Ремінесценція — відкладене відтворення того, що спочатку, при безпосередньому відтворенні, було тимчасово забуто, не відтворювалося. Термін ремінісценція був запропонований сербським вченим В. Урбанчіча в 1907 р.
Закономірним процесом пам'яті є забування, яке «очищує» її від деталей, сприяє узагальненню засвоєних знань (згадки стають більш ідеальні, людина усвідомлює їх наче через рожеві окуляри).
Ефективність запам'ятовування залежить від рівня зацікавленості, уважності, організаційної структури й емоційної насиченості матеріалу. В залежності від застосовуваних способів запам'ятовування розрізняють такі його види: довільне й недовільне, механічне й змістовне, безпосереднє та опосередковане.
Найбільш ефективним є змістовне засвоєння матеріалу (установка і мотивація на запам'ятовування, структурування змісту матеріалу, виділення у ньому опорних елементів, встановлення зв'язків між ними, повторення їх шляхом систематизації), неефективним — механічне завчання.
Література Pinquart, Martin; Forstmeier, Simon (2012-07-01). "Effects of reminiscence interventions on psychosocial outcomes: A meta-analysis". Aging & Mental Health. 16 (5): 541–558. doi:10.1080/13607863.2011.651434. ISSN 1360-7863. PMID 22304736. S2CID 28035958 Pittiglio, Laura (2000-11-01). "Use of Reminiscence Therapy in Patients With Alzheimer's Disease". Lippincott's Case Management. 5 (6): 216–220. doi:10.1097/00129234-200011000-00002. ISSN 1529-7764. PMID 16398000.