Ганс-Адольф Прюцманн (; 31 серпня 1901, Толькеміт — 21 травня 1945, Люнебург) — військовий і поліцейський діяч Німеччини, обергруппенфюрер СС, генерал поліції і військ СС. Займаючи найвищий пост в латвійській окупаційної адміністрації, відповідальний за приміщення в гетто і подальше знищення десятків тисяч євреїв республіки.
біографія Закінчив гімназію, потім вивчав сільське господарство в Геттінгені. У 1918 році вступив у фрайкор. У 1923 році взяв участь у придушенні повстання у Верхній Сілезії. Потім протягом семи років працював сільськогосподарським чиновником в провінціях Померанія, Бранденбург і Східна Пруссія. У 1929 році вступив в СА. У 1930 році покинув СА і вступив в СС в тому ж році (посвідчення №3 002). У той же час вступив в НСДАП (партійний квиток №142 290). Депутат рейхстагу.
Працював керівником оберабшніта СС «Південно-Захід» в Штутгарті, з березня 1937 року по травень 1941 був керівником оберабшніта «Північно-Схід» в Кенігсберзі. З червня по жовтень 1941 року — керівник СС і поліції на півночі Росії. Цей же пост він займав в Україні і Південній Росії до літа 1944 року. Влітку 1944 року командував кампфгруппой «Прютцман» на Україні, був нагороджений Німецьким хрестом у золоті. З червня по листопад 1941 року — вищий керівник СС в окупованій Латвії, відповідальний за відправку десятків тисяч євреїв у гетто в великих містах Латвії і їхнє знищення. У вересні 1944 року був призначений Генріхом Гіммлером генерал-інспектором спеціальної оборони, керував створенням організації «Вервольф». Маючи досвід в боротьбі з партизанським рухом в Україні, планував навчати членів організації тактиці радянських партизан. На початку 1945 року за наказом Гіммлера організував вбивство бургомістра Аахена Франца Оппенгофа, призначеного на цю посаду американцями. Незадовго до кінця війни потрапив в полон до союзників. Покінчив життя самогубством у в'язниці в Люнебурзі 21 травня 1945 року.
Звання
Штурмфюрер СС (10 листопада 1930) Штурмбаннфюрер СС (3 серпня 1931) Штандартенфюрер СС (1 січня 1932) Оберфюрер СС (26 червня 1933) Бригадефюрер СС (9 листопада 1933) Группенфюрер СС (28 лютого 1934) Обергруппенфюрер СС і генерал поліції (9 листопада 1941) Генерал військ СС (1 липня 1944)
Нагороди
Почесний кут старих бійців Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку в сріблі Спортивний знак СА в бронзі Кільце «Мертва голова» Почесна шпага рейхсфюрера СС Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року» Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» Золотий партійний знак НСДАП (30 січня 1939) Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі та сріблі (15 років) Медаль «За вислугу років у СС» 4-го, 3-го і 2-го ступеня (12 років) Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами (10 вересня 1940) 1-го класу з мечами (1 березня 1943) Залізний хрест 2-го класу (9 жовтня 1941) 1-го класу (20 січня 1943) Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» Орден Заслуг (Угорщина), командорський хрест із зіркою Нагрудний знак «За боротьбу з партизанами» Німецький хрест в золоті (16 червня 1944)
Література
Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Fischer, Frankfurt am Main 2007. ISBN 978-3-596-16038-8. (Aktualisierte 2. Auflage) Ruth Bettina Birn: Die Höheren SS- und Polizeiführer. Himmlers Vertreter im Reich und in den besetzten Gebieten. Droste Verlag, Düsseldorf, 1986. ISBN 3-7700-0710-7 Ezergailis A. The Holocaust in Latvia 1941—1944 — The Missing Center, pages xix, 6, 153, 206, 208, 225, 240, 264,347, Historical Institute of Latvia (in association with the United States Holocaust Memorial Museum) Riga 1996 ISBN 9984-9054-3-8 Romuald Karmakar: „Das Himmler-Projekt“, DVD 2000, Berlin, ISBN 3-89848-719-9
Примітки