Марія-Антуанетта (, ; 1755—1793) — королева Франції, дружина Людовика XVI, дочка Марії Терезії і Франца I. Від початку Французької революції натхненниця контрреволюційних змов та інтервенції. Засуджена Конвентом і страчена на гільйотині.
Австрійська ерцгерцогиня
Марія-Антуанетта народилася 2 листопада 1755 у Відні й була 15-ю дитиною Марії-Терезії та імператора Франца I Лотаринзького. Ерцгерцогиню назвали на честь Діви Марії, святого Антонія Падуанського, свого старшого брата Йозефа і святого Івана. Усіх попередніх дітей Марія-Терезія народила без будь-яких проблем. Під час пологів останньої доньки виникли серйозні ускладнення, лікарі побоювалися за життя матері. Важкі пологи та землетрус у Лісабоні, який стався 1 листопада 1755 року й забрав багато життів, почали трактувати як погані ознаки для новонародженої. Особливо якщо врахувати той факт, що хрещеними батьками Марії-Антуанетти були король і королева Португалії, хоча їхніми представниками були ерцгерцог Йозеф і ерцгерцогиня Марія-Анна.
Дитинство і юність Марії-Антуанетти пройшли при дворі, в основному в палаці Шенбрунн, у колі великої і люблячої сім'ї, яка, однак, дотримувалася суворих правил. Уже починаючи з трьох років, подібно до інших жінок її сім'ї, вона мусила носити корсет. Виховання в імператорській родині починалося змалку й базувалося на суворій програмі, розробленій Марією-Терезією спеціально для своїх дітей. До програми занять входили уроки танців, відвідування театральних вистав, уроки історії, живопису, правопису, вивчення теорії управління державою, трохи математики та іноземних мов. Дівчаткам також викладали рукоділля і мистецтво ведення світської бесіди. Сучасники відзначали, що, незважаючи на всі старання, Марія-Антуанетта не відзначалася великою любов'ю до знань. Дівчинка більше любила ігри ніж заняття, а мати до певного часу не звертала уваги на її освіту. Марія-Антуанетта погано писала німецькою і французькою мовами, її музична освіта не була найкращою (хоча вчителем був сам Ґлюк), знання з історії та географії також були поверховими. За рекомендацією єпископа Орлеанського вихователем їй призначили абата Вермона. Вермон вказував, що у маленької Марії-Антуанетти є шарм, чудовий характер і вміння триматися на публіці. Вермон зазначав: У неї більше інтелекту, ніж можна було припускати, але, на жаль, через незібраність в свої дванадцять років вона не звикла його концентрувати. Трошки ліні і багато легковажності ускладнюють заняття з нею. Шість тижнів я викладав їй основи витонченої словесності, вона добре сприймає предмет, але мені поки не вдалося змусити її глибше зацікавитися викладеним матеріалом, хоча я і відчуваю що здібності до цього у неї є. Я зрозумів нарешті, що добре засвоює вона лише те, що одночасно і розважає їїЦвейг С. Мария-Антуанетта. Портрет ординарного характера / Мария Стюарт. Мария-Антуанетта. — М.: Мысль, 1992, с.с. 361—362. ISBN 5-244-00654-1.
За відгуками осіб, які знали Марію-Антуанетту, вона не прочитала до кінця жодної книги і завжди уникала серйозних розмов.
Дофіна Франції
Союз Габсбургів і Бурбонів У другій половині XVIII століття австрійські та французькі дипломати прагнули союзу двох династій: Бурбонів і Габсбургів. Запорукою міцності цього союзу мали стати династичні шлюби між 14 ерцгерцогами і ерцгерцогинями і нащадками династії Бурбонів, представники якої в той час правили у Франції, Іспанії, в Королівстві Обох Сицилій і Пармі. Цей захід був покликаний поліпшити політичні відносини Австрії з іншими державами та зміцнити її положення у Європі. Французька й австрійська сторони розглядали різні варіанти: передбачалося одружити Людовика XV з принцесою династії Габсбургів, імператора Йосипа II з одною із доньок французького короля. Першим шлюбним союзом між династіями Бурбонів і Габсбургів стало одруження ерцгерцога Йозефа Йосипа II і Марії-Ізабелли Бурбон-Пармської. Наступним був брат Йозефа Леопольд, майбутній імператор Леопольд II, одружився з принцесою Марією-Луїзою Іспанської. Третій син, ерцгерцог Фердинанд Карл, одружився зі спадкоємицею Модени з дому Есте, герцогинею Беатріче Моденською-Есте.
На відміну від успішних шлюбних домовленостей щодо своїх синів, у Марії-Терезії з одруженнями доньок виникли численні проблеми. Старша дочка, ерцгерцогиня Марія-Анна, через слабке здоров'я залишилася неодруженою. Плани щодо укладення шлюбного союзу між миловидною ерцгерцогинею Марією-Єлизаветою Австрійською та королем Франції Людовіком XV не здійснилися через те, що та захворіла на віспу. У той час як ерцгерцогиня Марія-Христина Австрійська змогла обрати собі чоловіка, герцога Альберта Саксен-Тешенського, за власним бажанням, ерцгерцогиню Марію-Амалію Австрійську видали в шлюб всупереч її волі з Фердинандом I Бурбон-Пармським. Ерцгерцогині Йоанна-Габріелла і Марія-Йозефа, померли від віспи, таким чином ерцгерцогиня Марія-Кароліна Австрійська зайняла місце нареченої Фердинанда I, короля Обох Сицилій.
Шлюб із Людовиком Укладення шлюбу між австрійською ерцгерцогинею Марією-Антуанеттою і дофіном Франції мало стати останнім і найграндіознішим союзом між династіями Бурбонів і Габсбургів, а також посилити мир між Францією та Австрією. Марія-Терезія наполегливо домагалася від французького короля офіційної пропозиції. Її надіслали в 1769 році. Після підписання шлюбного договору виявилося, що Марія-Антуанетта має значні прогалини в загальних знаннях і не дуже добре володіє французькою мовою. Імператриця запросила вихователів, викладачів танців та іноземних мов, які в найкоротші терміни мали підготувати юну ерцгерцогиню до виконання її обов'язків королеви Франції. З цього моменту і до самого від'їзду Марія-Антуанетта спала в покоях своєї матері.
19 квітня 1770 року відбулося одруження за дорученням, де нареченого представляв ерцгерцог Фердинанд. 21 квітня Марія-Антуанетта у віці 14 років назавжди залишає Відень. 7 травня пройшла церемонія «передачі» на «нейтральній» території, на безлюдному рейнському острівці поблизу Страсбурга. За правилами ритуалу, дівчина мала розпрощатися зі своїми австрійськими друзями та знайомими, які її супроводжували, а також повністю роздягтися. Це означало, що вона залишає все, що належало чужоземному двору і державі, щоб стати королевою Франції. Її одягнули у все французьке. З цього дня австрійська ерцгерцогиня Марія-Антонія ставала дофіною Франції Марією Антуанеттою. Королівська родина зустріла Марію-Антуанетту в Комп'єнському лісі.
16 травня 1770 у Версалі відбулося друге одруження. Одне свято з нагоди одруження змінювалося іншим. Кульмінацією мали стати народні гуляння 30 травня 1770 року на сьогоднішній площі Згоди з музикою, феєрверком, вином, хлібом і м'ясом коштом казни. Народ юрмився на площі і на підходах до неї. Ситуація ускладнювалася присутністю на площі будівельних котлованів. Піротехнічні ракети з тріском і шипінням вибухали в натовпі, викликаючи паніку серед народних мас. Люди, які прийшли на свято, кинулися навтьоки, наштовхуючись один на одного, багато потрапило в котловани або були затоптані натовпом. У результаті погано організованого свята загинули 139 людей і сотні були поранені. Загиблих поховали на кладовищі Святої Мадлен — 23 роки потому труп Марії-Антуанетти скинуть на цьому ж кладовищі в загальну могилу. Марія-Терезія розуміла, що дочка дуже молода і потребує керівництва, тому відрядила до Франції свого посланника Флорімона Клода де Мерсі-Аржанто. Він стежив за кожним кроком дофіни й докладно про все інформував імператрицю.
Фактично шлюб не був консумований — дофін страждав на фімоз, потрібна була хірургічна операція, на яку Людовик довго не міг зважитися. Лише через сім років, після того, як брат Марії-Антуанетти імператор Йосип спеціально приїхав до Парижа, щоб вмовити зятя на операцію, Людовик дав на неї згоду.
Неповноцінність чоловіка, ненормальний шлюб зробили Марію-Антуанетту одержимою підвищеною активністю. Вона допізна проводила час на балах і маскарадах, які любила, тому що під маскою її не впізнавали або удавали, що не впізнавали, і спала по кілька годин на добу. Проста схильність до розваг перетворилася на нескінченну гонитву за задоволеннями, що скандалізували увесь двір. За легковажністю Марії-Антуанетти ховалася внутрішня розчарованість, усвідомлення негідного положення, яке тривало багато років. Королівська сім'я неминуче перебувала у фокусі загальної уваги. Неспроможність короля була прекрасно відома всьому двору і слугувала темою памфлетів, а поведінка Марії-Антуанетти породила чутки про її розбещеність, які поширилися по всій Франції.
При французькому дворі При французькому дворі молода і недосвідчена Марія-Антуанетта виділялася здебільшого в негативному плані. Її першою фрейліною призначили мадам Нуальє, жінку досить строгих правил. Проте Марія-Антуанетта, відчуваючи надмірну опіку з боку літньої пані та нудячись від неї, дала їй прізвисько «Мадам Етикет». Звичаї французького двору залишалися чужими принцесі, єдиною людиною, кому вона довіряла і в кого шукала підтримки, був посол Австрії, граф Мерсі д'Аржанто. Марією-Терезією йому була відведена також роль наставника принцеси, крім того, він мав тримати імператрицю в курсі всіх подій при дворі. Таким чином виникло знамените листування Мерсі д'Аржанто, яке є безцінною хронікою життя Марії-Антуанетти з її весілля в 1770 році до смерті в 1793 році.
Перші три роки шлюбу вона перебувала під впливом не тільки д'Аржанто, а й трьох неодружених доньок короля — Аделаїди, мадам Вікторії і мадам Софії. Вони використовували наївну і добродушну дофіну у своїх інтригах, спрямованих здебільшого проти фаворитки короля, яка була для трьох сестер небажаною персоною при дворі. Під впливом так званих тіточок Марія-Антуанетта почала негативно ставитися до фаворитки Людовика XV, мадам дю Баррі. Незважаючи на те що мадам дю Баррі мала великі зв'язки при дворі, дофіна на початку всіляко ухилялася від спілкування з фавориткою. Сама же дю Баррі не могла за етикетом першою заговорити з майбутньою королевою. Тільки після того, як кронпринцеса послухалася поради своєї матері пристосовуватися при дворі, вона адресувала дю Баррі свої знамениті сім слів: «Сьогодні у Версалі щось занадто багато людей!» Це були перші й останні слова з вуст дофіни, адресовані мадам дю Баррі.
Королева Франції Сходження на престол Людовіка XVI зустріли з ентузіазмом: всі сприйняли його як закінчення довгої епохи фаворитизму й очікували змін на краще. Дружина короля мала репутацію милосердної, щедрої і великодушної жінки.
Ставши королевою, Марія-Антуанетта звільнилася від опіки тіток Людовика XVI і своїх гувернанток.
Я дуже всім цим схвильована і ще більше схвильована долею моєї доньки. Доля її буде або блискучою, або глибоко нещасною. Король, міністри перебувають у вкрай скрутному становищі, справи держави заплутані і розладжені, а вона така молода! У неї ніколи не було і, мабуть, ніколи не буде серйозних прагнень. — писала Марія-Терезія Мерсі д'АржантоЦвейг С. Мария-Антуанетта. Портрет ординарного характера / Мария Стюарт. Мария-Антуанетта. — М.: Мысль, 1992, с.с. 430—431. ISBN 5-244-00654-1.
Мати заклика́ла Марію-Антуанетту вести «спокійне та гідне життя» і «докладати всіх зусиль на благо держави» і сподівалася на продовження дружніх відносин між Францією та Австрією заради європейського миру.
В оточення Марії-Антуанетти міг потрапити лише той, хто показав своє вміння розважати її. Ті, хто добре знали королеву, дивувалися, яких нікчемних людей наблизила вона до себе. За деякими винятками це були інтригани, які, користуючись дружбою з королевою, отримували вигідні посади, пільги і дорогі подарунки для себе і своїх родичів. Такою була найближча подруга королеви — графиня де Поліньяк, що походила із зубожілої аристократичної сім'ї. Зліт Поліньяк був стрімким. Усі члени її родини зайняли вигідні посади при дворі. Щорічно це сімейство з королівської скарбниці отримувало близько півмільйона ліврів. Невдовзі королева стає слухняним знаряддям недостойних людей зі свого оточення. Питання про призначення на будь-який пост вирішувала тільки Марія-Антуанетта, за спиною якої стояла Поліньяк.