Оксана Михайлівна Клім, у шлюбі Рудакевич — українська письменниця, громадська дічка, акторка театрів Галичини та діаспори, «на поселенні», членкиня Об'єднання митців Української сцени, артистка театру «У п'ятницю», активістка Українського музею, Українського культурно освітнього центру, журналістка. Належала до першої хвилі української еміграції.
Біографія Дочка о. Михайла Кліма, в'язня радянських концтаборів, і Галини, до шлюбу Руденської. Народилась 1914 року у Білих Ославах, дитинство провела на Львівщині, у Шуровичах. Навчалась у семінарії Станислава (нині Івано-Франківськ). Після коротко вчителювання вступила до театру ім. І Тобілевича, який згодом об'єднався з театром «Заграва» і змінив назву на театр ім. І. Котляревського. Там познайомилася з Ярославом Рудакевичем, з яким одружилася.
З першої радянської окупації Галичини Оксана Рудакевич працювала у Львові, в театрі Лесі Українки; за німецької окупації — у Львівському оперному театрі.
Період еміграції Під час еміграції Оксана Рудакевич із чоловіком опинилася в таборі Ля-Гароде, в Ашаференбургу, де вступала з гуртом інших акторів у кількох п'єсах. Згодом разом з синами Яремою та Юрієм та дочкою Лідією переїхала до Філадельфії(США), де з чоловіком виступала у багатьох п'єсах під керівництвом Володимира Блавацького; пізніше у театрі «У п'ятницю» під керівництвом Вородимира Шашаровського. Померла Оксана Рудакевич 29 червня 1983 року у Філадельфії. Похована на українському католицькому цвинтарі у передмісті Факс Чейс (штат Філадельфія).
Твори У журналі «Вісті комбатанта» 1963 року опубліковано вірш Оксани Рудакевич «О пів на другою години» — з нагоди 20-ї річниці повстання Першої Української дивізії Української національної армії:
Подія ця була великої ваги
Ні жарт, ні псоти!
Для українських ревних патріотів,
Що в запічку сидіти не хотіли,
Ні в коло жінки грітись,
Ні бавити дітей,
Яким неволя й гніт
У серці кров'ю обкипіли.
Таким вважалася свободи візія,
То кличка шекспірівська
«Бути-не бути нам!»
Ходила між братів,
То висіла в повітрі,
Снувала між хати,
Чіплялася плотів-
Творилася Дивізія!
Гей, всяк, хто жив, у кого руки дужі,
Кого не страшать сни кривавих жнив,
Кому світанок волі не байдужий,
Ставай в ряди,
Іди!
І ми пішли— такі як ти, як він,
Як брат мій, як товариш,
Чи з міста чи з села,
Чи з гір, чи з полонин,
Підгір'я, чи долин-
Страхом, чи смерти маревом
Ти їх не вдариш.
Пішли назустріч сонцю золотому
У сонячну вступили візію
Пішли в Дивізію.
Ну і почався наш аркан кривавий,
Ще з досвітку, ще зранку,
На зорі, на світанку,
Одної дощової днини О пів до другої години.
Танок пекельний був-
То раз гопак огнистий,
То козачок, дрібушка чи чардаш,
То знов кардиль, повільний,як конання,
Та кожний наш!
Гарячий і тремтливий, як кохання.
«Прощай, матусе рідна моя!
Тоді вже кучерів моїх не розчесати!
Здорова будь, дружино вірна, бойова,
Що плід сподіваний під серцем носиш:
Твій муж і батько
Поклявся гордий спати,
Бо знає, що в світлицю
Його вже не запросиш. '''' Ні довго, ні коротко
Тривала ця забава.
Кому здалась моментом,
Кому цілим століттям.
Ввійшли у книг сторінки,
Як невмируща слава,
Що чуйно спить, покрита
Смерековим вже віттям.
Для нас її початок і кінець
Одної дощової днини,
О пів до другої години».
Сьогодні в нас Дивізії двадцятиріччя,
Не паростас, не поминки плаксиві!
Ми лиш згадаєм тих,
Що за стрілецький звичай
Свої буйні чуприни дали рідній ниві.
Їм «Отче наш» і
«Вічну пам'ять» тихо скажем,
Ми лиш дітей учити будем, Гляди ж сину,
Ти рідній справі, як тамті,
Будь вірний до загину,
Щоб, як почув: «Прийшла хвилина, час іти до бою»,-
То не проґавив тієї пам'ятної днини,
О пів до другої години!
Джерела Тамара Лейбюк. Уродженка Білих Ослав Оксана Рудакевич із тих українських патріотів, «кому світанок волі не байдужий».-Гуцульський калєндар.-2020.— С.34-35.