«Людина, що втратила обличчя» () — науково-фантастичний роман Олександра Бєляєва, опублікований в 1929 році, присвячений застосуванню досягнень ендокринології для зміни людського тіла та етичним проблемам, які виникають у зв'язку з цим. У 1940 році роман був радикально перероблений та вийшов під назвою «Людина, що знайшла своє обличчя», в якому діють ті самі персонажі та існують ті ж сюжетні лінії.
Історія публікацій Вперше опублікований в 1929 році в журналі «Вокруг света» (1929, № 19—25). У 1963 році увійшов у 8-томне зібрання творів письменника у видавництві «Молода гвардія».
Сюжет Сан-Франциско. Гуморист-карлик Тоніо Престо став одним з найзнаменитіших та найбагатших кіноакторів Америки завдяки своїй потворності, яка контрастує з величезним драматичним талантом. Однак, його успіх в кіно не допомагає йому в особистому житті. Гедда Люкс, найкрасивіша актриса країни, постійно відмовляється стати його дружиною. Дізнавшись про існування російського доктора в Сакраменто, який виправляє фізичні недоліки, Престо потайки від всіх виїжджає до нього, щоб виправити своє каліцтво, мріючи про одруження на Гедді Люкс та справжні драматичні ролі в кіно. Сорокін, використовуючи гормональну терапію, повертає Престо тіло й обличчя, які повинні були б бути у нього, якби не захворювання кретинізмом. Престо став високим красенем, але в результаті його не впізнав навіть його слуга. Гедда Люкс з величезним зусиллям переконується, що незнайомець — дійсно Престо, але знову відмовляє йому, оскільки Престо став нікому невідомим чоловіком. Кар'єра актора також неможлива з тієї ж причини: містер Пітч використовував його потворність для розкрутки, але не хоче знову вкладати капітал в промотування нового Престо. Зневірившись, Престо просить Гедду зібрати на прощальний вечір всіх знайомих, після якого несподівано зникає. Через якийсь час в місті починає діяти банда, отаман якої здатний змінювати зовнішність. Банда не грабував будинки, а лише змушує людей пити якусь мікстуру... Після того, як, на думку поліції, отаман, нарешті, убитий, всі учасники прощального вечора починають перетворюватися в виродків: Пітч шалено жиріє, Гедда Люкс нестримно росте, досягаючи 287 см, а її наречений Лоренцо Марра стає потворним карликом. Гірше за всіх виявляється губернатору штату, який перетворюється в негра та відчуває на собі всі умови расової дискримінації. Вони здогадуються, що стали жертвами помсти Тоніо Престо. Доктор Сорокін виліковує їх, але замість подяки змушений виїхати з Америки. На палубі пароплава, який відходить в Європу, він зустрічає Престо, котрий змінив зовнішність.
Особливості сюжету У романі описані такі захворювання, які виникають через гіперфункції гіпофіза, як гігантизм й акромегалія. Гедда Люкс досягла 287 см, перевищивши зріст «міфічного велетня Махнова», який становив 285 см.
Головні герої Антоніо Престо — відомий американський комік італійського походження, продюсер Гедда Люкс — одна з найкрасивіших актрис Голлівуда Гофман — оператор Містер Пітч — власник кінокомпанії «Пітч і Ко» Сорокін — російський лікар-ендокринолог в Сакраменто Себастьян — слуга Престо Лоренцо Марра — актор, який став чоловіком Гедди Люкс Курц — банкір та шантажист Лорд Радкліф, Король — ватажки банд
Література Александр Беляев. Собрание сочинений в восьми томах. Том 4. Властелин мира. Вечный хлеб. Человек, потерявший лицо. Издательство ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия», 1963, с. 319-415.
Посилання «Людина, що втратила обличчя» на сайті «Лабораторія Фантастики» Александр Беляев. Человек, потерявший лицо (текст романа на сайте "Александр Беляев"). Светлана Беляева «Звезда мерцает за окном…» (Александр Романович Беляев Романы. Повести. Рассказы /Библиотека всемирной литературы. М., Эксмо, 2008.)