Націонал-католицизм () — частина ідеологічної ідентичності франкізму, політичної системи, з якої диктатор Франсіско Франко керував Іспанією між 1939 і 1975 роками. Його найпомітнішим проявом була гегемонія, яку мала католицька церква у всіх аспектах державного і приватного життя. Як символ ідеологічних розбіжностей всередині франкізму, його можна протиставити націонал-синдикалізму (іспанська: nacionalsindicalismo), який є найважливішим компонентом ідеології і політичної практики фалангістів.
Історія У 1920-х роках у Франції подібну модель націонал-католицизму висунула Національна католицька федерація, сформована генералом Едуардом Кастельно. Хоча в 1925 році вона досягла мільйона членів, вона мала недовговічне значення, опустившись у невідомість до 1930 року.
В Іспанії франкістська держава ініціювала проект в 1943 році щодо реформування університету. Він отримав назву Університетського регулюючого закону (У. Р. З.), який діяв до 1970 року.
У 1930-х і 1940-х роках хорватський рух Усташі Анте Павелича дотримувалося аналогічної ідеології, хоча його називали іншими назвами, включаючи «політичний католицизм» та «католицьке хорватство». Інші країни центральної та східної Європи, де подібні рухи франкістського натхнення поєднували католицизм з націоналізмом: Австрія, Польща, Литва та Словаччина.
Див. також Французька дія Національний рух Релігійний націоналізм Християнський націоналізм
Примітки
BOTTI, Alfonso, Nazionalcattolicesimo e Spagna nuova (1881—1975), Milano, Franco Angeli, 1992 (Spanish trans. Cielo y dinero. El nacionalcatolicismo en España (1881—1975), Madrid, Alianza Editorial, 1992 )
Література