-рок Дік Дейл, ліванський американський гітарист, був під великим впливом арабської національної музики, якої він навчився від свого дядька, зокрема вмінню грати на барабані з вуд і дербаккі (думбек), навички яких він пізніше застосовував до своєї електрогітари, коли записував рок-серфінг на початку 1960-х.

У 90-х роках такий стиль використовували декілька арабських митців, серед них Амр Діаб, Найва Карам, Еліса, Навал Аль Зогбі, Нансі Айрам, Хайфа Вехбе, Ангхам, Фадл Шейкер, Маджида Аль Румі, Ваел Кфурі, Асалах Насрі, Міріам Фарес, Carole Samaha, Yara, Саміра Саїд, Хішам Аббас, Kadhem Аль Сахер, Мустафа Амар, Ehab Тауфік, Mohamed Фуад, Діана Хаддад, Мохамед Мунір, Латіфа, Cheb Khaled, Джордж Wassouf, Хакім, Fares Karam, Джулія Бутрос і Амаль Хіджазі.

Вплив арабської музики

Більшість музичних інструментів, які використовуються в європейській середньовічній та класичній музиці, мають коріння з арабських музичних інструментів, які прийшли з середньовічного ісламського світу. До них належать лютні, похідні від уду ; ребек (родоначальник скрипки) від ребава, гітара з цитара, накер з накарех, adufe з аль- Даффа, альбока з аль-бук, анафіл з аль-нафір, есбеба (тип флейти) від аль-шабаби, атабал (тип басового барабана) від аль-табл, atambal від аль-tinbal, Балабан, кастаньєти з kasatan і sonajas де azófar від sunuj аль-sufr.

Арабський рабаб, також відомий як шипова скрипка, є найдавнішим відомим нахиленим струнним інструментом і родоначальником усіх європейських кланяються інструментів, у тому числі ребека, візантійської ліри та скрипки. Арабський уд в ісламській музиці був прямим родоначальником європейської лютні. Уд також цитується як попередник сучасної гітари. Гітара має коріння у чотириструнному уді, принесеному в Іберію маврами у 8 столітті. Прямим предком сучасної гітари є гітара- (Мавританська гітара), яка використовувалася в Іспанії до 12 століття. До 14 століття його просто називали гітарою.Tom and Mary Anne Evans. Guitars: From the Renaissance to Rock. Paddington Press Ltd 1977 p.16

Арабські музиканти, швидше за все, впровадили або популяризували ряд середньовічних конічних інструментів включаючи кселамі (від зулами).

Деякі вчені вважають, що трубадури, можливо, мали аравійське походження, при цьому Магда Богін заявила, що арабські поетичні та музичні традиції були одними із багатьох впливів на європейську «любовну поезію». Еварісте Леві-Провансаль та інші вчені заявили, що три рядки поеми Вільяма IX Аквітанської були в якійсь формі арабською мовою, що свідчить про потенційне андалузьке походження його творів. Вчені намагалися перекласти ці рядки і створили різні версії перекладу. Середньовічний Іштван Франк стверджував, що рядки взагалі не арабські, а натомість результат переписання оригіналу пізнішим писарем.