Ура́льскі козаки́ (ура́льці) або Ура́льське коза́цьке ві́йсько (до 1775 і в 1917 — Яї́цьке коза́цьке ві́йсько) — одна з найдавніших груп козаків в Росії. Розміщувалися на заході Уральської області (нині північно-західні області Казахстану і південно-східна частина Оренбурзької області), по середній і нижній течії річки Урал (до 1775 — Яїк). Центр — Уральськ (до 1775 називався Яїцьке містечко).

Історія

Рання історія

Вільні громади яїцьких козаків утворилися в кінці XV століття на річці Яїк. За традиційною московською версією, яїцькі козаки формувалися з переселенців з Московської держави. Їх основними заняттями були рибальство, здобич солі, мисливство. Військо керувалося кругом, який збирався в Яїцькому містечку (на середній течії Яїка). Всі козаки мали подушне право на користування угіддями і участь у виборах отаманів і військової старшини.

За історичним переказом, що приводиться в усіх дослідженнях про Уральське козацьке військо, мовиться про те, що в XV—XVI століттях яїцькі козаки не мали постійних родин. Дружину козак привозив з набігу, а відправляючись в інший, кидав її, «здобуваючи» собі нову. Але одного разу серед козаків на Яїці з'явився Гугня, прийшов він чи то з Дону, чи то з інших місць, але головне, що прийшов він зі своєю дружиною і кидати її не погоджувався. З цією Гугніхи нібито старий звичай був залишений. Швидше за все, що легенда ця мала під собою реальні підстави, до самого XIX століття уральські козаки ставили в церквах свічки на згадку про бабусю Гугніху.

З другої половини XVI століття російський уряд залучав яїцьких козаків для охорони південно-східних кордонів і військової колонізації, дозволяючи їм спочатку прийом утікачів. У 1718 році уряд призначив отамана і його помічника; частина козаків оголошена втікачами і підлягала поверненню на колишнє місце проживання.

У 1720 році відбулися заворушення яїцьких козаків, які не підкорялися наказу царських властей про повернення втікачів і заміну виборного отамана призначеним. У 1723 заворушення було придушено, керівників — страчено, виборність отаманів і старшини скасовано. Після чого військо виявилося розділеним на старшинську і військову сторони, в якій перші трималися уряду, як що гарантує їх положення, другі вимагали повернути традиційне самоврядування. У 1748 році була введена постійна організація (штат) війська, розділеного на 7 полків; військовий круг остаточно втратив своє значення.

Пугачовське повстання

Незадоволеність новими порядками викликала Яїцьке козацьке повстання 1772 року і участь яїцьких козаків в Селянській війні 1773—1775. Повстання 1772 року, на відміну від Пугачовського, мало відоме. Глуха згадка про нього зустрічається в «Капітановій дочці» Пушкіна, коли при першій зустрічі Петруши Грінева з самозванцем, той в придорожньому трактирі обговорює з господарем таємною мовою поразку козаків. У січні 1772 року в Яїцьке містечко прибувають генерал-майор фон Траубенберг і капітан гвардії Дурново із загоном. Розбираючи різні тяжби і провини, фон Траубенберг без роздуму піддає прочуханці козаків, не звиклих до такого поводження з собою. Зрозуміло, що гнів вилився в бунт, загін урядових військ, що прийшов, і сам фон Траубенберг буквально були порубані на шматки, а заразом дісталося і військовому отаманові Тамбовцеву, що намагався захистити генералаЧелобитная яицких казаков имп. Екатерине II, 1772 г. 15 января 1772 г., текст на сайте «Восточная литература» .

У травні 1772 року оренбурзький генерал-губернатор Рейнсдорп споряджає каральну експедицію для придушення бунту. Генерал Фрейман розсіяв козаків, очолюваних майбутніми пугачевськимі генералами І. Пономаревим, І. Ульяновим, І. Зарубіним-Чикою, і 6 червня 1772 року зайняв Яїцьке містечко. Потім послідували страти і покарання, призвідників, яких зуміли схопити, четвертували, іншим рвали ніздрі, відрізували язики і вуха, клеймили лоби.

Край в ту пору був глухим, тому багатьом вдалося сховатися в степу на віддалених хуторах. Послідував указ Катерини II — «Сім високим велінням забороняється до майбутнього нашого указу сходитися в круги по колишньому звичаю». У Яїцькому містечку, у фортеці Михайло-Архангельського собору розмістили постійний гарнізон на чолі з комендантом підполковником Симоновим і капітаном Криловим, батьком майбутнього байкаря Івана Андрійовича Крилова.

Початок повстання в 1773 році було по суті продовженням попереднього, оскільки репресіями царський уряд лише загнав незадоволеність углиб і при першому ж приводі воно знов вирвалося назовні, тепер уже вилившись в трирічну війну, де до козаків приєдналися скривджені «інородці» — башкири, казахи, і величезна мужицька Росія. Слух про те, що в землях війська ховається і бродить по Яїку з весни 1773 року «цар Петро Федорович», що не був убитий своєю «дружиною» (Катерина II), а вижив і вимагає допомоги для повернення на престол. Більшість тих, що знали утікача донця Пугачова, звичайно знали правду. Козаки, особливо ті, що ховалися по хуторах після 1772 року, тільки чекали приводу для виступу, самозванець такий привід їм дав.

Похід почався 17 вересня 1773 року, з Бударінського форпосту (нині селище Бударіно Західно-Казахстанської області) до Яїцького містечку попрямували близько 200 чоловік, і хоча місто узяти не вдалося, частина козаків направлених назустріч повсталим перейшло на їх сторону. Козаки, що підтримали «государя амператора Петра», були основною військовою силою Пугачова, взяли разом з ним ряд перших перемог, узявши по дорозі до Оренбурга фортеці Розсипну, Ніжньоозерну, Татіщевську, без бою Чорнореченську фортецю, потім Каргалінську (Сєїтову) слободу і Сакмарське містечко, протягом напівроку безуспішно облягали Оренбург, в цей час армія самозванця безперервно поповнювалася загонами селян, уральських заводських робочих, башкир, татар, калмиків, казахів. У листопаді козаками на чолі з Овчинниковим і Зарубіним-Чикою була розбита експедиція під командуванням генерал-майора Кара.

У цей же час в Яїцькому містечку під командуванням отамана Толкачева починається облога фортеці Михайло-Архангельського собору — «ретраншмента». На початку січня 1774 сюди ж підійшов загін отамана А. А. Овчинникова, а услід за ним приїхав і сам Пугачов. Він узяв на себе керівництво бойовими діями проти обложеної городової фортеці, але після невдалого штурму 20 січня повернувся до свого війська під Оренбург. У самому кінці січня Пугачов знову з'явився в Яїцькому містечку. Козаки, бажаючи міцніше прив'язати його до війська, одружили царя на молодій козачці Устини Кузнецової, після весілля поселивши їх в будинку колишнього військового отамана Бородіна. Пугачов збирає військовий круг, на якому військовим отаманом вибрали Каргіна, а старшинами — Перфіл'єва і Фофанова. У тому ж місяці отаман Овчинників зробив похід в пониззя Яїка, до Гур'єва містечка, штурмом опанував його кремлем, захопив багаті трофеї і поповнив загін місцевими козаками, привівши їх в Яїцьке містечко.

У березні 1774 у стін Татіщевої фортеці війська генерала П. М. Голіцина завдали поразки повстанцям, Пугачов відійшов до Бердської слободи, що залишавшийся у фортеці Овчинників прикривав відхід поки не кінчилися гарматні заряди, а потім з трьома сотнями козаків прорвався через ворожі лави і відійшов до Нижньоозерної фортеці. В середині квітня 1774 козаки, очолювані Овчинниковим, Перфіл'євим і Дехтяревим, виступили з Яїцького містечка проти бригади генерала Мансурова. В бою 15 квітня біля річки Биковки пугачовці зазнали важкої поразки (серед сотні козаків, полеглих в бою, був і отаман Дехтярев). Після цієї поразки Овчинників зібрав розрізнені козацькі загони і глухими степами вийшов до Пугачова у Магнітної фортеці. Послідував чи то похід, чи то втеча по Уралу, Прикам'ю і Поволжжю, Башкирії, узяття Казані, Саратова, Камишина. Переслідувані військами Михельсона, козаки втрачали своїх отаманів, кого полоненими — як Чику-Зарубіна під Уфою, кого убитими. Військо то перетворювалося на жменьку козаків, то знову наповнювалося десятками тисяч мужиків.

Після того, як стурбована тривалістю бунту Катерина направила війська з турецьких меж на чолі з Суворовим, і важкі поразки посипалися одне за одною, верхівка козаків вирішила отримати прощення шляхом здачі Пугачова. Між степовими річками Узенямі вони зв'язали і видали Пугачова урядовим військам. Суворов особисто допитував самозванця, а після очолив конвоювання посадженого в клітку «царя» до Москви. Основні сподвижники з числа яїцьких козаків — Чика-Зарубін, Перфіл'єв, Шигаєв були засуджені до страти разом з Пугачовим. Після придушення повстання в 1775 Катерина II видала указ про те, що в цілях повного віддання забуттю смути Яїцьке військо перейменовується в Уральське козацьке військо, Яїцьке містечко в Уральськ, військо втратило залишки минулої автономії.

Уральське козацьке військо

На чолі уральського козацтва були поставлені наказний отаман і військове управління. З 1782 року воно керувалося то астраханським, то оренбурзьким генерал-губернатором. У 1868 році було введено нове «Тимчасове положення», по якому Уральське козацьке військо було підпорядковане генерал-губернатору (він же наказний отаман) знов утвореної Уральської області. Територія Уральського козацького війська становила 7,06 млн га і ділилася на 3 відділи (Уральський, Лбіщенський і Гур'євський) із населенням (1916) 290 тисяч чоловік, зокрема козацького — 166,4 тисяч чоловік в 480 населених пунктах, об'єднаних в 30 станиць. 42 % козаків були старообрядцями, невелика частина складалася з калмиків, татар, казахів і башкир. У 1908 році до Уральського козацького війська були приєднані ілецькі козаки.

Треба сказати, що тема старообрядництва завжди була украй чутливою для уральців. Історично склалося так, що під час никонівських реформ Яїцьке військо мало повну автономію, а також територіально було сильно віддалено від Московського царства, внаслідок чого зберегло віру й обряди незмінними, якими вони були в XIV–XV століттях, під час появи предків на берегах Яїка. Ізольоване від бурхливих церковних змін, військо і згодом рахувало за гріх відступ від успадкованої віри і обрядів. Більшість бунтів і заколотів протягом XVIII і особливо XIX століть були в більшості своїй безпосередньо зв'язані і з посяганнями уряду на духовне життя яїцьких, уральських козаків. Однією з причин бунтів проти видачі втікачів з Уралу було бажання захистити братів — прихильників старої віри, що втікали від гонінь у тому числі і на Яїк. Як і всі старовіри, козаки страшилися складання яких-небудь реєстрів, особистих документів, вимог носіння уніформи. Одним із прикладів може служити так званий «бенкет Кочкина» — заворушення, пов'язані з уведеням форми для війська в 1803 році. Коли оренбурзький генерал-губернатор Волконський отримав звістку, про те, що козаки відмовляються одягати одяг з «антихристовими знаками», був висланий батальйон під командуванням якогось Кочкина. Відбулося жорстоке покарання: «Їх шмагали на снігу за містом. Вони скидали з себе одяг і голі валилися на мерзлу землю: — Хоч померти на грудях рідної землі у своєму людському обличчі!» (В. П. Правдухін). Лише з уведенням так званого «єдиновірства», коли в церквах, що формально належать офіційній церкві, дозволялося проведення служб протопопами з козаків за старим статутом і за старопечатними книгами, настало деяке затишшя.