«Бересте́чко» — роман у віршах української письменниці Ліни Костенко.

Історичний роман у віршах Ліни Костенко «Берестечко», присвячений змалюванню вікопомної трагічної події (поразки війська Богдана Хмельницького під Берестечком (1651 р.), осмисленню причин цієї поразки, її ролі в національній історії та духовному житті нації. Написаний ще в 1966—1967 рр., роман тривалий час доопрацьовувався і був опублікований уже в незалежній Українській державі.

Історія створення Ліна Костенко писала історичний роман «Берестечко» протягом майже трьох десятиліть. Написаний невдовзі після хрущовської «відлиги», роман про Богдана Хмельницького й Берестечко не був одразу надрукований. Не міг з'явитися друком в умовах перших брежнєвських «заморозків». Перше видання з'явилося влітку 1999 року. За десять років перед тим харківський журнал «Прапор» (1989, № 6) видрукував великий фрагмент із «Берестечка» — той, що показує Богдана Хмельницького зануреним у спогади про його Гелену. У редакційному коментарі пояснювалося, що цей фрагмент мав з'явитися на сторінках часопису ще у другій половині 1960-х у супроводі короткої передмови Ігоря Муратова. Саме тоді визначний поет, прозаїк і публіцист Ігор Муратов відвідав Ліну Костенко, переконав її з'явитися перед читачами й привіз до редакції журналу розділ з її поеми про Богдана Хмельницького «Зелена пані Гелена». Уривок «Зелена пані Гелена» у другій половині 1960-х років не був надрукований: його зняли із журнальної верстки. Перше знайомство читачів із майбутнім твором відбулося в 1989 році. У 1999 р. роман побачив світ у завершеному вигляді.

Композиція Композиція роману у віршах «Берестечко» вільна. У ній переплелися події давні й недавні, приватні — і загальноукраїнські. Богдан-гетьман у своїх рефлексіях невіддільний від Богдана-людини — з його драмами, слабкощами, помилками, а водночас і могутністю, здатністю повстати.

Сюжет Після катастрофічної поразки в битві під Берестечком гетьман Богдан Хмельницький переживає глибоку душевну кризу. Він подумки повертається до перебігу бою, який спершу складався на користь козаків, але був зірваний раптовими зливами та зрадою кримського хана Іслам-Гірея. Хмельницький кинувся навздогін, щоб повернути союзника, і хан полонив його. Тим часом покинуте військо в облозі тримало оборону, не знаючи про долю свого проводиря. Перебуваючи під татарською вартою, гетьман бачить страждання полонених земляків і, коли його вірний джура привозить викуп, віддає решту грошей за порятунок молодої української дівчини-бранки. Разом із джурою вони відвозять її до рідного села.

Повертаючись сплюндрованими землями, Хмельницький бачить натовпи біженців і знелюднені села. Заходячи інкогніто до придорожніх корчем, він чує, як розпачливий і розгніваний люд проклинає гетьмана за поразку під Берестечком, союз із татарами та шлюб із ляшкою. Зрозумівши, що в Чигирині та полкових залогах його владу більше не визнають, він разом із джурою знаходить прихисток у напівзруйнованій старовинній фортеці в урочищі Гончарі поблизу Паволочі. У цій руїні самотнього гетьмана оточують лише кілька людей: посічений у боях німий зброяр, стара віщунка-травниця, джура та кволий місцевий священик отець Шрамко, який час від часу приносить звістки з довколишнього світу.

У фортеці Хмельницький занепадає духом, шукаючи забуття у вині та сумних думах. Він подумки ховає тисячі полеглих козаків і згадує звитягу полковника Івана Богуна, який зумів урятувати більшу частину війська, вивівши його з-під Берестечка через загатчені возами й жупанами болота. Він згадує все своє життя: дитинство в Олеському замку, загибель батька й турецький полон, напад шляхтича Чаплинського на Суботів, убивство його найменшого сина, ув'язнення та наступне повстання на Січі. Особливим болем постає історія його палкого кохання до Гелени. Поки гетьман був у походах, вона зрадила його з управителем-дворецьким і допустила розкрадання козацької скарбниці. Старший син гетьмана, Тиміш, повісив мачуху на брамі маєтку.

Оселившись у фортеці поруч із кам'яним саркофагом лицаря, Богдан блукає околицями й спілкується з глухим дідом-гончарем, який лає гетьмана за руїну краю. Отець Шрамко приносить новину про раптову безславну смерть головного ворога козаків — князя Яреми Вишневецького. Хмельницький молиться, щоб позбутися зловтіхи, але відчуває ще більшу порожнечу. У розпачі він просить стару чаклунку поворожити й викликати дух загиблого чернігівського полковника Мартина Небаби. З'явившись без обох рук, дух віщує трагічне майбутнє: щоб позбутися польського ярма, необачний Богдан присягне московському царю в Переяславі, від чого відмовиться Богун; царат поступово знищить українські вольності та мову; гетьманський рід згасне зі смертю Тимоша під Сучавою та загибеллю Юрія; польський гетьман Чарнецький викине прах Богдана з домовини й вистрілить ним із гармати, а через двісті років майбутній геніальний «гетьман слова» назве вчинок Хмельницького помилкою нетверезого розуму.

Після важкого марення й гарячки гетьман прокидається й бачить біля себе жінку в чорному вбранні. Віщунка пояснює, що це Ганна — сестра ніжинського полковника Івана Золотаренка та вдова полковника Пилипа, полеглого під Корсунем. Ганна розповідає, як уперше побачила Хмельницького під час його тріумфального в'їзду крізь Золоті ворота до Києва і відтоді щиро вірить у його високе призначення. Її вірність, щире кохання й турбота відроджують гетьмана до життя. Отець Шрамко благословляє їхній союз іконою у фортеці.

Невдовзі Шрамко та його син приносять звістку, що по всій Україні козаки потайки гуртуються і лише чекають на гетьманське слово. До фортеці пішки дістається генеральний писар із папером, чорнилом і печаткою. Хмельницький знову береться за перо й розсилає з посланцями універсали, закликаючи народ до нового спротиву. До фортеці починають прибувати козацькі сотні та полки на чолі з полковниками — Пушкарем, Джеджаликом, Іваном Золотаренком та Іваном Богуном. Богун повертає Богданові гетьманські клейноди й булаву. Після поминальної служби за загиблими воїнами Хмельницький відряджає Ганну до гетьманської резиденції в Чигирині, сідає на коня і на чолі відродженої армії вирушає у новий похід, проголошуючи, що тепер немає часу на поразку. Джерела https://md-eksperiment.org/post/20170516-poetichna-logika-porazki-j-peremogi-v-romani-lini-kostenko-berestechko Історія української літератури. Том другий. — К.: «Наукова думка», 1988. — 742 с. Ліна Костенко. Берестечко. Історичний роман. — К.: «Либідь», 2010. — 227 с. Чернишов А. Історія нездійсненої публікації // Прапор. 1986, № 6. С. 13