Звичаї та етикет в Японії дуже важливі і визначають соціальну поведінку японців. Велика кількість японських книг описують деталі етикету. Деякі положення етикету можуть відрізнятися в різних регіонах Японії. Деякі звичаї змінюються з плином часу. Нижче наведені загальноприйняті сучасні звичаї в Японії.

Традиційне купання

Для купань використовують традиційну японську лазню офуро. Традиційна японська ванна в фуро квадратна, і досить глибока для того, щоб вода покрила плечі, але іноді вимагає від того, хто купається, сидіти з колінами, що впираються в груди. Ванна в офуро менша і глибша, ніж це прийнято в західних будинках. Форми нових ванн більше схожі на західні. Офуро в Японії використовуються не стільки для миття тіла, скільки для розслаблення і не тільки фізичного розслаблення, а й духовного. У ванну потрібно занурюватися з чистим тілом. Обмивання перед купанням зазвичай проводиться з крана або душу, що знаходяться в тому ж приміщенні, сидячи на маленькій табуретці. В Японії дуже економно ставляться до прісної води. Вода, що залишається у ванні, в кінці дня зігрівається за допомогою спеціальних нагрівачів, і може бути використана всіма членами сім'ї для вмивання, а також для прання одягу в пральній машині. Ванна, коли вона не використовується, накривається кришкою для підтримки температури води, а також для запобігання випаровуванню.

В будинках з маленькими ваннами члени сім'ї купаються один за іншим, у порядку старшинства, традиційно, починаючи з найстарших чоловіків або найстаршого в родині (бабуся може купатися перед главою сім'ї). Якщо в будинку є гості, вони будуть мати пріоритет. У будинках з великими ваннами, члени сім'ї можуть купатися разом. Зазвичай один або обоє батьків купаються з немовлятами та дітьми ясельного віку, і навіть у міру дорослішання дітей вони як і раніше купаються з одним із батьків.

Ванни все частіше зустрічаються в сучасних японських будинках, але є ще багато дрібних і старих квартир у містах, які не мають ванни. Існують громадські місця для купання — лазні сенто. Особливістю є обов'язкова послідовність процедур — відвідувачі лазні попередньо миються в окремому приміщенні і тільки після цього переходять у басейн з гарячою водою. Нерідко сенто відвідують всією сім'єю. Як правило, сенто розділені за статевою ознакою, і відвідувачі купаються оголені, прикриваючи рушником статеві органи.

Відвідувачам традиційних японських готелів рьокан запропонують використовувати спільне офуро або індивідуальне, якщо це було заплановано заздалегідь.

Онсен — купання в геотермальних гарячих джерелах, якими рясніє Японія. В онсені купання може відбуватися на відкритому повітрі у природному водоймищі, заповненому гарячою водою з джерела, або в закритому офуро, де ванну наповнюють гарячою мінеральною водою з джерела.

У багатьох сенто і онсенах діє заборона для клієнтів з татуюваннями, посилаючись на стурбованість з приводу діяльності якудзи.

Японський етикет поклонів

Японці вітають один одного поклонами. Поклони можуть бути як простим кивком голови, так і глибоким поклоном - до 90 0 . Все залежить від соціального статусу людини, яку ви вітаєте. Наприклад, якщо вітаєте якого-небудь поважного начальника, треба постаратися, щоб ваш уклін був глибшим і тривав трохи довше. Як правило, більшість іноземців обмежуються легким нахилом голови, а переважна більшість японців не очікують від іноземців детального знання правил етикету, що стосуються поклонів. Тому, не особливо утискуючи власне самолюбство, просто кивніть головою. Поклон – це також спосіб подякувати й вибачитися. Рукостискання не прийнятті. Не протягуйте першим руку для рукостискання. Звичайно, можна пожати руку, якщо японець сам прагне привітатися з Вами звичним для Вас способом.

Чайна церемонія Церемонія приготування чаю є ритуальною формою, яка досі проводиться в країнах Східної Азії. Це не просто приготування чи подання чаю, а мистецтво. У Японії для цього ще в давнину почали будувати спеціальні чайні будиночки в чайних садах. Кімнати в яких проводили ці церемонії називали Тяшіцу.

Сама церемонія– це ціла культура, знання, які передавались з покоління в покоління. Зараз відомо три найдавніших основних шкіл де навчають чайної церемонії.

В цілому дана церемонія являється процесом зустрічі господаря з його гостями і складається з декількох дій виконаних в зазначеному порядку. Зазвичай на чайній церемонії використовують лише зелений чай - мате, а ще багато всього, що потрібно  для приготування, починаючи з філіжанок і закінчуючи спеціальним посудом для солодощів. Все залежить від того яку саме церемонію ви для себе обрали, адже вони поділяються і по порам року, дням і навіть те, який саме період доби обрано для проведення церемонії.

Традиційний одяг

У сучасній Японії кімоно втратило статус повсякденного одягу і використовується тільки в спеціальних випадках жінками. Чоловіки одягають кімоно найчастіше для участі в чайній церемонії, на весіллях та заняттях бойовими мистецтвами. В Японії існує безліч курсів, на яких вивчається історія кімоно, а також викладаються навички підбору зразків і тканин для кожної церемонії і пори року.

Під час спекотних літніх місяців широко використовується полегшене кімоно — юката, зроблене з бавовни або синтетичної тканини, без підкладки. Юкату носять як чоловіки, так і жінки. Юката відродилася в кінці 1990-х років.

Традиційно бавовняна тканина для юкати фарбується в колір індиго. Сьогодні спектр кольорів розширився. Як і для кімоно, загальне правило для юкати — молоді люди носять яскраві кольори і сміливі візерунки, в той час як літні люди носять темні кольори і геометричні візерунки. Юкату пропонують відвідувачам японських готелів рьокан як халат.

Етикет трапези Харчування в Японії традиційно починається з фрази (букв. «Я смиренно отримую»). Фраза за застосуванням співвідноситься з фразою «Смачного». Але буквально висловлює подяку всім, хто причетний до приготування, вирощування або полювання, й вищим силам, що забезпечили їжу, яка подається.

Після закінчення трапези японці також використовують ввічливу фразу («це була [прекрасна] трапеза»), яка виражає подяку і повагу всім присутнім, кухареві й вищим силам за прекрасну трапезу[Энциклопедия суши М.: Издательство: Астрель, Аркаим, 2011, ISBN 978-5-271-35641-4].

Не повністю доїдати страву не вважається нечемним у Японії, але скоріше це сприймається як сигнал для господаря, що ви хочете, щоб вам запропонували ще одну страву. І навпаки, з'їсти страву повністю (включно з рисом) — ознака того, що ви задовольнилися поданою їжею, і її було досить. Дітям рекомендується з'їсти все до останньої зернини рису. Неввічливо вибирати окремі частини страви і залишати інше. Жувати слід із закритим ротом.

Припустимо допивати суп або доїдати рис, піднявши чашу до рота. Суп можна пити безпосередньо з невеликої чаші, не користуючись ложкою. Великі тарілки з супом можуть подаватися з ложкою.

Традиції кулінарії Одні із ранніх, відомих сьогодні кулінарних творів (рьорісьо) в Японії датуються кінцем XIII століття. Вони включали опис ритуалів поводження з кухонним ножем (сікіботьо), правила поведінки під час бенкетів, рецепти страв, способи готування й техніки обробки продуктів. Особливу увагу автори звертали на склад, приготування, декорування страв, що були обов'язковими для того чи іншого виду бенкету.История японской культуры. — М.: Наутилус, 2011. — 368 с.

Ідеал японської кухні — сирий продукт у натуральному вигляді. Продукти піддають різним видам обробки, але в мінімальній мірі, намагаючись зберегти первинний вигляд і форму продукту. У дорогих ресторанах сашімі подається не окремими скибочками, а у вигляді цілої риби. Риба, зазвичай розрізана і очищена від луски і кісток, але з голови, кісток і скибочок знову формують рибу, яка виглядає, як жива. До японських майстрів кулінарії не підходить слово кухар (що походить від дієслова куховарити). Майстер називається ітамае, що в дослівному перекладі означає «перед дошкою», а за змістом «той, хто ріже». Найважливішим вважається мистецтво різання, яким японські майстри володіють досконало. Японські страви — не просто їжа, це витвори мистецтва. Майстри японської кухні намагаються не просто прикрасити страву, а створити на тарілці шматочок природи.Токио Моногатари — Токио глазами токийцев. История и современность. — Токио: Ассоциация переводчиков-русистов, 2011. — 392 с.

Традиції вживання алкогольних напоїв Сучасна алкогольна культура Японії базується на трьох основних напоях: пиво, віскі і саке. Вино (як сухе, так і кріплене) японцями вживається рідко.

Перші два напої були запозичені японцями із Заходу.

На пиво припадає дві третини алкоголю і ця частка постійно зростає. В Японії пиво почали виробляти у 1873 році. Традиція пивоваріння прийшла з Німеччини. Місцева специфіка — додавання в пиво рису в процесі приготування.

Віскі було запозичене з Америки. Спосіб вживання віскі — в стандартний стакан наливається сантиметр віскі, а решта обсягу заповнюється газованою водою і льодом. Міцність такого «напою» — не вище десяти.

Саке (найдавніший і чи не єдиний) алкогольний напій місцевого походження, вживається в Японії частіше, ніж віскі.

За японським застіллям не прийнято цокатися, виголошувати різноманітні тости на зразок кавказьких. Лише піднявши келихи в перший раз, японці дружно вимовляють «Кампай!» («сухе дно»).

Японці не відрізняються стійкістю до алкоголю і п'яніють від порівняно невеликого обсягу алкоголю (внаслідок дефіциту ферменту, що забезпечує розщеплення алкоголю). Випивши, японці цього не соромляться. Товариством теж не засуджуються п'яні люди, якщо їх поведінка не агресивна.

В японських ресторанах існує можливість залишати пляшку з недопитим алкогольним напоєм під своїм прізвищем, яка буде зберігатися на поличці за стійкою. Пляшка буде зберігатися до наступного відвідування. У деяких випадках японець може мати у своєму розпорядженні вже сплачені запаси спиртного, відразу в декількох закладах.

Етикет використання паличок для їжі Палички для їжі почали використовуватися в Японії з періоду Нара (710—794 рр)Bridging the Gap, 2008.. В Японії існує багато традицій і неписаних правил, пов'язаних з використанням паличок для їжі . Палички призначені тільки для їжі, а всі інші дії з ними в руці ображають культуру і традиції країни та демонструють неповагу до правил поведінки за столом. Тому не рекомендується:

стукати паличками по столі, тарілці або інших предметах, щоб привернути увагу і, наприклад, покликати офіціанта; вказувати і розмахувати паличками у повітрі; «малювати» паличками на столі або водити ними безцільно навколо їжі — перш ніж потягнутися до їжі, потрібно спочатку вибрати шматок; колупатися паличками у мисці в пошуках кращого шматка — брати їжу потрібно завжди зверху і той шматок, до якого доторкнулися; трясти паличками, щоб остудити шматок; облизувати палички або тримати їх у роті безцільно; наколювати їжу на палички; затискати палички в кулаці (що сприймається, як агресія); підтягувати до себе тарілку за допомогою паличок; встромляти палички до рису, особливо вертикально — це роблять тільки на похоронах, символізуючи підношення померлому. Більше того, якщо за столом хтось через незнання встромив палички в рис, навколишні хмурніють: стародавня прикмета каже, що в такому разі хтось скоро помре.

Коли ви хочете попіклуватися за кимось і покласти їжу йому на тарілку слід використовувати зворотний бік паличок (товсті, не використані вами кінчики). Ідеалом вважається, якщо кожен бере їжу із загальної тарілки зворотною стороною паличок, кладе її на свою тарілку, а тільки потім перевертає палички і приступає до їжі.

Для паличок існують спеціальні підставки (хасіокі). Після споживання їжі палички слід класти на неї і в жодному разі не впоперек тарілки. У ресторанах, де спеціальної підставки немає, палички кладуть назад в паперовий чохол, в якому їх подали. Якщо ж немає ні чохла, ні підставки — можна покласти палички на стіл, але тільки не перетинаючи їх хрест-навхрест. Крім того, палички завжди кладуть гострим кінцем вліво.