Анниібале Піо Фа́брі (), на прізвисько Іль-Болоньєзе () або Баліно (; 15 лютого 1696, Болонья, Папська область — 12 серпня 1760, Лісабон, Португальське королівство) — італійський композитор і оперний співак, один з найвідоміших тенорів епохи бароко .
Біографія Аннібале Піо Фабрі народився в Болоньї 15 лютого 1696 року в родині Антоніо Фабрі і Маддалени, уродженої Кремаскі. Навчався музиці і співу у композитора і співака-кастрата Франческо Пістоккі в його школі співу в Болоньї. У 1711 році, у віці п'ятнадцяти років, дебютував як співак, виконавши жіночі партії в двох операх Антоніо Кальдари, представлених під час карнавалу в Римі в палаці Русполі.
Початок кар'єри Його дебют як тенора відбувся між 7 і 30 червня 1716 року на сцені театру Формальярі в Болоньї в опері «Аларих, король готів» () композитора Джованні Баттіста Бассаніо. Незабаром після цього він переїхав до Венеції, де виступав зі званням «віртуоза» ландграфа Гессен-Дармштадтського до кінця 1717 року. Тут на сцені театру Сант-Анджело виконав головні партії в двох операх Антоніо Вівальді — «Арсільда, королева Понта» () і «Коронація Дарія» () і в опері «Цнотливість Пенелопи» () композитора Фортунато Келлера. А на сцені театру Сан-Джованні-Хризостома заспівав в операх «Фока Великий» () Антоніо Лотті і «Германік» () Антоніо Поллароли.
У 1717 році був прийнятий у Болонську філармонічну академію. У 1718—1719 роках співав у Римі на сцені театру Капраніка під час карнавалу. Під час першого сезону виконав партію в опері «Вероніка, королева Єгипту, або Скачки Любові і Політики» () композиторів Джузеппе Скарлатті і Ніколи Порпори. Під час наступного сезону співав в операх «Астином» () Карло Франческо Поллароло і «Марк Аттіліо Регул» () Алессандро Скарлатті.
У листопаді 1719 року став академіком-композитором Філармонічної академії в Болоньї, після поданої ним ораторії «Слався Цариця» () для 4 голосів в супроводі струнних. Тоді ж в Болоньї для ораторіанців він написав ораторії «Мучеництво святого Полієвкта» () і «Мучеництво святого Ланно» (). Між 1725 і 1735 роками, в кілька етапів, склав месу на честь святого Антонія Падуанського, покровителя Філармонічної академії в Болоньї.
Розквіт кар'єри Під час карнавалів 1719 і 1720 років співав у Римі на сцені театру Аліберті в операх «Любов і велич» () і «Фарамондо» () композитора Франческо Гаспаріні. У 1720—1722 роках вже в Венеції виконав партії в операх «Гризельда» () Джузеппе Марії Орландіні, «Плавтілла» () Антоніо Поллароло і «Юлій Флавій Крисп» () Джованні Марії Капеллі. Під час карнавалу 1721 року знову в Римі виконав головну партію в опері «Артаксеркс» (), що приписується Леонардо Лео .
Сезон 1722—1723 років провів в Неаполі, де співав тільки головні партії в опері «Баязет, султан турок» () Леонардо Лео, представленої в королівському палаці, потім на сцені театру Сан-Бартоломео в операх «Партенопея» () Доменіко Сарро (головну жіночу партію виконувала його дружина Анна Бомбачарі), «Публій Корнелій Сципіон» () Леонардо Вінчі, «Любов для царства» () Миколи Порпори, «Сіфаче» () Франческо Фео і «Траян» () Франческо Манчіні, і, нарешті, знову в королівському палаці, в опері «Сулла диктатор» () Леонардо Вінчі.
У 1724 році повернувся до Болоньї. У 1725 році він був обраний головою () Філармонічної академії в Болоньї, і після переобирався на цю посаду в 1729, 1743, 1747 і 1750 роках. У 1727 році на сцені театру Пергола у Флоренції заспівав в опері Антоніо Вівальді «Гіперменстра» (). У 1727—1728 роках у Венеції виконав головні партії в операх «Аріадна і Тесей» () Ніколи Порпори, «дражлива мінливість» () Томмазо Альбіноні і «Аджено» () Леонардо Лео.
Співпраця з Генделем У липні 1729 року Аннібале Піо Фабрі, разом з дружиною, був найнятий композитором Георгом Фрідріхом Генделем для Королівської академії в Лондоні. Його дебют на сцені Королівського театру відбувся 2 грудня 1729 року. Він виконав партію Беренгарія в першій постановці опери «Лотар» () Георга Фрідріха Генделя, яку композитор написав спеціально для співака. До травня 1731 року Аннібале Піо Фабрі заспівав ще в кількох його операх, які були поставлені на сценах Королівського театру і театру Хеймаркет.
У листопаді 1730 року він виконав головну партію в опері «Публій Корнелій Сципіон» (). Спеціально для нього композитор переписав цю партію, що спочатку призначалася для співака-кастрата. Їм також були виконані партії Сикста в «Юлії Цезарі», Еміліо в «Партенопа», Араспа в «Птоломеї», Ормізди в «Ормізді», Олександра в «Порус, королі індійців», Готфріда в «Рінальдо» і Грімоальда в «Роделінді». Йому ж призначалася партія Атона в «Аделаїді», але цей проект так і не був реалізований.
Завершення кар'єри Після двох сезонів в Лондоні, в 1732 році переїхав до Відня. Великим шанувальником таланту співака і композитора був імператор Карл VI, який не тільки нагородив його званням «музиканта» і «віртуоза», але в 1733 році за дорученням став хрещеним батьком його сина.
З Відня співак повернувся до Болоньї. З 1735 по 1737 рік виступав на сценах театрів Модени, Венеції і Генуї. У 1738—1739 роках в Мадриді співав в семи операх, три з яких належали композитору Йогану Адольфу Хассе. У 1744 і 1746 роках виконав головні партії на прем'єрах опер Ніколи Порпори «Еціо» () у Флоренції і «Луцій Папір диктатор» () в Неаполі. У 1750 році завершив кар'єру оперного співака і став кантором королівської капели в Лісабоні.
Аннібале Піо Фабрі помер 12 серпня 1760 року в Лісабоні, в королівстві Португалія.
Творча спадщина Відомо лише про одну оперу композитора — «Олександр в Індії» () за лібретто П'єтро Метастазіо. Він також є автором кількох ораторій і творів церковної музики, особливо відзначених Джованні Баттіста Мартіні. Їм був написаний підручник співу «Сольфеджіо для сопрано» ().
Примітки
Література
Посилання