Ян (Йоанніс, Йоганнес) Верме́р, Вермер Делфтський (, дата хрещення 31 жовтня 1632, Делфт, Республіка Об’єднаних провінцій — 15 грудня 1675, Делфт, Республіка Об’єднаних провінцій) — нідерландський художник, майстер побутового живопису й жанрового портрета. Упродовж багатьох століть після своєї смерті залишався невідомим у колі мистецтвознавців та поціновувачів живопису. Вермер та його роботи були знову відкриті лише в 1866 році, коли французький дослідник живопису Теофіл Торе (Бюргер) опублікував про нього монографію. Відтоді було автентифіковано 40 картин. Однак згідно з останніми дослідженнями лише 35 картин офіційно віднесені до його авторства. Результати стали відомими завдяки роботі Інституту історії мистецтва Нідерландів (RKD).
«Дельфтський сфінкс», «Колібрі серед горобців», як Вермера називав Торе, здобув славу завдяки картинам побутового жанру. У цьому він вважається одним із неперевершених майстрів нарівні з Пітером Брейгелем Старшим та Яном Стеном. На відміну від цих художників, які отримували замовлення від представників церкви, Вермер писав картини як для власного задоволення, так і для підприємців та заможних містян. Від інших він виділявся вмінням створювати суміші фарб, що викликали ефект «порцелянової блискучості».
Хоча художник і досі залишається не до кінця дослідженим, суспільство знайоме з ним та його роботами не тільки за картинами. Досить відомими є книга, фільм і «Дівчина з перловою сережкою»; на честь художника названо сорт голландського сиру Vermeer (компанія Royal FrieslandCampina), астероїд 4928 Вермер та багато іншого.
Життєпис
Родинні зв'язки
Дід і бабуся У XVII столітті місто Делфт було економічно добре розвиненим завдяки мануфактурі порцелянового посуду, ательє з плетіння гобеленів та пивоварень. Йоганнес народився в достатньо заможній сім'ї за тогочасними мірками завдяки тим статкам, що їх заощадили батьки та прабатьки. Його дідусем був Ян Реєрсзон (, ? — 1597), а бабусею — Корнелія (Нелтґе) Ґоріс (, бл. 1567—1627). До шлюбу Корнелія займалася перепродажем речей, що залишилися від померлих господарів. Досить часто їй доводилося знаходити покупців на картини різноманітних художників, що з часом призвело до виникнення інтересу до живопису, яке згодом з нею розділив і майбутній чоловік — Ян. Основною справою, якою займалося подружжя після шлюбу, було ткацтво. Ця діяльність допомогла їм покращити сімейний стан і з часом придбати будинок у престижному районі, де ціни стартували від 20 тисяч гульденів. Таку нерухомість здебільшого купували збагачені на інвестиціях в Ост та Вест-Індійські компанії. В одному з таких будинків, що мав назву Нассау, на площі південніше Нової церкви вони й мешкали.
У шлюбі подружжя мало трьох дітей: двох синів Рейнір Янсон (, бл. 1591—1652) та Антоні Янсон (, ? — бл. 1692) й доньку Мартґе Янс (, 1594—1661). 1597 року помер Реєрсзон і Корнелія залишилася з трьома дітьми. Того ж року вона одружилася з Класом Корстіансоном ван дер Мінне (, бл. 1548—1618). Він був власником таверни й професійним музикантом та проживав на площі Бестенмаркт. Його батько був перукарем і співаком-музикантом, який прибув до Делфту приблизно в 1553 році. Батьком Дігнюм Балтазар (майбутньої дружини Рейніра Янсона) був Балтазар Ґеррітс (, бл. 1573 — бл. 1630). Він жив в Антверпені й був експертом з металообробки та виготовлення монет. Після його родина перебралася до Амстердаму.
Батько й матір Вермер був другою дитиною та єдиним сином Рейніра Янсона та його дружини Дігнюм Балтазар або Дігни Балтенс ( / , бл. 1595—1670). 1611 року Рейнір поїхав до Амстердама, щоб навчатись шовківництву, а саме техніці «каффа» (шовкова тканина з набивними або тканинними малюнками зі шовкової основи та полотняним утіком). Дослідники припускають, що майбутня прихильність Йоганнеса до цього матеріалу могла бути пов'язана з пам'яттю дитинства. Після закінчення навчання в 1615 році Рейнір одружився з Дігнум в Амстердамі. Церемонію проводив відомий кальвіністський богослов . Таким чином, батьки Вермера були протестантами-реформаторами кальвіністської конфесії. Ближче до 1620 року Реньє з нез'ясованих обставин змінив прізвище на Вос ( — лисиця), оскільки, відкривши готель, він дав йому назву «Летюча Лисиця» (). У березні 1620 року його родина поповнилася дівчинкою, яку назвали — Ґертра (). Приблизно 1640 року Реньє почав використовувати прізвище Вермер замість Вос. Обставини зміни залишаються нез'ясованими, але достеменно відомо, що його дядько Антоні Янсон змінив своє прізвище на Вермер ще в 1624 році.
Народження та ім'я Дата народження майбутнього художника залишається невідомою. (за деякими джерелами 1632 р.) Згідно з муніципальними відомостями дитина з'явилася на світ в будинку № 26 біля . Однак незалежний голландський історик мистецтва доктор Кес Кальденбах () під час останніх досліджень припустив, що Йоанніс народився у будинку № 25. 2003 року дослідник Віллем Аннема () за сприяння керівника делфтського архіву Ґерріта Верговена () провів глибоке дослідження будинку народження Вермера. Про історію цього детального дослідження було повідомлено 25 жовтня 2003 року в місцевій газеті «Haagsche Courant, editie Delft» під заголовком «Na stamboom ook huizenonderzoek digitaal». З архівного документа від 1637 року відомо, що його батьки за тих часів орендували будинок у Пітера Корстіанса () біля каналу Вольдерсграхт. Плутанина з нумерацією будинків в цьому місці виникла, ймовірно, в 1620—1640 роках. В цей час відбувся ряд змін серед будинків з 23 по 27 номери. Деякі з них були об'єднані, а інші навпаки розділені. Лише надзвичайно детальні дослідження історії будівель, права власності на будинки та імена осіб, які мешкають у цих будинках, могли б дати точне місце народження Вермера.
Дитину звали саме Йоанніс, що було зафіксовано у записах Нової церкви. Ймовірно Йоанніс (), було використано як варіант імені Ян, на честь дідуся. В ті часи ім'я Ян було найпоширенішим серед кальвіністської громади міста Делфт. Форма Йоанніс була латинізованою версією імені Ян, якій віддавали перевагу римо-католики та протестанти середнього класу. Дослідники припускають, що батьки обрали ім'я Йоанніс через те, що на момент його народження значно покращили свій матеріальний стан та наслідували тенденції тогочасної моди. Пастор Нової церкви Таурін, який, ймовірно, охрестив дитину, також називав себе Йоанніс. Сам художник за життя ніколи не вживав імені Ян. Цю форму у XIX столітті йому надали деякі голландські дослідники у своїх книгах. «Вермер» походить від «ван дер Мер», що означає «з моря». У Делфті за різних часів було багато Вермерів та ван дер Мерів, які працювали викладачами, лікарями та аптекарями. У XVII столітті також було відомо сім-вісім живописців Вермерів. Щоб виділити найпомітнішого з них голландські вчені почали використовувати ім'я «Ян».
Вже дорослим художник переважно підписував документи формою «Йоанніс Вермер» опускаючи по батькові Рейнірсон. Іноді в документах нотаріуси та чиновники записували його, як «Йоганнес ван дер Мер» (), хоча він виступав проти такої передачі. 1667 року, ставши свідком, що в юридичному документі його записують, як «Йоганнес ван дер Мер», художник підписався власноруч — «Йоганнес Вермер». Після одруження почав здебільшого підписуватися Йоганнес, а не Йоанніс. Серед україномовних вчених інколи трапляється практика передачі прізвища художника як Вермеєр (доктор філологічних наук Штейнбук Ф. М., доктор філософських наук Закович М. М., кандидат філологічних наук Жлуктенко Н. Ю., Руденко І. В. та інші). Відомо, що псевдонім Ян Вермер ван Делфт він отримав лише наприкінці життя. Ймовірно це було викликано необхідністю уникнути ототожнення з родиною художників та , які проживали неподалік Амстердама у місті Гарлем.
Освіта
Про роки учнівства Вермера не збереглося певної інформації. Відомо, що 29 грудня 1653 року його було прийнято до гільдії Святого Луки — впливової організації, яка регулювала торговельні відносини живописців, ремісників та торговців. За її правилами всі художники, а отже й Вермер, повинні були пройти певний період навчання у майстра-художника, який входив до гільдії. Під час цього учень, як правило, підліток ретельно вивчав мистецтво та ремесло живопису. Лише після прийняття до гільдії художнику дозволялося підписувати й продавати власні картини, а також картини інших живописців. Лише членство надавало право брати собі учнів. Під час вступу Вермер, найімовірніше, представив членам комісії так звану картину-шедевр, щоб довести свою майстерність. Цікавою деталлю є те, що він заплатив вступний внесок в шість гульденів. За правилами гільдії ті, чиї батьки були її членами та два роки навчалися у визнаного майстра з членів гільдії повинні були сплатити при вступі лише три гульдени. Таким чином, сплата шести гульденів дозволяє говорити про те, що він навчався за межами Делфта й не у представника делфтської гільдії Святого Луки. Оскільки немає відомостей про наставників, дослідник Вермера припустив, що молодий художник міг навчатися в Утрехті чи Амстердамі, де свого часу навчався його батько. Певний час Монтіас вважав можливим наставником Вермера Абрагама Блумарта, який своєю чергою мав родинні зв'язки з . Остання в майбутньому стане тещею Вермера. Однак проти цієї версії говорить той факт, що Блумарт помер за три роки до того, як Вермер був прийнятий до гільдії. Свого часу один з учнів Рембрандта Карел Фабріціус вважався одним із головних кандидатів у наставники Вермера. Це припущення базувалося на вірші делфтського друкаря Арнольда Бона (), в якому він описує Вермера як «послідовника Фабріціуса». Однак стилі художників відрізняються, а з часом виявилося, що власне Фабріціус, ймовірно, приєднався до дельфтської гільдії Святого Луки за рік до самого Вермера. Наступним потенційним вчителем Вермера вважався Леонард Брамер. Окрім того, що він був одним з найшанованіших художників в Делфті й другом сім'ї Вермерів (був свідком з боку Йоанніса при укладанні шлюбу з Катаріною Болнес). Однак у записах гільдії немає жодних згадок про їхню співпрацю, а своєрідний італійський стиль Брамера мало пов'язаний з картинами Вермера. Разом з тим слід пам'ятати, що в ті часи не всі майстри залишали значний вплив на живопис своїх учнів. Як зазначав американський дослідник голландського та фламандського живопису , тяга Вермера до живопису відкрилася не під час навчання у наставника, а завдяки батькові, який торгував предметами мистецтва.
Одруження та сім'я
Шлюбу Вермера передували обставини, які ставили під загрозу взагалі проведення церемонії. Його обраницею була Катаріна Болнес (), яка походила із заможної родини з Гауди. Її батько Рейнір Болнес (, 1591—1674) був власником цегельної справи, а мати, Марія Тінс, (близько 1593—1680) була домогосподаркою. Родина вирізнялася набожністю й Катаріна разом з іншими дітьми виховувалася католичкою. Натомість Вермера виховували як протестанта. Сьогодні вчені схильні стверджувати, що після одруження він прийняв католицизм або, принаймні, не заперечував, щоб дружина виховувала дітей католиками. Ймовірно, що навернення Вермера було неминучим. У ті часи Тридентський собор ухвалив подружні союзи між католиками та іновірцями — недійсними. Таким чином, шлюб між католичкою Катаріною та протестантом Вермером не був би прийнятий католицькою церквою як подружній союз. Щоб підкреслити принциповість католицької церкви, слід привести слова апостольського вікарія у Нідерландах , який писав у 1648 році, що шлюб між католиками й невірними можна прирівняти до «договору з дияволом».