Степа́нки — село в Україні, в Черкаському районі Черкаської області, центр Степанківської сільської громади. Розташоване на лівому березі річки Тясмину, за 10 км від обласного центру — міста Черкаси. В селі проживає 2 400 людей.
Археологія Перші підтверджені сліди людини датуються IV—III тис. до н. е. — племена Трипільської культури, поселення яких виявлено на території села.
В період бронзової доби (III тис. до н. е.) на території Степанок виявлено поселення людей, які використовували кераміку зі шнуровим орнаментом.
Походження назви Дослідники звертають увагу, що навколишні села засновані приблизно в один час і мають подібну історію походження назви. В XVI ст. на цих теренах виникали хутори і поселення, що отримали назву від імені міщан Черкаського замку, які тут займалися уходництвом. Так, в «Описі Черкаського замку» 1552 року згадується міщанин Хоцко, який, ймовірно, займався уходництвом на території сусіднього села Хацьки. Інші навколишні населені пункти мають також антропонімічне походження, тобто походять від імені власника (Нечаїв хутір — Нечаївка, Леськів хутір — Леськи, Хацьків хутір — Хацьки, Вергунів хутір — Вергуни і т. д.).
Все це дає підстави висловити здогад, що назва села Степанки за аналогією з іншими хуторами трансформувалася зі Степанків хутір — до Степанівка, а згодом — до Степанки. Відомо декілька міщан Черкаського замку з іменем Степан, що жили в місті у 1552 році, але не відомо, хто саме з них володів тут уходницькими угіддями.
Історія Перша писемна згадка про село Степанки — 1653 рік. Саме цього року до Богдана Хмельницького в Чигирин їхали на переговори представники московського царя:
Назва Степанівка в майбутньому трансформувалася в Степанки.
В середині XVII ст. поселення на території села Степанки залишалося маленькими хутором. На «Загальній карті України» французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана 1648—1660 років тут взагалі не зображено ніяких населених пунктів.
В наступний період Руїни повноцінного села тут також не було, адже ця територія потрапила в епіцентр руйнівних походів 70-х років XVII ст. Після невдалого походу турки і татари спалили та спустошили населені пункти Правобережжя вздовж Дніпра. Найбільше постраждала територія від Києва до Чигирина. Частину місцевого населення перегнали на Лівобережжя під час Великого згону 1678—1679 року, а населені пункти знову спустошили і спалили.
Стабільний розвиток і зростання села Степанки розпочинається наприкінці 90-х років XVII ст. Саме в цей час польський король видав універсал про передачу козакам земель між Київським Поліссям, річками Тікич та Тясмин. На 1754 рік село належало до Білозірського ключа Черкаського староства Київського воєводства.
Згідно з Люстрацією в 1765 році в селі Степанки вже було 61 будинок (55 будинків підданих селянських та міщанських, які сплачували чинш, 4 вільних, які несли військову службу (десятники, сотники, осавули та ін.) і 2 пустки). Тобто, більшість жителів с. Степанки становили міщани та селяни.
За наступною Люстрацією 1789 року в селі існувало 62 будинки.
У складі Російської імперії Після Другого поділу Речі Посполитої 1793 року село Степанки разом з Черкаським староством перейшло у власність воєводи волинського та старости Черкаського Ієроніма Сангушка. Населення села в цей час складало 350 чоловік, причому 8 чоловік «бездворних», а 9 проживало в будинках у сусідів, тобто мали власної оселі.
Згідно з новим адміністративно-територіальним устроєм в Російській імперії село Степанки увійшло до складу Вергунівської волості Черкаського повіту Київської губернії.
На початку XIX ст. вперше зустрічається зображення села Степанки на картах — французька карта «Європейська Росія» 1812 р., що свідчить про значне збільшення села. В селі в цей час було 3 дерев'яні та 2 кам'яні млини, корчма та шинок. В 1864 р. в с. Степанки проживало 1898 чоловік.
Наприкінці XIX ст., згідно з Всеросійським переписом 1897 р., населення села Степанки досягло 2288 осіб і вперше стало найбільшим серед сусідніх сіл.
В 1900 р. в с. Степанки нараховувалося 435 дворів з загальною кількістю жителів 2239. В селі було 19 вітряків, 2 кузні, 1 хлібний магазин. В цей час біля села виникає хутір біля Стахуревої балки, де проживало 8 осіб. Власниками хутора були Хандусі.
Населення займалося в основному сільським господарством (в основному хліборобством), проте були дрібні промисли та садівництво фруктових дерев. Багато селян їздили на заробітки до Херсонської, Бессарабської, Таврійської губерній, Кавказу, Кубані, де працювали в основному на будівництві залізничних доріг та ритті ям (грабарство).
Під час Першої світової війни 1914—1918 років 86 жителів села були мобілізовані до складу армії Російської імперії.
10-11 лютого 1920 року у Степанках під час Першого зимового походу зупинялася на ночівлю Кінна бригада Армії УНР на чолі з Петром Дяченком. Проте Українська національна революція 1917—1921 рр. зазнала поразки і селі Степанки була встановлена влада більшовиків.
У складі СРСР В 1923 село Степанки ввійшло до Білозірського району Черкаської округи (згодом перейменовану на Шевченківську). Після реформи 1925 року Білозірський район був скасований, а село Степанки віднесли до Черкаського району.
В 20-ті роки у селі діяли 2 приватні крамниці, 4 приватні кузні, 5 вітряків. Розпочавши насильницьку колективізацію, більшовицька влада змусила силою вступити місцевих селян до новоствореного колгоспу «Перемога». Наслідком такого насилля став Голодомор 1932—1933 років, під час якого жертвами стали 361 мешканців села.
Під час Німецько-радянської війни село перебувало в окупації з 7 серпня 1941 до 21 січня 1944. Під час війни до лав радянської армії було мобілізовано 310 осіб.
В 1954 році збудований Будинок культури. В цьому ж році до Степанківської сільської ради включили село Хутори, а 1958 р. — село Бузуків.
В 1953—1964 в селі було збудовано понад 1000 будинків і село значно збільшилося: в 1968 в селі проживало 2810 осіб. У 1975 було відкрито фельдшерсько-акушерський пункт.
У незалежній Україні У 2017 році село Степанки стали центром новоутвореної Степанківської об'єднаної територіальної громади у складі Степанківської та Хацьківської сільських рад.
У 2020 році сформовано Степанківську сільську територіальну громаду, до складу якої увійшли Степанки, Хацьки, Бузуків, Голов'ятине, Гуляйгородок, Малий Бузуків, Залевки. У 2020 році у селі відкрили новозбудовану амбулаторію сімейної медицини.
Населення
Етапи заселення села Етап 1. Місцеве населення — вихідці з жителів Черкаського замку, які займаючись тут уходництвом, осідали на постійне місце проживання.
Етап 2. Наприкінці XVI — поч. XVII ст. Київський Печерський монастир володів майже сотнею сіл і містечок на території сучасної Київщини та Житомирщини. Оскільки в сер. XVII ст. навколишні терени частково належали цьому монастирю, то цілком ймовірно, що частина місцевих жителів є вихідцями з території сучасних Київської та Житомирської областей.
Етап 3. Місцеве населення — вихідці з навколишніх сіл та містечок, що переселилися сюди в ході польської політики заселення даного регіону. Підтвердженням цього є думка В. Щербини: польська колонізація даного регіону була незначною, а більшість населення складалося з нащадків жителів краю, а повинності тут були значно менші ніж на інших територіях. Проте якщо, наприклад, переглянути Ревізькі казки старостинських селян 1795 року з навколишніх сіл, то можна віднайти лише поширені українські прізвища (Шевченко, Бондаренко, Чубенко, Коваль, Вакула), а типових прізвищ жителів Степанок (Хандусь, Жупинас, Зеленько та ін.) немає в жодному селі.
Етап 4. У др. пол. XVIII ст. ці землі належали воєводі волинському та старості Черкаському Ієроніму Сангушку. Він володів маєтностями на Галичині, Волині та ін. За тодішньою традицією землевласники полюбляти переселяти своїх підданих з одного регіону до іншого. Підтвердженням цієї версії може бути широкий ареал прізвища Труба на Галичині. У XVIII—XIX ст. це прізвище було поширене й в селі Степанки, але згодом трансформувалося в Трубенко.
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Доля Українська 2 570 97,72 % Російська 54 2,05 % 6 0,23 % Разом 2 630 100,00 %
Поширені прізвища жителів села В 2019 році в селі Степанки нараховувалося 398 прізвищ. Частина прізвищ зберіглася від XVIII століття і до сьогодні.
Поширеними прізвищами села, які так би мовити стали нині «візітівкою» Степанок — Глизь, Жупинас, Зеленько, Мисан, Мохуренко, Недуха, Нечаєнко, Трубенко та Хандусь. Носії цих прізвищ становлять 38,2 % дорослого населення.
Церква
В середині XVIII ст. в селі вже існувала православна церква. 1766 року католики вигнали з церкви місцевого православного священника Федора Калішевського, а церкву перетворили в уніатську. Проте після Коліївщини 1768 року церкву в селі повернули в православ'я.
14 жовтня 1775 року в селі була освячена дерев'яна Покровська церква. Назва церкви — Покровська вказує на те, що храмове свято 14 жовтня, яке святкують й нині в селі, існує ще з тих часів.
В 1832 року згоріла стара дерев'яна церква, а 1836 року почали будувати нову кам'яну церкву. Але до середини XIX ст. вона була недобудована і руйнувалася ще в процесі будівництва. В руйнуванні церкви були звинувачені її архітектор Спірро, підрядники Калганов та Болотінков. У середині XIX ст. церква мала в користуванні 49 десятин землі.
Проте на карті Шуберта середини XIX ст. в селі зображено дві церкви: дерев'яна, що знаходилася біля кладовища та кам'яна — в центрі села.
Церква в центрі села проіснувала до 1943 року і була зруйнована німецькими військами під час відступу. З цього часу і до середини 90-х років XX ст. церкви в селі не було.
В 1995 один з житлових будинків був перетворений на Свято-Покровську церкву, що належить до Московського патріархату. У 2013 році в центрі села громада села почала будівництво Свято-Покровської церкви, будівництво якої триває й донині.
Освіта В другій половині XIX ст. в селі була створена церковно-прихідська школа. Проте, у 1893 році в Степанках було лише 11 чоловік грамотних.
Церковно-приходська школа в 1903—1910 роках стала однокласною (вивчалися Закон Божий, церковний спів, письмо, арифметика, читання). В школі в цей час навчалося 64 дитини (61 хлопчик і 3 дівчинки).
В 1918 році в селі була створена початкова школа, яка діяла до 1930 року. Під приміщення школи використовували будинок колишньої церковно-прихідської школи, а також конфіскований житловий будинок священника.
У 1926—1927 роках збудовано нове приміщення школи. З 1930 року вона стала семирічною з обов'язковим початковим навчанням. Першим директором семирічної школи був Чигрик Федір Іванович, а з другої половини 30-х років і напередодні війни — Матушевський Олекса Данилович. Перший випуск 7-го класу Степанківської середньої школи відбувся у 1933 році, а до початку 1941 року сьомий клас закінчили 488 учнів. Сьогодні в цьому приміщенні навчаються учні початкових класів.
В 1953 році семирічна школа стала середньою, яка мала від 15 до 18 класів (450—620 учнів). Довгий час директором школи працював Лука Кіндратович Мурза. Коли кількість учнів перевищувала 500 осіб, тому виникла потреба побудувати нову школу.
В 1957 році в селі був створений ДНЗ «Яблунька», де працювали 3 різновікові групи (70 дітей), у яких здобували освіту близько 70 дітей.
У 1964 році було збудовано нову школу та учнівську їдальню.
У 1997 ДНЗ «Яблунька» призупинив свою діяльність у зв'язку з аварійним станом приміщення, але у 2015 був відновлений у відбудованому приміщенні.
В грудні 2021 року Степанківська загальноосвітня школа I—III ступенів була перейменована на Степанківський ліцей — заклад загальної середньої освіти Степанківської сільської ради Черкаського району Черкаської області.
Економіка