Німе́цько-радя́нська війна́ (22 червня 1941 — 8 травня 1945) — збройний конфлікт між Німеччиною та Радянським Союзом, який був складовою східноєвропейського театру воєнних дій Другої світової війни. На боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина й Фінляндія. Радянський Союз підтримували держави-союзники, насамперед США та Велика Британія. У радянській та російській історіографії отримав назву «Велика Вітчизняна війна».

Бої німецько-радянської війни є одними з наймасштабніших у воєнній історії XX ст. Війна мала тотальний характер і супроводжувалася надзвичайною жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями тощо. Близько третини усіх загиблих у Другій світовій війні припадає на німецько-радянську війну.

Перебіг війни зумовив поразку Німеччини, а з нею усіх країн Осі в Другій світовій війні. Результати війни спричинили посилення політичної ролі СРСР у світі та сприяли створенню в Східній Європі, насамперед Польщі та Німеччині, низки залежних від нього комуністичних режимів.

Вважається, що найбільш руйнівну стратегічну роль у розгромі військ країн Осі на європейському континенті, найбільшими серед яких був німецький Вермахт, в складі антигітлерівської коаліції вніс Радянський СоюзDobbs C. M., Tucker S. C. Eastern Front // World War II: A Student Encyclopedia, 2005. — Vol. 4. — P. 407. — ISBN 1-85109-858-5..

Назва Німе́цько-радя́нська війна́, або Радя́нсько-німе́цька війна́ (, ) — назва війни в сучасній західній і українській історіографії.Олександр Лисенко. Історіописання Другої світової війни як самостійна субдисципліна, С. 20. // Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття. Історичні нариси / Ред. кол.: В. А. Смолій (голова колегії), Г. В. Боряк та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: НВП «Видавництво „Наукова думка, НАН України“», 2011. — Кн. 1. — 735 с.Ярослав Грицак. Розділ 5. Між двома тоталітаризмами. // Нариси історії України: Формування модерної української нації XIX—XX ст. — Київ: Генеза, 1998. — 249 с.Історики обговорили німецько-радянську війну — Українська правда: Історична правда, 22.06.2012. Східний фронт () — назва що використовується на Заході. Наци́стсько-радя́нська війна́ — назва в роботі Ореста Субтельного.Орест Субтельний. Україна у Другій світовій війні // Україна: Історія. — 3-тє видання. — Київ: Либідь, 1993. — 720 с. Велика Вітчизняна війна () — назва в радянській історіографії та низці пострадянських країн. Позначення «вітчизняна війна» щодо війни СРСР та Німеччини вперше з'явилося у виступі наркома закордонних справ В. М. Молотова по радіо 22 червня 1941Стаття «Великая Отечественная война Советского Союза 1941-45» у Великій радянській енциклопедії Коваль М. В. Велика вітчизняна війна Радянського Союзу 1941—1945 // Енциклопедія історії України… Т. 1. Перша Соціалістична війна — назва від військового аналітика Володимира Різуна (літературний псевдонім Віктор Суворов) у книзі «Беру свої слова назад» через сутичку в ній двох перших у світі соціалістичних держав на шляху до світового панування. Східна кампанія () — назва, що використовувалася в Третьому Райху.

Передумови Після того, як у 1933 році канцлером Німеччини став Адольф Гітлер, а наступного — НСРПН здобула всю повноту влади в країні, ідея реваншу за поразку в Першій Світовій війні для німців стала домінуючою у зовнішній політиці нацистів. 1936 року в порушення Версальського договору і Локарнських угод, німецькі війська окупували Рейнську область, у 1938-му анексували Австрію, що стала однією із земель Райху, у 1939-му — окупували і розчленували Чехословаччину. Усі намагання Британії та Франції «замирити» Гітлера виявились марними — жодна з цих агресій не зустріла серйозної протидії з боку світових держав, і 5 січня 1939 року Німеччина заявила претензії на вільне місто Данциг, 23 березня змусила Литву передати їй Клайпедський край, а 1 вересня того ж року напала на Польщу, що стало початком Другої Світової війни.

Після успішно проведених бойових дій у Польщі та Франції серед німецьких офіцерів зміцнилася віра у Гітлера та нацистський режим. Однак при цьому радники Гітлера та МЗС Німеччини виступали проти війни із СРСР, оскільки не хотіли більше «випробовувати долю». Сам Гітлер не погоджувався з ними, стверджуючи, що СРСР у будь-який момент може першим розв'язати війну проти Третього Рейху, тому, щоб запобігти цьому, німецька армія повинна завдати превентивних ударів по Радянському Союзу. Головною метою майбутньої війни з Росією для Гітлера було розширення «життєвого простору» на Схід за рахунок територій, що входили до її складу; натомість Гітлер запевняв своїх підлеглих, що напад на Радянський Союз є лише способом забезпечити перемогу у війні з Великою Британією.

Німецько-радянській війні передувала змова СРСР і Німеччини щодо розподілу Східної Європи та Балкан (Пакт Молотова — Ріббентропа). Протягом 1939 — першої половини 1941 років обидві держави ліквідували Польщу, країни Балтії, а також балканські держави. СРСР та Німеччина отримали спільні кордони, а також привід для наступу на сусіда для «звільнення» завойованих ним територій. Дати: 19 серпня 1939 року — СРСР та Німеччина уклали торговельний договір 24 серпня 1939 року — СРСР та Німеччина уклали пакт про ненапад (Пакт Молотова — Ріббентропа) та розподіл сфер впливу у Східній Європі. 1 вересня 1939 року — Німеччина напала на Польщу. 17 вересня 1939 року — СРСР напав на Польщу. 30 листопада 1939 року — СРСР напав на Фінляндію. 28 червня 1940 року — СРСР здійснив Бессарабсько-Буковинський похід. 14 липня 1940 року — СРСР окупував Литву, Латвію та Естонію. 18 грудня 1940 року — Німеччина затвердила план «Барбаросса». 1 червня 1941 року — Німеччина окупувала країни Балкан.

Співвідношення сил на радянському західному кордоні У праці російського вченого Михайла Мельтюхова «Втрачений шанс Сталіна» виведено співвідношення сил СРСР та Третього Рейху на радянському кордоні на початку 22 червня 1941 року:

+Німеччина та союзникиРадянський СоюзСпіввідношення Дивізії 166 190 1 : 1,1 Військовий персонал 4 306 800 3 289 851 1,3 : 1 Гармати та мортири42 60159 787 1 : 1,4 Танки 4 171 15 687 1 : 3,8 Бойові літаки 4 846 10 743 1 : 2,2

У розділі «Місце „Східного походу“ в стратегії Німеччини 1940—1941 р. і сили сторін на початку операції „Барбаросса“» цієї книги показано, що на початок війни, 22 червня 1941 року, СРСР володів кількісною та якісною перевагою у військовій техніці, а Третій Райх — у живій силі, військовому досвіді та високому моральному піднесенні військ після блискучих перемог у Європі.

Інший дослідник радянсько-німецького конфлікту, Олег Пленков, наводить дані, згідно з якими станом на 22 червня 1941 радянська Червона армія за чисельністю перевищувала Вермахт у більш за півтора раза (приблизно 5 млн та 3,2 млн солдатів відповідно). Однак при цьому було якісно реорганізовано керівництво вермахту порівняно з «кайзерівською» добою: серед військових керівників було багато фельдмаршалів, також створено керівництво груп армій (чого в період Першої світової війни не було) та Верховне командування вермахтом (ОКВ), завдяки чому Гітлер мав безпосередній доступ до оперативного керівництва армією.

Існує також думка і серед інших істориків, що це була превентивна акція, і саме плани нападу СРСР на свого союзника Третій Райх, які існували на той момент, змусили Німеччину здійснити напад першою. Німеччина просто випередила Радянський Союз, напавши першою, як стверджує сучасний історик Віктор Суворов у книзі «Криголам»Viktor Suvorov. The Chief Culprit: Stalin's Grand Design to Start World War II, NY, 2013.

Станом на 22 червня 1941 німецька армія на Сході мала наступний склад: група армій «Південь» (головнокомандувач — фельдмаршал Герд фон Рундштедт) — складалася із 6-ї армії фельдмаршала В. фон Райхенау, 11-ї армії генерал-полковника О. фон Шоберта, 17-ї армії генерала піхоти К. фон Штюльпнагеля та 1-ї танкової групи генерал-полковника Е. фон Клейста; всього в групі армій «Південь» нараховувалося 29 піхотних, 5 танкових, 4 моторизовані дивізії, а також 14 дивізій із Румунії; група армій «Центр» (головнокомандувач — фельдмаршал Ф. фон Бок) — складалася з 2-ї армії генерал-полковника М. фон Вайкса, 4-ї армії фельдмаршала Г. фон Клюге, 9-ї армії генерал-полковника А. Штрауса, 2-ї танкової групи генерал-полковника Г. В. Гудеріана та 3-ї танкової групи генерал-полковника Г. Гота; всього в групі армій «Центр» нараховувалося 31 піхотна дивізія, 9 танкових, 7 моторизованих та 1 кавалерійська дивізія; група армій «Північ» (головнокомандувач — фельдмаршал В. фон Лееб) — складалася з 16-ї армії генерал-полковника Е. Буша, 18-ї армії генерал-полковника Г. фон Кюхлера та 4-ї танкової групи генерал-полковника Е. Гепнера; всього в групі армій «Північ» нараховувалося 20 піхотних дивізій, 3 танкові та 3 моторизовані дивізії.

Зосередження сил союзників Третього Райху Румунія направила армію до 200 тисяч чоловік: охоронні частини, авіаескадрильї, Чорноморський флот і Дунайська військова флотилія. Найближчими цілями Румунії були Бессарабія і Північна Буковина — території які силою відібрав у неї СРСР в 1940 році, перспективними — Чорноморське узбережжя від Дунаю до Дніпра, включаючи Кримський півострів. Судячи з усього, цих територій в разі перемоги Третього рейху Румунія б не отримала.

Угорщина мала три польові армії і експедиційний корпус, чисельність військ понад 500 тис. чоловік. Метою Угорщини були Закарпаття, Північна Трансильванія, і деякі югославські території.

Італія направила до СРСР експедиційний корпус, перетворений потім в армію чисельністю до 200 тис. чоловік. Італія не мала територіальних претензій до СРСР. Вона прагнула до домінування на Середземноморському театрі (гасло: «Корсика-Ніцца-Савоя і Мальта-Кіпр — італійські»), а також до розширення своїх територій на Балканах за рахунок Югославії (район Трієст — Фіуме).

Словаччина мала війська до 90 тис. чоловік. Хорватія зосередила охоронну дивізію до 10 тис. чоловік. Своїх територіальних претензій до СРСР вони не мали. Хорватська дивізія воювала переважно в Югославії. Але Словаччина і Хорватія хотіли утвердитися як незалежні держави, і як союзники Рейху.

Болгарія, яка підписала Берлінський (Троїстий) пакт, війну СРСР не оголошувала і своїх військ не вводила.

Іспанія послала «Блакитну дивізію» чисельністю 15 тисяч чоловік. Ніяких власних цілей в СРСР у неї не було.

Фінляндія 25 червня висунула проти СРСР дві армії, охоронні частини, ВПС і ВМФ, загальною чисельністю до 450 тис. чоловік. Проте активної участі в бойових діях фіни не брали, зупинившись на територіях окупованих СРСР в 1940 році після закінчення Зимової війни.

У Райху було створено 28 «Національних комітетів» заради створення майбутніх окупаційних урядів. Були підготовлені також спеціальні «роти» пропаганди, персонал військово-господарської адміністрації, адміністрації з вивезення культурних цінностей, збору результатів інженерних розробок, наукових досліджень тощо. Водночас особливу увагу намічалося приділити діяльності військово-господарської адміністрації в Україні в нафтоносних районах, що отримала найменування «Інспекція півдня» і підкорялася безпосередньо начальнику управління «Вермахту»Співідношення сил — Велика громадянська Війна 1939—1945.

Перебіг

Німеччина розпочала вторгнення на територію СРСР 22 червня 1941 р., до кінця 1942 року Червона армія відступала.

У своїй промові перед німецьким Рейхстагом на його 7 сесії, 11 грудня 1941 року Гітлер пояснив причину превентивного нападу на радянську Росію — значна концентрація військової техніки та частин Радянської армії на кордоні та плани нападу влітку 1941 року радянської Росії на ЄвропуВиступ А.Гітлера на 7 засіданні німецького рейхстагу 11 грудня 1941 року. Протоколи засідань рейхстагу, с. 96.