Хосе́ Франсі́ско де Сан-Марті́н і Мато́ррас (; 25 лютого 1778, Япею, Ріо-де-ла-Плата — 17 серпня 1850, Булонь-сюр-Мер, Франція) — діяч аргентинської революції, генерал, національний герой Аргентини і Перу.
Біографія
Ранні роки Хосе де Сан-Мартін був п'ятим і останнім сином заможних землевласників із невеликого містечка Япею (нині — Аргентина). Батько — Хуан де Сан-Мартін був головою департаменту Япею.
Точна дата народження Хосе залишається предметом суперечок істориків, оскільки не знайдено жодного запису про його хрещення, а в пізніших документах (військових реєстрах, свідоцтві про шлюб тощо) інформація різниться. Роком народження Сан-Мартіна заведено вважати 1777 або 1778.
У 1783 році сім'я Хосе переїхала до Іспанії та оселилася у Мадриді. Хлопця відправили навчатися до Семінарії благородних юнаків, що давала своїм вихованцям всесторонні знання. Однак, навчання Сан-Мартін не закінчив, обравши, попри протести батьків, кар'єру військового. 1789 року Хосе завербувався в іспанську королівську армію.
Військова кар'єра У 12-річному віці Сан-Мартін у складі свого полку був направлений до Північної Африки для боротьби із маврами у Західному Алжирі. Він взяв участь у битві при Мелільї і відзначився під час оборони фортеці Оран.
Європейські війни 7 березня 1793 року Франція оголосила війну Іспанії, у зв'язку з чим африканський корпус був відкликаний на Піренеї. Молодий Хосе де Сан-Мартін неодноразово проявляв хоробрість у бою, за що вже у віці 15 років отримав звання молодшого лейтенанта, а після битви при Кольюрі — лейтенанта. Але уже за три роки Іспанія програла війну Французькій республіці й була змушена підписати мирний договір.
1796 року Іспанська імперія розпочала бойові дії проти свого колишнього союзника — Великої Британії. Сан-Мартіна перевели до флоту, де того ж року він пройшов бойове хрещення як морський офіцер. Хосе знову відзначили за проявлену хоробрість у битві при Сан-Вінсенті. 1798 року корабель «Санта-Доротея», на якому служив молодий офіцер, захопили британці, Сан-Мартін потрапив у полон.
Незадовго до полону Хосе де Сан-Мартін перебував у Тулоні, де познайомився із французькими антимонархістами. Революційні ідеї, які кинули виклик усій Європі, настільки захопили юнака, що невдовзі стали сенсом його життя.
У 1801 році Сан-Мартін взяв участь у черговому конфлікті, який спалахнув між Іспанією та Португалією, згодом воював у Північній Африці, на території сучасного Марокко. На початку 1808 року на Піренеї вчергове вторглися війська Наполеона, й іспанська королівська родина була змушена рятуватися втечею, кинувши країну напризволяще. Однак іспанці не здалися й розпочали партизанську війну проти окупантів. Сан-Мартін очолив один із таких загонів на півдні півострова. За взяття висот поблизу Архонільї Хосе отримав звання капітана, а після битви при Байлені — підполковника.
У 1811 році до Сан-Мартін почув новини про Травневе повстання в Аргентині й, захоплений революційними поглядами та пам'ятаючи про зраду іспанської королівської сім'ї, відплив до Великої Британії, звідки планував дістатися батьківщини.
Війни за незалежність країн Південної Америки Через кілька днів після його прибуття в Буенос-Айрес в Об'єднані провінції (офіційно названі Аргентинською республікою в 1826 році) Перший Тріумвірат призначив Сан-Мартіна підполковником кавалерії і попросив створити кавалерійську частину, оскільки в Об'єднаних провінціях не було хорошої кінноти. Він почав організовувати полк гірських гренадерів. Оскільки в Буенос-Айресі бракувало професійних воєначальників, Сан-Мартіну було доручено захистити ціле місто, але увагу він мав приділити створенню військової частини. Окрім Сан-Мартіна в цьому дієву участь взяли Карлос Марія де Альвеар, Хосе Матіас Сапіола, Бернардо Монтеагудо і Хуан Мартін де Пуейредон. Вони також створили місцеву масонську ложу Лаутаро разом з мореністами, колишніми прихильниками Маріано Морено. Ця ложа прагнула сприяти ліберальним ідеям. Невідомо, чи це була справжня масонська ложа, чи ложа з політичними цілями. Вона не мала зв'язків з Великою Ложею Англії. Тоді ж Сан-Мартін одружився з Марією де лос Ремедіос де Ескалада, 14-річною дівчиною з однієї із заможних місцевих сімей.
Ложа, до якої входили Сан-Мартін і Альвеар, разом з підпорядкованими ним військовими силами організувала революцію 8 жовтня 1812 року, яка скинула , створила Другий Тріумвірат і оголосила проведення загальних виборів до . Другий тріумвірат надав Сан-Мартіну чин полковника.
Бій при Сан-Лоренсо Монтевідео, на іншому березі Ріо-де-ла-Плата, все ще було іспанською фортецею. Хоча аргентинські революційні сили його взяли в облогу, але королівський флот, який базувався там, знівелював облогу, грабуючи прилеглі міста. Сан-Мартін був відправлений з новим полком для спостереження за діяльністю флоту. Полк наблизився до флоту на безпечну відстань, уникаючи виявлення. Аргентинські вояки сховалися в монастирі Сан-Карлос (місто Сан-Лоренсо у провінції Санта-Фе). Сан-Мартін спостерігав за ворожими кораблями з вершини монастиря вночі. Іспанці висадилися на світанку, готові до грабежів і полк почав бойові дії. Сан-Мартін використав рух колонами, щоб заманити роялістів. Він очолив одну колону, тоді як Хусто Бермудес іншу.
Під час бою під Сан-Мартіном загинув кінь і падаючи придавив ногу полковника, через що той став беззахисним. Вороги хотіли вбити безпомічного Сан-Мартіна, він був поранений шаблею в обличчя, а також кулею в руку. Солдати його полку Хуан Баутіста Кабраль і Хуан Баутіста Байгоррія хоробро втрутилися і врятували його життя. При цьому Кабраль був смертельно поранений і незабаром помер.
Зрештою цей бій не мав помітного впливу на перебіг війни і не заважав подальшим діям королівських сил, які продовжували свої спустошення прилеглої території. Монтевідео нарешті підкорився генералу Хосе Рондо і адміралу Вільяму Брауну під час подальшої війни за звільнення Аргентини.
У Буенос-Айресі Сан-Мартін та його дружина відвідали перше офіційне виконання аргентинського національного гімну 28 травня 1813 року в театрі Колізео. Є припущення, що прем'єра його в дійсності відбулася 14 травня 1813 року в будинку аристократа Марікіта Санчес де Томпсон, де також був Сан-Мартін.
Північна армія об'єднаних провінцій Ріо-де-да-Плати Сан-Мартін почав віддалятися від Альвеара, який контролював . Альвеар виступив проти купців та повстанців Хосе Артігаса, тоді як Сан-Мартін вважав ризикованим розпочинати такі конфлікти, коли роялісти все ще були загрозою для країни. Північна армія, яка діяла у Верхньому Перу, була переможена в битвах при Вілкапухіо та Айоума, так що тріумвірат призначив її командувачем Сан-Мартіна на заміну Мануеля Бельграно.
Як командир армії Сан-Мартін повинен був реорганізувати армію після отриманих раніше поразок. Для досягнення цієї мети він відступив до Сан-Мігель-де-Тукуману, де розквартирував армію у фортеці, відомої як «Цитадель», яка ще була недобудована, і присвятив себе її добудові, зміцненню і ретельній підготовці солдат та офіцерів армії. Це йому вдалося зробити за декілька тижнів.
Бувши здібним стратегом і тактиком Сан-Мартін зрозумів, що попередні спроби захопити Верхнє Перу і столицю Ліму через гори в провінції Сальта були приречені, тому відмовився від чергового нападу таким чином на користь ідеї вторгнення в цей регіон через Анди, але надалі вздовж Тихоокеанського узбережжя.
У квітні 1814 році у Сан-Мартіна виникли проблеми зі здоров'ям, ймовірно, через появу блювання з кривавими блювотними масами, що було ознакою, найімовірніше, пептичної виразки. Він тимчасово делегував командування армією полковнику Франсіско Фернандесу де ла Крусу і попросив дозволу на відновлення свого здоров'я. Сан-Мартін переїхав до Сантьяго-дель-Естеро, а згодом до Кордови, де повільно оговтався. Протягом цього часу король Фердинанд VII повернувся на іспанський престол, почав відновлення абсолютної королівської влади, організував атаку на колонії. Тим часом Сан-Мартін остаточно розробив план організувати армію в Мендосі, переправити через Анди в Чилі й надалі рухатися в Перу морем.
Губернатор Куйо Але вже на час закінчення підготовки відбулась контрреволюція в Чилі, яка закінчилась поразкою республіки і поверненням туди іспанської королівської влади. Залишки революційних військ встигли відійти до Аргентини, у тодішню провінцію Куйо, де до цього Сан-Мартін був призначений губернатором. Йому разом з Бернардо О'Гіґґінсом вдалося об'єднати розрізнені чилійські революційні формування у боєздатні сили. Було вирішено, що спочатку мають бути звільнені від іспанців Чилі. Він об'єднав в одну армію чилійських біженців, місцевих ополченців з провінції Куйо, всіх рабів віком від 16 до 55 років, багато добровольців з інших провінцій і кількох офіцерів Північної армії. Він також попросив і отримав декілька батальйонів гренадерського полку. Але армія мусила рушити до Чилі тільки влітку, адже в інший сезон перевали були закриті через кучугури снігу. Між тим курс Тріумвірату і самого Сан-Мартіна, який включав поєднання стимулів, конфіскацій та планової економіки дозволив країні забезпечити армію порохом, артилерією, мулами і кіньми, продовольством, військовим одягом тощо. Гірнича промисловість розвивалася, збільшився видобуток свинцю, міді, селітри, сірки та бури. Покращено було й місцеві фінанси. Сан-Мартін залишався в хороших стосунках як з урядом Буенос-Айреса, так і з губернськими чиновниками, не бувши пов'язаним з жодними з них. Він вважав, що війна за незалежність має бути найпріоритетнішою метою.
Перехід через Анди
Наприкінці 1816 року армія для походу мала 5000 вояків, 10 000 мулів і 1500 коней. Сан-Мартін організував військову розвідку, здійснив заходи пропаганди та дезінформації, щоб заплутати роялістські армії (зокрема, щоб не були відомі конкретні маршрути переходу через Анди) та сприяти занепаду серед роялістів, посилив національний запал своєї армії. Хоча вже був затверджений прапор Аргентини, Андійська армія його не використала. Було вибрано прапор із двома стовпцями, світло-синім і білим, а також герб, який був приблизно схожий на герб Аргентини. Армія не скористалася прапором Аргентини, тому що вона не була суто аргентинською армією.
Для того, щоб забезпечити боєздатність армії одразу після перетину Анд, Сан-Мартін розділив її на 6 колон, які пішли різними перевалами. Перехід тривав близько місяця, під час його було налагоджено харчування армії сухим пайком, а також часником і цибулею для запобігання гірській хворобі. Людських втрат практично не було. Велику увагу було приділено харчуванню мулів і коней, але до кінця переходу армія втратила 4300 мулів і 511 коней. Ще до початку переходу на південь Чилі було відправлено Мануеля Родрігеса, який організував там партизанський рух, що мав відволікти певним чином іспанські війська від переходу армії Сан-Мартіна.
Бойові дії в Чилі Колони, які перетнули Анди, вступили у бойові зіткнення. Колона на півночі під проводом Кабота розгромила роялістів у Салалі, взяла в облогу Кокімбо, а потім Копіапо. На півдні Фрейр захопив Тальку. розігнав роялістські форпости в Хункаліто і Потрерільйос. Бернардо О'Гіґґінс, який на чолі колони спустився з перевалу Лос-Патос, переміг роялістів у Лас-Коймасі. Це дозволило Сан-Мартіну зібрати головні колони в долині Аконкагуа, зустрівшись на схилах Чакабуко. Роялістський командувач Рафаель Марото теж привів свої загони туди. У Марото було 2450 вояків та 5 артилерійських одиниць, у Сан-Мартіна — 3600 і 9 гармат. Несправжнє спрямування, яке приховало шлях основної армії, дозволило Сан-Мартіну наростити таку перевагу, оскільки інші роялістські сили були розпорошені в інших регіонах Чилі.
Битва в долині Чакабуко