Сичі́вка — село в Україні, у Христинівській міській громаді Уманського району Черкаської області. Населення — 790 осіб (станом на 01.01.2001).
Географічне розташування Село Сичівка розташоване на обох берегах річки Кіблич (притока Собу), за 12 км на захід від міста Христинівка. Південною околицею села пролягає автошлях міжнародного значення . На хуторі Сичі бере початок річка Кіблич, яка тече територією села, та поповняється шістма невеличкими притоками, стаючи більш повноводною. На території села є три стави: Садковий, Панський та Громадський. Ще п'ять водойм знаходяться на хуторі Яри, три — на хуторі Сичі та Видумський ставок в урочищі Григорів Хутір за колишньою військовою частиною.
Довжина річки близько 82 км. Біля її витоку, за хутором Сичі вона поповнюється двома річками: Осочиха (350 м) та Левадка (146 м). Далі між Сичами та Сичівкою, у річку Кублич несе маленьким струмком свої води річка Борсуча (726 м).
Четвертою притокою є річка Русаль (872 м), яка впадає у Панський ставок вже у межах Сичівки. Далі йдуть річки Бережанка (0,65 км), р. Рогоза (2,56 км), р. Вербич (1,505 км), Кропивна (0,684 км) та Брацлавка (1,068 км).
У селищі Яри бере початок річка Гаївка яка простягається майже на 16 км та впадає у річку Удич. У межах Ярів вона поповняється трьома притоками: Тиха (163 м), Глідиця (468 м) та Очеретня (624 м).
Неподалік залізниці біля Комарівської дороги в однойменному урочищі бере початок річка Видумка (3,225 км), яка впадає у річку Кублич за селом Івангород, утворюючи декілька ставків.
По Талалаївській дорозі в полі в заростях очерету витікає річка Чайка (на місці колишнього хутора Чайки). Через 4,126 км вона впадає у річку Удич в селі Талалаївка.
Перші поселенці Територія сучасної Сичівки була покрита густими лісами та непрохідними болотами. Ця місцевість вважалася природною «східною брамою», яка захищала Брацлавщину від атак сусідніх країн.
1362 року землі Брацлавщини отримані князем литовським Ольгердом. У тому році і з'явились перші жителі на території сучасної Сичівки. Серед шукачів кращої долі були й мисливці, які не раз раніше бували на полюваннях в цих місцинах. Брацлавці селилися в низинах, біля річки, яка згодом отримала назву Кубліч.
Під час копання громадського ставка селянами було витягнуто із болота 2 невеликих скрині з монетами литовського карбування XIV ст., які реквізували татари на Брацлавщині і разом з ними канули в трясовину. 1900 року неподалік від тієї ж водойми при будівництві льоху селянами було знайдено кілька монет литовського карбування кінця ХІІІ століття та жіночі прикраси тих часів.
Назва Вважають що назва села пішла від хижого нічного птаха родини совиних сича. 1569 року, коли Брацлавщина стала польським воєводством, поляки проклали через ліс дорогу від Брацлавського містечка Гайсин до Умані, по якій польські карети возили чиновників Речі Посполитої на огляд дальніх володінь і збору податків з тамтешнього населення. Через чотири роки з'являється ще одна дорога, яка починалася за нинішнім рестораном «Українське село» і прямувала на містечко Теплик, прикордонне укріплення колишнього Литовського князівства. При з'єднанні двох доріг з'явилася перша корчма, де почали зупинятися карети польських шляхтичів, які тут ночували.
Сичі своїм перегукуванням та криком тривожили спокій нічних відвідувачів корчми. Отож, постояльці дали назву місцевості — «там, де сичі».
Потім переселенці з Брацлавщини, що жили біля річки Кіблич, почали селитися ближче до уманської дороги. І вже 1577 року в польських джерелах згадується село Сичівка (польс.Syczówka), яке стояло на розгалуженні доріг на Теплик і Гайсин і нараховувало кілька хатин навколо корчми. З часом, поселення біля дороги розрослося вниз, і об'єдналося з тими брацлавцями що жили біля річки в одне село.
Хронологія подій І—V століття н. е. (до 500 р. н. е.) — черняхівське поселення неподалік урочища Бережок (до 1950—1960 років хутір Чайки) на кордоні з селом Талалаївка біля Шпонькового лісуhttp://wikimapia.org/#lat=48.7823419&lon=29.8751897&z=15&l=37&m=b. При розкопках знайдено численні фрагменти глиняного посуду, залишки осель черняхівців, зброя, елементи побуту. Таке ж поселення знайдено на північ від Івангорода. 1362 року — сичівські землі, які тоді належали до історичної області Поділля Брацлавщини, захоплені великим князем литовським Ольгердом. Селяни з Поділля втікали від литовського гніту в густі ліси на схід Брацлавщини, до витоків річки, яка нині зветься Кубліч. Тоді й виникло перше середньовічне поселення на території села, яке згодом буде названо Сичі. 1569 року — після укладення Люблінської унії село Сичі відійшло до Польщі. Через непрохідні болотисті ліси прокладають дорогу в містечко Умань. Місцевий люд з лісних поселень починає переселятися ближче до стратегічної для Речі Посполитої дороги, через яку кілька раз на добу проїжджали карети з поважними шляхтичами. 1573 року — Прокладення ляхами ще однієї важливої дороги в межах села, що з'єднала укріплений прикордонний пункт колишнього Литовського князівства містечко Теплик з Уманню. На розгалуженні доріг з'явилися перші шинки (пізніше корчма). Ця дорога частково збереглася й понині. Починається за рестораном «Українське село», де вона через поле простягається в бік Теплика. 1577 року — перша згадка сучасної назви села. У польських джерелах знайдено інформацію про поселення Сичівка (польс.Syczówka), яке стояло біля корчми на розгалуженні доріг на Гайсин і Теплик. 1596 року — у навколишніх лісах перечікував зиму Северин Наливайко зі своїм військом, готуючись до весняного походу на Корсунь. 1672 року — внаслідок Бучацької мирної угоди територія Сичівки переходить під владу правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Його військо, повертаючись з походу, зупинялося поблизу села. 1681 року — за Бахчисарайською мирною угодою Брацлавщина потрапляє під владу Туреччини. У Сичівці населення час від часу знаходиться на сезонних роботах на городах та полях монети султанського періоду панування в селі. 1699 року — Карловицький мир. Після розгрому турків Правобережна Україна знову потрапляє під владу Речі Посполитої. У Сичівку знову приходить польське панування майже на 100 років. По всьому Правобережжі починаються великі повстання проти польського панування. 1740—1750 рр. — будувався панський маєток. 1770 року — офіційна дата будівництва селянами першого храму на території села, церква святого Іоана Хрестителя, записана мандрівником М. І. Жарких у його праці «Храми Поділля». 1775 року — у Сичівці налічувалось 50 хат, в яких жило 230 жителів. На той час таке поселення вважалося великим селом. 1780 року — кріпаками польського шляхтича викопаний ставок, який нині називається Панським. 1793 року — внаслідок другого поділу Речі Посполитої Брацлавське воєводство було захоплено Російською імперією. Сичівка увійшла до складу Подільської губернії з адміністративним центром Кам'янець-Подільським. 1800 року — в селі з'являється великий базар,який вздовж дороги простягався від сучасної автобусної зупинки і аж до залізниці. «У дні ярмарку стояв такий галас, що було чути аж до Івангорода» — за розповідями старожилів. А гиржання коней, яких табунами приганяли з Комарівки та Скарженівки на продажу чи на обмін, зводило з розуму селянських собак, які розривалися на прив'язі. 1893 року — навесні із Сичівки до околиць Немович (нині — в складі Сарненського району Рівненської області) переселились 184 сім'ї, майже 1000 безземельних селян. Вони мріяли вибратися зі злиднів і викупили під Сарнами в поміщиці 1 тисячу 200 десятин землі, вкритої лісами й чагарниками. Так і виросло поселення із сичівських переселенців, назване на честь поміщиці Катерини Баркової — Катеринівка. 1896 року — будівництво нової двохкупольної церкви зачаття Святого Іоанна Хрестителя на місці старої. 1900 року — у Сичівці вже налічувалось 230 хат та 2038 мешканців. 1905 року — відкрита церковно-парафіяльна школа, а керівництво школи керувалося церквою. 5 червня 1906 року — 250 сичівських селян, озброївшись косами, граблями та сокирами вийшли на бурякові плантації поміщика, де працювали селяни з інших сіл і примусили їх залишити роботу. Возз'єднавшись з цими заробітчанами, вони створили пікети, не допускаючи на роботу інших. Внаслідок цього виступу поміщик був змушений підняти денний заробіток з 50 до 75 копійок. 1917 року — вигнання поміщика Терещенка. 1932—1933 рр. — Сичівка зазнало Голодомор, внаслідок чого загинуло 420 осіб. 30 липня 1941 року — під час Другої світової війни, під натиском 16-ї та 11-ї німецьких танкових дивізій Сичівка захоплена німецькими військами. 11 березня 1944 року — після 2 років і 7 місяців Сичівка повернулася під контроль радянських військ. 1945—1947 рр. — післявоєнний Голодомор в Сичівці.
Історія Стародавні часи В архівах Стамбула є письмова згадка про місцину на півдорозі між містами Гайсин і Умань, в якій стояв татарський табір, де зупинялися для відпочинку і перерахунку невільників татарські поневолювачі, які вели Чорним Шляхом молодих українських дівчат і хлопців до Кафи на невільничий ринок. Історичний запис переліку татарських укріплень, з яких вони також здійснювали свої набіги, датований 1688 роком. На мапі місцевість між Сичівкою і сучасним селищем Сичі, в якій стояв табір, позначена Байкус Батаклік (тур. моаою — baykuş bataklık), що в перекладі з турецької означає Совине Болото. У записі говориться про те, що у верхніх джерелах річки Кублан (тур. мовою — Kublan) стояло татарське укріплення, яке постійно охороняли 50 підданих Османської імперії, які заступали на бойове чергування по 4 місяці. Також вони охороняли коней, зерно, домашню худобу, все, що під час набігів забирали в українських селах і не могли взяти з собою у Крим. До речі, за річкою, яка витікає за хутором Сичі і тече двома областями (82 км), так і закріпилася назва, пов'язана з Османським періодом правління. Кублан, з татарської означає «табір», згодом змінили на український мотив, Кублич. Так вона називається і понині. Вниз по течії, у Вінницькій області, і нині є велике село Кублич, на місці якого також був сторожовий пункт османів.
На мапі Шуберта видно, що Сичівку наприкінці XIX століття оточували два лісові масиви: Гонтів ліс на північному сході і ліс невідомої назви на південь від села.
Гонтів ліс простягається від сучасної Іванівки до Орадівки, частково покриваючи території, де нині місто Христинівка, села Козаче та Мала Севастянівка. Назва лісу походить від імені козацького сотника, згодом одного з лідерів Коліївщини Івана Гонти. Потоцький віддав йому ліс, Розсішки і частину Орадівки в посесорське володіння. От в народі його і називали Гонтовим.
Другий ліс, в народі звався Дубечня, простягався від теперішнього залізничного переїзду до села Комарівка і шельпахівських хуторів. На околицях східної його частини було озеро Чайки, де згодом з'явився однойменний хутір, який проіснував до середини ХХ століття.
Сичівські землі належали польському магнату Калиновському, а пізніше Браницькому. У 1775 році в селі налічувалося 50 дворів та 230 жителів. Життя селян-кріпаків було важким. Вони мусили збирати в лісах мед, віск, здобувати шкури диких звірів, які віддавали панові як податок. Пізніше ці землі перейшли до шляхтича Опочинського, який у 1888 році продав їх поміщикові Терещенку по 180 карбованців за десятину.
У 1900 році в Сичівці вже налічувалось 230 дворів, проживало 2038 мешканців. Із 2100 десятин землі 1500 належало Терещенкові, 50 десятин церкві, а селянам 550 десятин. 60 господарств села були зовсім безземельними, тож мусили підробляти в поміщика та багатших односельчан. За мізерну плату селяни обробляли поміщицьку землю. Дуже часто селяни ходили у Херсонську та Подільську губернії на заробітки. Пригноблені безземеллям, титанічною працею та обтяжливими податками, селяни часто виступали проти поміщика Терещенка. Найбільші виступи були 1905—1906 роках.