Антоніу ди Олівейра Салазар (;  — ) — португальський державний і політичний діяч, вчений-економіст. Засновник та лідер Нової Держави, прем'єр-міністр Португалії (1932—1968). Виконувач обов'язків президента Португалії (1951). Народився у Санта-Комба-Дані. Був сином дрібного землевласника Антоніу де Олівейри та Марії Салазар. Випускник Коїмберського університету. Співзасновник Національного союзу (1930). Домігся зміни конституції (1933), що надало йому широкі владні повноваження. Встановив правоконсервативний авторитарний режим. Репресивними заходами відновив суспільний порядок і португальську економіку. Вів курс на придушення комуністично-соціалістичних рухів, допомагав сусідній Іспанії в особі Франко боротися проти лівого уряду. Зберігав нейтралітет Португалії в Другій Світовій війні, залишаючись вірним португальсько-англійському альянсу. Долучився до західного протирадянського блоку від початку Холодної війни. Саме за часів його правління Португалія вступила до НАТО (1949), ООН (1955), ЄАВТ (1960) та ОЕСР (1961). Фактично виступав за збереження Португалією влади над своїми африканськими колоніями, що спричинило початок колоніальних війн, був прибічником лузотропікалізму. Помер у Лісабоні, похований у Санта-Комба-Дані.

Раннє життя

Сім'я

Салазар народився 28 квітня 1889 року у Вімейру, поблизу Санта-Комба-Дан (округ Візеу), у сім'ї зі скромним достатком. Його батько, дрібний землевласник, починав як сільськогосподарський робітник, а потім став керівником у заможної родини сільських землевласників регіону Санта-Комба-Дан Перестрело, які володіли землями та іншими активами, розкиданими між Візеу та Коїмброю.

Він був єдиним хлопчиком у Антоніу де Олівейра (1839—1932) та його дружини Марії ду Ресгате Салазар (1845—1926). Згідно з португальськими правилами повного імені, за якими на першому місці стоїть прізвище матері, Салазара мали б звати «Антоніу Салазар де Олівейра» — як у його чотирьох сестер, але з незрозумілих причин порядок імен був змінений, і він став «Антоніу де Олівейра Салазар». Його чотирма старшими сестрами були Марія ду Ресгате Салазар де Олівейра, вчителька початкової школи; Еліза Салазар де Олівейра; Марія Леопольдіна Салазар де Олівейра; і Лаура Салазар де Олівейра, яка 1887 року стала дружиною Абеля Паїша де Соузу, брата Маріу Паїша де Соузу, який служив міністром внутрішніх справ при Салазарі.

Освіта Салазар відвідував початкову школу у своєму маленькому селі, а згодом перейшов до іншої початкової школи у Візеу. У віці 11 років він виграв безплатне місце в семінарії Візеу, де навчався протягом восьми років, з 1900 по 1908 рік. Салазар думав стати священником, але, як і багато хто з тих, хто вступав до семінарії дуже молодим, вирішив не продовжувати священство після отримання сану. 1910 року, в перші роки Першої республіки, він поїхав до Коїмбри, щоб вивчати право в університеті. У ці студентські роки в Коїмбрі він виявив особливий інтерес до фінансів і закінчив юридичний факультет з відзнакою, спеціалізуючись на фінансах та економічній політиці. 1914 року він закінчив навчання, набравши 19 балів з 20, і став доцентом економічної політики на юридичному факультеті. 1917 року він очолив кафедри економічної політики та фінансів в університеті за призначенням професора Жозе Альберту душ Рейша. Наступного року Салазар здобув докторський ступінь.

Політика та Нова Держава

Передумови Салазару був двадцять один рік, коли відбулася революція 5 жовтня 1910 року, яка повалила португальську монархію і встановила Першу Португальську Республіку. Політичні інститути Першої республіки проіснували до 1926 року, коли на зміну їй прийшла військова диктатура. Спочатку вона була відома як Військова диктатура, а потім, з 1928 року, як Національна диктатура.

Епоху Першої республіки описували як епоху «безперервної анархії, корупції в уряді, заворушень і грабежів, вбивств, свавільних тюремних ув'язнень і релігійних переслідувань». Вона стала свідком інавгурації восьми президентів, 44 змін урядів і 21 революції. Перший уряд республіки проіснував менше ніж 10 тижнів, а уряд, що проіснував найдовше, протримався трохи понад рік. Революція в Португалії стала крилатим словом в Європі. Вартість життя зросла у двадцять п'ять разів, а валюта впала до 1⁄33 своєї вартості в золоті. Державні фінанси Португалії вступили в критичну фазу, перебуваючи під неминучою загрозою дефолту щонайменше з 1890-х років. Прірва між багатими і бідними продовжувала збільшуватися. Режим змусив Португалію 1916 року вступити в Першу світову війну, що лише погіршило загрозливий стан справ у країні. Одночасно з цим католицьку церкву переслідували антиклерикальні масони Республіки, а політичні вбивства і тероризм стали звичним явищем. За офіційними даними поліції, між 1920 і 1925 роками на вулицях Лісабона вибухнуло 325 бомб. Британський дипломат сер Джордж Рендел говорив, що він не може описати «політичне тло інакше, як жалюгідне … дуже відмінне від впорядкованої, успішної й добре керованої країни, якою вона згодом стала за часів правління сеньйора Салазара». Салазар пам'ятатиме про політичний хаос того часу, коли пізніше правитиме Португалією.

Громадське невдоволення призвело до державного перевороту 28 травня 1926 року, який вітала більшість цивільних класів. На той час у Португалії переважала думка, що політичні партії є елементом розколу і що парламентаризм перебуває в кризі. Це призвело до загальної підтримки або принаймні толерантності до авторитарного режиму.

Рання кар'єра

У молодості участь Салазара в політиці була зумовлена його католицькими поглядами, які були викликані новою антиклерикальною позицією Першої республіки. Він став членом неполітичного католицького руху «Академічний центр християнської демократії» (). Салазар відкидав монархістів, оскільки вважав, що вони протистоять соціальним доктринам папи римського Лева XIII, якому він дуже симпатизував. Він часто писав статті в журналах, присвячених соціальним дослідженням, особливо в щотижневику O Imparcial, яким керував його друг (а згодом кардинал-патріарх Лісабона) Мануел Гонсалвіш Сережейра. Місцева преса описувала його як «одного з найпотужніших умів нового покоління».

1921 року Салазара переконали висунути свою кандидатуру на виборах до парламенту, хоча він зробив це неохоче. Один раз він з'явився в парламенті й більше не повернувся, вражений безладом, свідком якого він став, і відчуттям марності своєї діяльності. Салазар був переконаний, що ліберальний індивідуалізм призвів до фрагментації суспільства і викривлення демократичного процесу. Після державного перевороту 28 травня 1926 року, який встановив режим Національної диктатури, Салазар на короткий час увійшов до уряду Жозе Мендіша Кабесадаша як міністр фінансів. 11 червня невелика група офіцерів вирушила з Лісабона до Санта-Комба-Дан, щоб переконати його стати міністром фінансів. Салазар провів у Лісабоні п'ять днів. Запропоновані ним умови контролю над витратами були відхилені, він швидко подав у відставку і вже через дві години їхав потягом назад до Коїмбрського університету, пояснивши, що через часті суперечки та загальний безлад в уряді він не може належним чином виконувати свою роботу.

Головною проблемою Португалії 1926 року був величезний державний борг. Кілька разів між 1926 і 1928 роками Салазар відмовлявся від призначення на посаду міністра фінансів. Він пояснював це поганим станом здоров'я, відданістю своїм старим батькам і тим, що віддає перевагу академічним монастирям. 1927 року, за часів міністра Сінеля де Кордеша, державний дефіцит продовжував зростати. Уряд намагався отримати кредити від Baring Brothers під егідою Ліги Націй, але умови були визнані неприйнятними. Коли Португалія опинилася під загрозою неминучого фінансового краху, Салазар нарешті погодився стати міністром фінансів 26 квітня 1928 року після того, як республіканець і масон Ошкар Кармона був обраний президентом. Однак перед тим, як обійняти цю посаду, він особисто заручився від Кармони категоричним запевненням, що на посаді міністра фінансів він матиме право накладати вето на витрати в усіх урядових відомствах, а не лише у своєму власному. Протягом одного року, озброєний спеціальними повноваженнями, Салазар збалансував бюджет і стабілізував португальську валюту. Салазар створив перший з багатьох профіцитів бюджету у Португалії.

У липні 1929 року Салазар знову подав у відставку. Його друг Маріу де Фігейреду, міністр юстиції, прийняв нове законодавство, яке полегшувало організацію релігійних процесій. Новий закон обурив республіканців, спричинив урядову кризу, і Фігейреду погрожував піти у відставку. Салазар порадив Фігейреду не йти у відставку, але сказав своєму другові, що приєднається до його рішення. Фігейреду подав у відставку, а Салазар — на той час госпіталізований через перелом ноги — пішов у відставку 3 липня. Кармона особисто відвідав лікарню 4 липня і попросив Салазара передумати. Прем'єр-міністр Жозе Вісенте де Фрейташ, який не погоджувався з політикою Кармони, залишив уряд. Салазар залишився в уряді на посаді міністра фінансів, але з додатковими повноваженнями.

Салазар залишався на посаді міністра фінансів, в той час, як військові прем'єр-міністри приходили і йшли. Починаючи з першого успішного року перебування на посаді, він поступово став уособлювати фінансове та політичне розв'язання проблеми безладу військової диктатури, яка так і не змогла сформувати чіткого лідера. Нарешті, 5 липня 1932 року президент Кармона призначив Салазара прем'єр-міністром Португалії, після чого він почав діяти ближче до головного потоку політичних настроїв у своїй країні. Авторитарний уряд складався з правої коаліції, і він зміг залучити до себе поміркованих представників кожної політичної течії за допомогою цензури та репресій, спрямованих проти тих, хто не входив до неї. Ті, кого вважали справжніми фашистами, потрапляли до в'язниці або на заслання. Консервативні католики були найпершими і найвідданішими прихильниками Салазара, тоді як консервативні республіканці, яких не вдалося залучити на свій бік, стали його найнебезпечнішими опонентами в ранній період. Вони здійснили кілька спроб державного перевороту, але ніколи не виступали єдиним фронтом, тому ці спроби були легко придушені. Ніколи не бувши справжнім монархістом, Салазар, однак, здобув підтримку більшості монархістів, оскільки Мануел II, вигнаний і скинутий останній король Португалії, завжди підтримував Салазара. Пізніше, 1932 року, саме завдяки діям Салазара скинутий король був похований на державному рівні. Націонал-синдикалісти розривалися між підтримкою режиму і засудженням його як буржуазного. Їм було надано достатньо символічних поступок, щоб Салазар здобув прихильність поміркованих, але решта була репресована політичною поліцією.

Прем'єр-міністр (1932—1968)

Утворення Нової Держави

Політична філософія Нової Держави ґрунтувалася на близькій інтерпретації католицької соціальної доктрини, як і тодішній режим Енгельберта Дольфуса в Австрії. Економічна система, відома як корпоратизм, базувалася на схожих інтерпретаціях папських енциклік Rerum novarum (Лев XIII, 1891) і Quadragesimo anno (Пій XI, 1931), які мали на меті запобігти класовій боротьбі та перетворити економічні проблеми на другорядні стосовно соціальних цінностей. Rerum novarum стверджувала, що трудові об'єднання є частиною природного порядку, як і сім'я. Таким чином, право людей об'єднуватися в профспілки та займатися трудовою діяльністю є невідчужуваним і не може бути заперечене ні роботодавцями, ні державою. Quadragesimo anno надала план для зведення корпоративістської системи.