Олекса́ндрівка — селище в Краматорському районі Донецької області України. Адміністративний центр Олександрівської селищної громади; до 2020 року — центр ліквідованого Олександрівського району.
Історія Орільська паланка Орельська паланка Барвінківська паланка
Засноване 1762 року як село поміщика генерал-поручика Д. Норова, хоча козацькі поселення існували тут і раніше на землях Орельської паланки. За 20 років до побудови храму жителі мали каплицю, а під час святої Чотиридесятниці виконували християнський обов'язок в слободі Петропавлівці, Катеринославської губернії, а потім в Георгіївській Барвінківської церкви.http://dalizovut.narod.ru/filaret/fila5_23.htm
Російська імперія Перший постійний храм збудований у 1782 році за клопотом генерал-поручика Дмитра Норова. У свою чергу він же надав храмові внуьрішнє начиння. Наступним власником поселення став підполковник Микола Бахметьєв, якій одразу ж після купівлі Олександрівки, відновлює храм, збагачує ризницю пожертвуванням декількох риз та шати, прикрашає престол дорогоцінним євангелієм і дароносним хрестом.
У 1830-40-х рр. Населення Олександрівки страждає від епідемій і неврожаїв. У 1831 р. від холери померло 89 душ, в 1848 р. 71 чоловік; від цинги померло 89 осіб. Сильний неврожай і падіж худоби в 1833 і 1848 роках були важкі для місцевого населення, що спричинило падіння доходів і поміщика.
Після скасування кріпосного права, згідно статутній грамоті, підписаній 6 листопада 1862, велика частина землі залишилася в руках поміщика. У 1864 році в Олександрівці, у той час волосному центрі Ізюмського повіту Харківської губернії — налічувалося всього 502 жителя.
Скасування кріпосного права сприяло розвитку ринку, залученню до сферу товарно-грошових відносин основної маси селян. На початку 80-х рр. XIX ст. в Олександрівці було лише дві лавки. Щорічно влаштовувалися три ярмарки, на яких продавали головним чином зерно, худобу та ремісничі вироби.
З 1901 р. На постійній основі збиралися недільні базари. Капіталістичні форми господарювання в селі поєднувалися з пережитками кріпацтва. Селяни вносили викупні суми, платили подушні і поземельні подати, а також земський, волосний і сільський податки. Щорічно з кожного двору в середньому стягувалося більше 17 рублів. Все це негативно позначалося на економічному розвитку села. Протягом тривалого часу воно залишалося невеликим населеним пунктом. У 1896 р в селі відкрита земська школа в старій кімнаті волосного правління, поруч з арештантським.
За даними перепису 1897 року, в Олександрівці налічувалося 879 жителів. Через малоземелля і безземелля, селяни наймалися до більш заможних або йшли в пошуках заробітку в Краматорськ, Харків, Катеринослав та інші більш забезпечені міста краю.
У період революції 1905—1907 рр. під впливом пропаганди соціал-демократів відбувалися виступи селян Олександрівки проти існуючого ладу. Багато жителів села в червні 1905 брали участь у мітингу на Краматорському машинобудівному заводі, де була прийнята резолюція з вимогою розділу поміщицької землі. У листопаді 1905 року робітники цього заводу провели в Олександрівці мітинг, закликаючи селян до боротьби проти поміщиків і самодержавстваВ. Астахов. Ю. Кондуфор. Революционные события 1905—1907 гг. в Харькове и губернии. X., 1955, стр. 75. У грудні 1905 року селяни виступили з вимогою ліквідації поміщицького землеволодіння. У 1906—1907 рр. мали місце підпали садиб, стогів хліба і сіна сільських багатіїв. Однак всі виступи жорстоко придушувалися, а їх учасники відправлялися у в'язниці й заслання.
У 1909 р в селі було відкрито однокласне змішане училище.
Під час першої світової війни жителі Олександрівки зазнали нові випробування. 953 чоловіків з Олександрівської волості були мобілізовані в армію, 108 з них загинули або зникли безвісти. Внаслідок реквізицій у селян різко зменшилася кількість робочої худоби. Росли податки, вкрай загострилися суперечності.
Визвольні змагання 1917—1922
Звістка про Лютневу революцію в село дійшли, від прибулих з фронту відпускних солдатів. У селян були надії на розподіл поміщицьких земель, вони проявляли посилений інтерес до питань Установчих зборів. На установчі збори покладали великі надії. Цьому сприяла енергійна діяльність організованого осередку есерів.
Перший час революційне селянство очолював волосний писар П. М. Костенко, який прилучився до есерів.
У травні 1917 року волосне, правління перетворилося в волосне земство, з усіма старими службовцями. У цей час у село повернувся Курінний, який згрупував навколо себе солдатів фронтовиків, незадоволених бездіяльністю есерів. Відразу ж Курінний зажадав контроль над господарськими землями власників. Есерівська група Костенко, Смищенко, та інші вели активну політичну боротьбу проти безпартійної групи солдатів фронтовиків.Острогорский М. — Борьба за Октябрь на Артемовщине.(1929) стр 358
На початку осені керівництво перейшло до групи Іванна Курінного. Осередок стає лівоесерівським, у жовтні 1917 року створюється перша рада селянських і солдатських депутатів. Головою ради стає Курінний. Радою було розпочато роботу з обліку великих, поміщицьких господарств, по маєтках були встановлені контролери в більшості з членів ради.
7 квітня 1918 року командування частин Червоної Армії, які окупували Донбас, організувало населення на оборонні роботи в районі Олександрівки. З настанням Австро-німецьких військ 5 квітня 1918 рада евакуювався в РРФСР .Острогорский М. — Борьба за Октябрь на Артемовщине.(1929) стр 359
20 квітня 1918 року в Олександрівці відбувався великий з'їзд земельних власників. Керував з'їздом Костянтин Романов, син місцевого диякона. На з'їзді мали право бути присутніми тільки власники що мають не нижче 25 десятин землі.
Нова волосна управа заарештувала більшовицькі налаштованих селян та повернула поміщицькі землі та майно власникам.Острогорский М. — Борьба за Октябрь на Артемовщине.(1929) стр 360
20 липня 1918 року біля села зупинився партизанський загін махновців в який вступали місцеві жителі. Гетьманська влада покарала співчуваючих. Перший партизанський виступ закінчився повним розгромом. Незабаром після цього в селі вбили урядника, і почастішали напади на поміщиків кримінальними елементами.Острогорский М. — Борьба за Октябрь на Артемовщине.(1929) стр 361—363
З'їзд власників відбувся 7-9 листопада 1918 року, пізно вночі партизани на чолі з Скабелькой заарештували Романова і оголосили у волості радянську владу.Острогорский М. — Борьба за Октябрь на Артемовщине.(1929) стр 364 5 січня 1919 року в село повернувся Іван Курінний, слідом за цим відбулися вибори до ревкому. В один з недільних днів січня була створена осередок КП (б) У в складі 16 осіб. З Краматорська був присланий інструктор Дмитро Руденко.Острогорский М. — Борьба за Октябрь на Артемовщине.(1929) стр 365 Селяни тяглися до землі і хліба, був створений земвідділі яким завідував селянин С.В Журавльов. Незабаром Олександрівський загін виїхав на фронт в Костянтинівку і влився в 11-й український полк. У квітні 1919 року був створений волосний ЧК на чолі з Л Седенко І В Прокопенко.Острогорский М. — Борьба за Октябрь на Артемовщине.(1929) стр 366
На початку червня в село вступив 2-й полк Червоного козацтва Примакова частина селян в нього вступила. У 10-12 числах 1919 року Ревком з боями відступив на Лозову.Острогорский М. — Борьба за Октябрь на Артемовщине.(1929) стр 368
З приходом денікінців у рідну волость повернувся Романов в ролі повітового земського начальника. Тут він організував загін білих. У ньому були Василь Щербак, Хоронько, Куліші, Пантелеймон Горобець, Панченко, Єгор Яблочков та інші. У волості від рук білих загинуло 30 осіб.Острогорский М. — Борьба за Октябрь на Артемовщине.(1929) стр 369
3-5 грудня 1919 року Олександрівку увійшли частини 2-го полку Червоного козацтва, у якому були селяни Олександрівської волості.
15 грудня 1919 року організувався волрековком Головою волрековкома був Остап Седенко партизан, селянин з Олександрівки 15 лютого 1920 року повернулася велика частина старих працівників волості, була відновлен осередок КП (б) У. Головою волрековкомом знову ставати Іван Курінний.
20 травня 1920 року в околицях села з'явилися загони Махно. З цього часу починається історія безперервних евакуацій та повернень ревкому і осередки.
29-го травня Революційна повстанська армія України зайняла Олександрівку.
Тут на загальних зборах обрали новий склад Реввійськради, у який Махно увійшов як голова, Белаш новий заступник і Хохотова — секретар. Стара Реввійськрада, а з ним і його армійські функції втратили своє значення в силу розкиданості повстанських сил. Тому збори вирішили перейменувати його в «Рада Революційних Повстанців України / махновців», з функціями, що об'єднують махновське повстанство в Україні в цілому.
Рада складалась з оперативного, адміністративно-організаційного та культурно-просвітнього відділів.
До складу оперативного відділу входило три людини: Махно, Калашников і Белаш (начальник відділу). До складу адміністративно-організаційного відділу входили: Куриленко (начальник), С. Каретников і Бондарець. У культурно-просвітницький відділ обрали: Буданов (Начальник), Попова і Матросенко. Кожен відділ мав властиві його специфіці по-розкладання, у яких вказувалися завдання, методи роботи, відповідальність.Белаш Виктор — Дороги Нестора Махно стр 446
Відступивши осередок влилася в Барвінківський загін і вступила в бої проти Махно. 15-17 червня 1920 року Ревкому повернувся в Олександрівку, але в селах ще були махновці. Махновці зарубали Курінного і Журавльова та у волості два дні було безвладдя. Комуністична група була ліквідована. Канцелярія ревкому неодноразово знищувалася. Періодами проходила смуга безвладдя. Загони червоноармійців які прибували в волость систематично піддавалися нападам махновців. Боротьба анархістів з владою комуністів стала жорсткішою і досягла жахливих розмірів, захоплених червоноармійців і міліціонерів вбивали.Острогорский М. — Борьба за Октябрь на Артемовщине.(1929) стр 370
24 березня 1921 загін отамана Савонова робить наліт на Олександрівку в якій знищує органи радянської влади.
У наказі № 565 від 8 червня 1921 року по військам Харківського військового округу вказано що Олександрівка (30 верст на південний захід від Барвінкового) є опорним пунктом РПАУ Махно.
Таке положення тяглося до 1922 року. До осені 1922 протистояння пішло на спад. Однак у той же рік повстанським загоном був захоплений завревкома В. Ф. Кудінцов, який не дався в руки повстанців покінчив із собою. Це була остання жертва війни.Острогорский М. — Борьба за Октябрь на Артемовщине.(1929) стр 371
УРСР Уже 1922 року в початковій школі навчалось понад 200 дітей. Крім загальноосвітньої школи, яку 1926 року перетворено на семирічку, у селі працювали курси ліквідації неписьменності. Справжніми ентузіастами в боротьбі з неписьменністю були вчителі П. С. Гудзик, Б. Ф. Стасевський, М. М. Санько, Ф. С. Бикодер, які прибули з Полтави за путівками комсомолу.
В березні 1923 року Олександрівка стала районним центром. В Олександрівці створили споживчу кооперацію, яка незабаром об'єднала селян, кредитне товариство селян-бідняків і організацію «Всеробітземлісу». 1925 року село першим у районі виконало план хлібоздачі. Тоді ж було проведено День урожаю.
Селяни Олександрівки уже в 1926 році стали переходити до колективного господарювання. Восени цього року група бідняцьких господарств об'єдналась у товариство спільного обробітку землі. Для придбання трактора держава виділила їм кредит у сумі 1470 крб. На курси трактористів до Артемівська відрядили Т. Д. Губарєва. 1929 року хлібороби перетворили ТСОЗ на колгосп ім. 1-го Травня. Тоді ж бідняки й середняки організували другу сільськогосподарську артіль — «Червоний промінь».
У 1935 році відкрили лікарню. Хворих обслуговували 2 лікарі та 6 середніх медичних працівників. 1940 року на охорону здоров'я було асигновано 481 тис. крб. проти 339 в 1936 році. Працювали 2 дитячі садки і ясла. Школярі щоліта відпочивали в піонерському таборі.
Друга світова війна