Правдоподі́бницька стати́стика (), або правдоподі́бництво () — це підхід до статистики, який виключно або переважно використовує функцію правдоподібності. Правдоподібницька статистика є другоряднішою школою в порівнянні з основними підходами баєсової та частотницької статистики, але має деяких прихильників та застосування. Центральною ідеєю правдоподібництва є принцип правдоподібності: дані розцінюють як , і силу цього свідчення вимірюють функцією правдоподібності. Поза цим, всередині правдоподібницьких підходів існують значні відмінності: «ортодоксальні» правдоподібники розглядають дані лише як свідчення, й не використовують їх як основу для статистичного висновування, тоді як інші роблять висновки на основі правдоподібності, але без використання баєсового чи частотницького висновування. Правдоподібництво відтак критикують або за те, що воно не забезпечує основи для переконання або дії (якщо йому не вдається зробити висновків), або за те, що воно не задовольняє вимог цих інших шкіл.
Функцію правдоподібності також використовують у баєсовій та частотній статистиці, але вони відрізняються тим, як саме її використовують. Деякі правдоподібники розглядають своє використання правдоподібності як альтернативу іншим підходам, тоді як інші розглядають його як доповнювальне та сумісне з іншими підходами, див. .
Зв'язок з іншими теоріями
Критика
Історія
Правдоподібництво як окрема школа сходить до праці , яка дає систематичне трактування статистики на основі правдоподібності. Її побудовано на значно ранішій праці, див. огляд того ж часу в .
В той час як порівнювання співвідношень правдоподібностей сходить до ранньої статистики та теорії ймовірності, зокрема, баєсового висновування, розробленого П'єром-Симоном Лапласом з ранніх 1700-х, правдоподібність як окреме поняття завдячує Рональдові Фішеру в праці . Правдоподібність відігравала у Фішеровій статистиці важливу роль, але він також розробив та використовував і багато не правдоподібницьких частотних методик. Його пізніші праці, зокрема, , підкреслюють правдоподібність сильніше, і їх можливо розглядати як предтечу систематичної теорії правдоподібництва.
Принцип правдоподібності було запропоновано 1962 року декількома авторами, зокрема, , , та , і продовжено законом правдоподібності в . Це заклало фундамент для правдоподібництва. Див. про ранню історію.
В той час як версія правдоподібництва Едвардса розглядала правдоподібність лише як свідчення, за чим послідував , інші запропонували висновування на основі лише правдоподібності, зокрема, як розширення оцінювання максимальною правдоподібністю. Помітним є , який заявив у праці :
До підручників, які використовують правдоподібницький підхід, належать: , , , , та . Зібрання відповідних праць наведено в .
Див. також Інформаційний критерій Акаіке
Перевірка співвідношенням правдоподібностей
Примітки
(With discussion.)
Література
Посилання