Сухи́ни — село в Україні, у Селищенській сільській громаді Звенигородського району Черкаської області. У селі мешкає 839 людей (за переписом 2001 р.).
Село належить до історико-етнографічного регіону Середнє Подніпров'я.
Історія
Походження назви. Існує три найпоширеніші теорії походження назви села Сухини. Перша теорія випливає з географічних особливостей розташування села, оскільки, Сухини розташовані на високому підвищенні і майже з усіх сторін оточені широкими берегами — стародавніми висохлими річками, люди які перетинали всі ці перепони, потрапляли на «суху землю», можливо й звідси походить така назва — «Сухини». Ще одна теорія походження назви є — кліматична, оскільки, коли в сусідніх селах пройшов дощ, то в Сухинах не випаде й краплі, і навпаки коли в Сухинах дощ, то в сусідніх селах не має дощу, хмари з загального циклону часто оминають село, залишаючи землю сухою. Взагалі Сухини унікальне місце, оскільки, є найвищою точкою Корсунь-Шевченківського району, тут як і в горах сніг лежить дуже довго, в той час коли вже ніде його немає.
І остання теорія походження назви є — «іменна», ніби то, був козак на прізвище — Сухина, і землі які йому були надані, згодом були названі — «Сухини» від прізвища свого першого власника. Однак аналіз метричних книг XVIII — ХІХ ст. показує повну відсутність в населеному пункті прізвища Сухина.
На користь теорії географічного походження назви села свідчить люстрація 1789 року, у якій люстратор зазначає, що село «розташоване на правому березі р. Рось над Сухим яром».
Слово Сухини в перекладі з санскриту (सुखिन्) означає — щасливі, радісніhttps://en.wiktionary.org/wiki/sukhin.
Первісна та середньовічна історія.
Історія села Сухини бере свій початок ще з сивої давнини, перші людські поселення на території села з'являються в часи енеоліту — це трипільські племена землеробів, які прийшли сюди з території Балкан в IV тис. до н. е. і заснували тут ряд поселень, які існували з середнього до фінального етапу існування трипільської культури.
В епоху ранньої бронзи у зв'язку аридизацією клімату, землеробство в українських степах занепадає і на зміну землеробам приходять кочові племена ямної культури, які залишили свій відбиток і на сухинських землях — про що свідчать залишки поховальних споруд того часу. Пізніше в часи середньої та пізньої бронзи коли клімат стає знову більш вологіший і тепліший, сухинські землі заселили землеробські племена білогрудівської культури, саме населення цієї культури більшість дослідників вважають протослов'янами.
За доби заліза на території села Сухини з'являються степові кочівники — Скіфи, про їхню присутність свідчать залишки їхньої матеріальної культури. Пізніше в часи Великого переселення народів на сухинських землях проживали племена черняхівської культури, про що свідчать залишки їхнього поселення, на якому археологи постійно знаходять залишки їхньої матеріальної культури (уламки посудин, обмазка житла, прясла, точила, залізні предмети тощо) За свідченнями місцевого жителя с. Сухини — Максименка М. І. під час насипання греблі сільського ставка, скоріш за все було зруйнований черняхівський могильник, розташування якого традиційне для носіїв цієї культури.
За даними енциклопедії "Історія міст і сіл Української РСР" населений пункт виник у ХІІ ст.
Достеменно не відомо що відбувалося на сухинських землях в часи раннього та класичного середньовіччя, але археологами знайдено декілька знахідок вище згаданих періодів (антська фібула, руська стріла), але впевнено говорити про постійні поселення в цьому регіоні поки що не можна.
Історія у XVI-XVII століттях. Наприкінці XVI ст. південну Київщину охопили козацькі повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591–1593 рр.) та Северина Наливайка (1594–1596 рр.). Про піднесення національної та антифеодальної боротьби в Україні весною 1596 р. С. Жолкевський в одному з своїх листів з Білої Церкви до польського короля писав: «Вся Україна покозачилась. Скрізь повно зрадників і шпигунів козацьких. Справді, треба взятися за рішучі засоби щодо тієї України»Мишко Д. І. Северин Наливайко. – К.: Державне учбово-педагогічне видавництво "Радянська школа”, 1962..
Про участь сухинців та всіляку підтримку повстанців у цій боротьбі вказує той факт, що в умовах польської окупації, навіть через 200 років, польські люстратори у 1789 р. відзначали, що поблизу с. Сухини у напрямку с. Моринці розміщувалося урочище під назвою «Наливайків яр». Ймовірно, що таку назву урочище отримало після березня 1596 р. коли на Корсунщині стояли війська С. Наливайка перед походом на Білу Церкву.
В першій чверті XVII ст. населення покозачилося. Селян приваблювало право козаків на володіння землею, свобода від кріпосницької залежності, особливий правовий статус. Так, в 1604 р. жителі Корсунщини відмовилися виконувати повинності на користь старости Яна Даниловича і встановили свою владу на основі козацького самоврядування.
Восени 1616 року на черговому сеймі польські магнати пропонували карати на смерть із конфіскацією майна всіх, хто оголосить себе козаком.
Однак, це не зупинило боротьбу українців проти польської сваволі. Піднесення національного та антикріпосницького руху в Україні в 1616–1618 рр. супроводжувалось поширенням покозачення майже на все Подніпров’я. Згідно з люстраціями Корсунського, Черкаського, Канівського, Богуславського і Переяславського старост переважна більшість їх населення становили «непослушні».
У 1630 р. в Україні відбулося чергове козацько–селянське повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила). Вважається, що він був одним із перших полковників новоствореного у 1625 р. Корсунського полку. Населення Корсунщини активно підтримало повстання проти польсько-шляхетського панування. В універсалах Федорович закликав братися до зброї «хто був козаком, ї тих хто ним хоче бути, щоб усі прибували, вольностей козацьких заживали, віру благочестиву від замислів лядських рятували»Бойко І. Д. Селянство України в другій половині XVI— першій половині XVII ст. — К., 1963.— С. 67..
Із протестації корсунського підстарости Павловського до Житомирського гродського суду відомо, що 25 березня 1630 р. козацько–селянське військо спільно з міщанами розгромили частини жовнірів і завдали шляхті значних матеріальних збитків у Корсуні.
Сухинці активно підтримали Національно-визвольну війну 1648–1657 рр. проти польських окупантів на чолі з Богданом Хмельницьким. У складі Корсунського полку Війська Запорозького були козаки – носії сухинських прізвищ: Авраменко, Гавриленко, Томіленко, Коваленко, Костенко, Харченко, Кузенко, Макаренко, Марченко, Омельченко, Мартиненко, Московченко, Остапенко, Панасенко, Панченко, Погорєлий, Зуєнко, Педченко, Прокопенко, Романенко, Тараненко, Руденко, Тарасенко, Тищенко, Трохименко, Шевченко, Християн, Хоменко, Якименко, Ярошенко, Юрченко, Клименко. Рід Гриценків мав у складі полку 28 представників, рід Павленків – 24, рід Яценків – 19, рід Савченків – 18Реєстр Війська Запорозького 1649 року / Упорядн. О. В. Тодійчук (гол. упорядн.). – К.: Наукова думка, 1995. – 592 с.. У 1649 р. у складі полку були дві сотні, які називалися за сухинськими прізвищами – Гавриленкова сотня (сотник Гринец Гавриленко) та Костенкова сотня (сотник Васко Костенко).
Село Сухини вперше згадується в Метриці коронній 1659 року. В результаті політики гетьмана Івана Виговського Корсунщина знову потрапляє під владу польських магнатів. У квітні 1659 р. польський король Ян Казимир ІІ підтвердив довічне володіння на с. Сухини сандомирському воєводі Олександру Конєцпольському. Його власність поширювалася на всі поля, ліси, луки, пасовища, стави, пасіки та на підданих і результати їхньої праці.
Історія у XVIII столітті. У 1710 р. Варшавський сейм ратифікував умови Вічного миру 1686 р. між Річчю Посполитою та Росією за яким Україна офіційно поділялася на дві частини. Однією із умов «миру» було перетворення території вздовж Дніпра від містечка Трахтемирова до гирла річки Тясмин у безлюдну «сіру зону». У 1711 р. Московське царство заключило з Османською імперією Прутський мирний договір, який прискорив перехід московських військ разом із правобережними козацькими полками з Правобережної України на лівий берег Дніпра. Результатом домовленостей став згін населення Правобережної України в Лівобережну упродовж 1711–1712 рр. У листуванні з Шереметєвим Петро I зазначав: «І які міста та місця написані у вічному мирі з поляками мають бути порожніми, ті всі спалити і розоритиПисьма и бумаги императора Петра Великого. М., 1962—1992. Т.11. Вып.2. С.56, 73.
Під дію договору підпадало і Корсунське староство. На Корсунщині політику переселення активно проводив полковник Білоцерківського козачого полку Антон Танський. В результаті цієї політики населення Корсунщини з худобою і реманентом було переселене на лівий берег Дніпра, а поселення знищені. За Люстрацією Корсунського староства 1714 р. у селі Сухини на той час «було 30 дворів, людей за Дніпро забрано, великої рогатої худоби взято штук 200, новоосідлих хат 10».
За даними Лаврентія Похилевича у 1741 р. поселення складалося з 60 дворів з населенням близько 450 осіб Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / собрал Л. Похилевич. – Киев: В тип. Киево-Печер. лавры, 1864. – , V, 763 c. http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002381.
Згідно тарифу подимного податку Київського воєводства 1754 р. село Сухини Корсунського староства складалося з податних дворів у кількості пів чверті диму, пів шістнадцятого (50 хат). На місто сплачували податки у кількості сім злотих двадцять чотири з половиною гроші, на скарбницю (утримання коронних військ) – тридцять один злотий вісім грошей. Податок мали сплачувати двома внесками: 15 березня слід було сплатити на утримання коронних військ, а 15 вересня нові суми на утримання воєводської міліції. В цілому сума подимного податку Київського воєводства у порівнянні з 1717 р. зросла у 4 рази.
За люстрацією 1765 р. село належало до Корсунського староства. В Сухинах сплачували податки 63 двори на щорічну суму 677 польських злотих. Орендна плата за корчму становила 1836 злотих. Одне домоволодіння було звільнене від податків та ще 3 мали статус слобід.
За люстрацією 1789 р. село Сухини було одним із найбільших населених пунктів Корсунського староства. Нараховувало 98 домогосподарств, які сплачували податки. За кількістю сільського населення Корсунщини сухинців перевершувало лише село Квітки. Жителі Сухин мали 139 робочих волів, вирощували жито, овес, утримували пасіки. Щорічно сухинці сплачували податків на суму 6426 злотих, окрім цього ще й мали нести повинності по утриманню доріг, греблів, мостів тощо. Податки поширювалися навіть на інвалідів. Так троє сільських калік та 1 убогий мали щорічно платити чинш 7 злотих та 6 грошей квітового (різновидність податку)Архив Юго-западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. – Ч. 7. – Т. ІІІ: Акты о заселении Южной России XVI-XVIII вв. – К., 1905..
Поблизу села розміщувався чорний ліс, який в люстрації називається Каровським, довжиною в одну милю та шириною в четверть милі. Люстратори відмітили добру якість ґрунтів у селі, що сприяло землеробству.
Сільську адміністрацію складали – війт, осавул та присяжний, які на рівні з усіма несли повинності. В селі був розвинений колісницький промисел і нараховувалося 29 майстрів.
Після другого поділу Речі Посполитої у 1793 р. населений пункт увійшов до Богуславського повіту Київського намісництва Російської імперії. З 1797 р. село Сухини входило до складу Богуславського повіту Київської губернії, а з 1846 р. було у складі Селищанської волості Канівського повіту.