Абдурахман Вабері (Абдурагман Вабері) , 20 липня 1965, Джибуті, тоді — заморська територія Франції) — джибутійський письменник. Живе у Франції, пише французькою мовою.

Біографія З небагатої сім'ї. У 1985 приїхав у Францію, навчався англістики в Кані, потім в університеті Бургундії в Діжоні. У 1993 захистив диплом по творчості Нуруддіна Фараха, почав працювати над дисертацією, де задумував зіставити творчість Фараха і Ассії Джебар, не завершив її. Дебютував як прозаїк в 1994 році. У 1996—2005 викладав англійську мову в ліцеях Руана і Лізьє.

Ключові особливості творчості письменника

​Літературний десант у світ: А.Вабері став першим джибутійським письменником, який отримав широке міжнародне визнання. Його творчість часто називають «кочовим письмом», оскільки він сам живе між культурами (Джибуті, Франція, США), і це відображається у його текстах.

​Знакові твори: «Країна без тіні» («Le Pays sans ombre», 1994): Збірка новел, яка стала його візитівкою. Він описує Джибуті не як екзотичну картинку, а як суворий, спекотний край, що шукає своє місце в історії.

​«У Сполучених Штатах Африки» («Les États-Unis d'Afrique», 2006): Це інтелектуальна антиутопія (або інверсія), де світ перевернутий: Африка — це процвітаючий центр цивілізації, куди білі біженці з Європи та Америки мріють потрапити, рятуючись від злиднів та війн. Це гостра сатира на сучасну геополітику та міграційну кризу.

​Стиль та ідеологія: ​Поетичність мови: Попри те, що він пише французькою, його проза пронизана ритмами афарської та сомалійської усної поезії. Критичний погляд: Він не боїться критикувати ні колишніх колонізаторів, ні сучасних африканських диктаторів. Його тексти — це завжди інтелектуальна гра та виклик стереотипам. ​Номадизм: Для нього письменник — це кочівник духу, який не належить одній країні, а належить усьому людству.

Громадська роль письменника: ​Абдурахман Вабері — не просто романіст, а й впливовий академік та публіцист. Він викладає в університетах США (зокрема, у Джордж Вашингтон університеті) та активно коментує питання африканської ідентичності та майбутнього континенту у світових медіа.

​Сьогодні його вважають спадкоємцем великих африканських інтелектуалів, але з унікальним «джибутійським акцентом» — сумішшю пустельного спокою та європейської філософської витонченості.

Твори

Край без тіні/ Le Pays sans ombre (новели), Serpent à plumes, Paris, 1994 (Головна премія за франкомовну новелу Королівської академії французької мови і літератури Бельгії) Записки номада/ Cahier nomade (новели), Serpent à plumes, Paris, 1996 (Велика літературна премія Африки) L œil nomade: voyage à travers le pays Djibouti, CCFAR/L Harmattan, Djibouti/Paris, 1997 Бальбала/ Balbala (роман), Serpent à plumes, Paris, 1998 Урожай черепів/ Moisson de crânes, Serpent à plumes, Paris, 2000 (про геноцид в Руанді) Les Nomades, mes frères vont boire à la Grande Ourse (поема), Hachette Éducation, Paris, 2000 Rift, routes, rails (роман), Gallimard, Paris, 2001 Транзит/ Transit (роман), Gallimard, Paris, 2003 У Сполучених Штатах Африки/ Aux États-Unis d'afrique (роман), Jean-Claude Lattès, Paris, 2006 Пасаж сліз/ Passage des larmes (роман), Jean-Claude Lattès, Paris, 2009

Визнання Премія Стефана Георге (Дюссельдорф, 2006) та ін. нагороди. У 2010 входив до журі Дублінської літературної премії. У 2005—2006 — гість DAAD в Берліні, 2010-2011 роки — стипендіат Французької академії в Римі (Вілла Медічі). Проза Вабері перекладена на багато мов Європи, на сомалійську мову, видана шрифтом Брайля. У 2005 французький журнал Lire включив його в число 50 письменників завтрашнього дня. Жан-Марі Гюстав Леклезіо згадав його у своїй нобелівській промові (2008) як одного з найбільших письменників Африки. В 2010 році в Автономному університеті Барселони відбувся міжнародний колоквіум, присвячений творчості Вабері.

Посилання

Офіційний сайт Біографія

Примітки