Кос Андрій Михайлович (псевдонім Іван Залізняк) (11 грудня 1860, Комарно — 25 березня 1918, там само) — український громадсько-політичний діяч. Адвокат. Депутат Райхсрату (1901—1907). Доктор права.

Закінчив Львівську академічну гімназію та навчався на юридичному факультеті у Львівському та Віденському університетах, де здобув ступінь доктора права. Працював адвокатом у Львові та Калуші, де також очолював місцеві філії товариства «Просвіта» та брав участь у громадських ініціативах.

У 1901–1907 роках обирався депутатом Райхсрату від українських народних інтересів, працював у Руському клубі, співпрацював із видатними діячами української культури та політики, зокрема Іваном Франком. Видавав і співредагував україномовні журнали й газети, де висвітлював соціальні, правові та національні питання. Доктора Коса пам’ятають як однієї з ключових постатей українського національного відродження в Галичині початку XX століття. На його честь названо вулицю в Калуші.

Життєпис

Походження Закінчив Львівську академічну гімназію. В 1879 — 1880 роках вивчав право у Львівському університеті, в 1880-1883 рр. — у Віденському. З 1886 р. — адвокат-стажист. У 1889 р. у Львівському університеті отримав звання доктора праваFranz Adlgasser. Kurzbiografie Kos, Andrii (Andreas) Dr. iur. на сайті Parlament Österreich Republik. Parlamentarier 1848—1918.. Працював адвокатом у Львові (1893–96), далі в місті Калуш (нині Івано-Франківська область).

Громадська діяльність Член повітової ради Калуського повіту в 1898—1914 рр., член повітової управи (1913—1914). Депутат X каденції Австрійського парламенту (1901–07) з V загальної курії від 10 округу (Стрий—Сколе—Турка—Бориня—Жидачів—Миколаїв—Журавно—Бібрка—Ходорів—Долина—Болехів—Рожнятів—Калуш—Войнилів). В парламенті входив до Руського клубу в групі народно-демократичних послів.

Спів­працював у 1890-х рр. із М. Павликом та Іваном Франком. Співредактор німецькомовного двотижне­вика «Ruthenische Revue» (1903–05), співзасновник журналу «Українське ді­­ло» (1905; обидва — Відень). Дру­­кував свої статті у газеті «Молот» (від 1876), «Дзвін», «Громада», «Часописъ правнича» (від 1890). Публіцистика 1870–90-х рр. охоплювала соціально-побутові та політичні сфери: життя робітників і селян, практика представників владних структур та судочинців. Від 1907 — голова філії товариства «Просвіта» в Калуші. Співзасновник Селянського банку в місті Калуш (1901). У 1901 році виступив захисником на процесі В. Будзиновського і Я. Остапчука.

Депутат Райхсрату Під час парламентських виборів Андрій Кос здобув упевнену перевагу в більшості підповітів виборчого округу, забезпечивши собі широку регіональну підтримку попри окремі невдачі в Стрию та Турці. На відміну від свого опонента Райовського (), чий електоральний успіх мав суто локальний характер, кандидатура Коса відзначалася збалансованим географічним охопленням виборчого простору, що стало визначальним фактором його перемоги. У ході голосування було зафіксовано випадок жорсткого процедурного формалізму: виборчі комісії анулювали шість бюлетенів, поданих за Коса. Формальною підставою для визнання їх недійсними стало написання імені кандидата як «Андрей» замість офіційно встановленої виборчим законодавством правописної форми «Андрѣй». Застосування подібних технічних критеріїв використовувалося представниками адміністрації для штучного впливу на результати голосування в умовах гострої конкурентної боротьби.

14 лютого 1901 року під час парламентських дебатів у Райхсраті, присвячених зверненню (адресу) до цісаря, Андрій Кос виголосив програмну промову, в якій окреслив українське питання як одне з центральних і невідкладних завдань державної політики Австро-Угорщини. Політик наголосив на дискримінаційному становищі українського населення Галичини в політичній, культурній та соціально-економічній сферах порівняно з іншими народами імперії. Зокрема, він указав на правову нерівність, обмеження виборчих прав, хронічне заниження представництва українців у владних інституціях і нехтування їхніми потребами у сфері освіти та культури.

Окремим об'єктом гострої критики Коса став урядовий курс колишнього прем'єр-міністра Казимира Бадені, який промовець охарактеризував як цілеспрямовану стратегію згортання демократичних перетворень і консервації системної нерівності. У виступі пролунали прямі звинувачення на адресу уряду в саботажі конституційного процесу, дискредитації виборчих механізмів та обмеженні громадянських свобод (зокрема свободи політичного висловлювання). Ця промова стала не лише актом парламентського протесту, а й показовим проявом політичного радикалізму українського представництва, що відображав розчарування в здатності імперських інститутів гарантувати базові національні й громадянські права українців.

Участь у процесі 101 Після завершення слідства над учасниками студентських заворушень, яке тривало від липня 1910 до січня 1911 року, до справи як адвокат долучився доктор Андрій Кос. Із 128 заарештованих студентів до суду було передано 101 особу, у зв'язку з чим процес отримав назву «процес 101». Захист підсудних здійснювала група українських адвокатів і громадсько-політичних діячів, серед яких були Іван Кос, Кирило Трильовський, Кость Левицький, Ярослав Олесницький, Юліан Олесницький, Сидір Голубович, Володимир Старосольський, Володимир Охримович, Карло Подляшецький та Пилип Євин. Кость Левицький, зокрема, виступав адвокатом усіх українських підсудних.

У перший день судових засідань доктор Андрій Кос порушив питання про мову судочинства, вимагаючи, щоб обвинувальний акт було проголошено українською мовою. Суд не погодився на виключно українськомовне оголошення документа, однак зобов'язав протоколянта прочитати його спочатку польською, а потім українською мовами. Під час читання польського тексту захисники та підсудні демонстративно залишили залу суду, повернувшись лише після початку читання українського перекладу. В такий спосіб А. Кос послідовно відстоював право українських підсудних на використання української мови у судовому процесі.

27 лютого 1911 року Кос подав клопотання про виклик як свідків міністра-президента Цислейтанії барона Ріхарда фон Бінера, міністра освіти графа Карла Штірка, міністра залізниць Володимира Гломбінського, який на час подій був ректором Львівського університету, та намісника Галичини Міхала Бобжинського. Захист прагнув з'ясувати обставини діяльності польських студентських організацій у Львівському університеті та їхню можливу причетність до попередніх антиукраїнських виступів і подій 1 липня 1910 року. Під час розгляду клопотання прокурор виступав польською мовою, що спричинило протест адвоката Володимира Охримовича, якого суд оштрафував на 100 корон за «образу прокурора».

10 березня Кос подав нове клопотання про виклик 12 свідків, переважно українських студентів та сторонніх очевидців подій 1 липня 1910 року. Він прагнув за допомогою їхніх свідчень встановити, що польські студенти були озброєні, першими розпочали напад і стрілянину, внаслідок якої загинув Адам Коцко, а також що український студент Роман Леонтович дістав вогнепальне поранення. 11 березня адвокат подав додаткове клопотання про допит Соломона Генсера, Олександра-Зенона Курбаса, Олександра Волинця, Андрія Рудого, Ілька Посьмітюха, Яна Худерського, Мойсея Френкля, Богдана Фуртака, Михайла Цапа, Ілька Цьокана, Генрика Брулля та Юрія Танцаковського.

У своїх клопотаннях Кос прагнув встановити низку обставин, які мали спростувати версію обвинувачення. Зокрема, захист мав намір довести, що працівники університету та польські студенти мали при собі револьвери й пістолети системи «Браунінг», заздалегідь підготували дерев'яні колоди для нападу, першими почали кидати їх у українських студентів та відкрили вогонь. Окремо Кос прагнув встановити обставини загибелі Адама Коцка та поранення Романа Леонтовича, пов'язуючи їх із пострілами з польського боку. Обґрунтовуючи необхідність допиту свідків, Кос наголошував на мирному характері української студентської акції. На його думку, якби українські студенти мали намір здійснити напад або знищити майно університету, вони могли б завдати значно більшої шкоди, зокрема знищити актову залу та портрети, що в ній знаходилися. Суд відклав розгляд клопотань захисту до завершення допиту свідків обвинувачення. Державний прокурор зрештою погодився на виклик запропонованих захистом свідків після завершення доказового провадження.

17 червня 1911 року Кос виступив із захистом студента Сумика та ще 12 підсудних. Він наголошував на відсутності доказів їхньої безпосередньої участі у сутичках 1 липня 1910 року. Адвокат зазначав, що обвинувачення не надало належних свідчень про те, що українські студенти мали револьвери, стріляли або навмисно пошкоджували майно університету. Навіть можливе використання зброї українцями Кос трактував як реакцію на загрозу та інстинкт самозбереження. У своїй заключній промові Кос гостро критикував методи проведення слідства та заявляв про переслідування української молоді. Промову він завершив словами: «За все це, — закінчив Кос, — честь тобі, українська молоде, і вдячність за те, що ти вчинила так, як учинила». За цю заяву суд наклав на Коса штраф у розмірі 100 корон. Керуючий суддя Обертинський послався на § 236 Кримінального кодексу, вважаючи, що адвокат своєю промовою висловив схвалення дій, за які підсудних було притягнуто до кримінальної відповідальності, чим нібито виявив неповагу до суду. Чи сплатив Кос призначений штраф, достовірно не встановлено.

Процес «101» завершився 4 липня 1911 року. Суд визнав українських студентів винними у публічному насильстві та пошкодженні чужого майна й призначив їм покарання у вигляді ув'язнення: п'ятьох студентів засудили до трьох місяців, 68 — до одного місяця, а 26 — до 14 діб. Вироки було винесено на підставі відповідних положень австрійського кримінального законодавства. Згодом вироки були оскаржені українськими адвокатами. За свідченням одного із засуджених, Василя Порайка, через певний час усі учасники студентської акції отримали судову амністію. Участь Коса у процесі мала для нього й особисті наслідки. Менш ніж через місяць після завершення суду, 25 липня 1911 року, наддніпрянська газета «Рада» повідомила про початок кримінального провадження проти адвоката. Львівський кримінальний суд розпочав справу за поданням прокуратури у зв'язку з його заключною промовою, в якій обвинувачення вбачало схвалення караних дій. До цього Кос уже допитувався у справі в Калуші. Подальший перебіг і результати кримінального провадження проти нього встановити не вдалося.

Останні роки життя За­арештований 1915 року російськими військами і за­­сланий до Сибіру. Підірване ще в молоді роки здоров'я та виснажливий сибірський клімат негативно позначилися на стані здоров'я Андрія Коса. Після Лютневої революції 1917 року й падіння Російської імперії він зміг повернутися до рідного Комарна. Андрій Кос помер 25 березня 1918 року в Комарні на 57-му році життя. Похований на цвинтарі в Комарні.

Вшанування В Калуші його ім'ям названо вулицю в мікрорайоні Хотінь. Примітки

Джерела