Давид Генріхович Розенбергер (, село Нідермонжу Новоузенського повіту Самарської губернії, тепер село Бобровка Марксовського району Саратовської області, Російська Федерація — , місто Курган, Російська Федерація) — радянський діяч, голова Центрального виконавчого комітету АРСР Німців Поволжя. Депутат Верховної ради АРСР Німців Поволжя 1-го скликання (1938—1941 роки). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937—1944 роки).
Біографія Народився в багатодітній селянській родині. Трудову діяльність розпочав з восьмирічного віку в господарстві свого батька, де працював до 1915 року. З 1906 до 1911 року навчався в початковій земській (церковнопарафіяльній) школі села Нідермонжу.
З серпня 1915 по січень 1918 служив рядовим у 2-й Кавказькій робітничій інженерній дружині російської імператорської армії в Ерзурумі на Турецькому фронті. Учасник Першої світової війни.
Після повернення до рідного села в 1918 році продовжив працювати в господарстві батька, яке на той час занепало. Однак у липні 1919 року через напружені стосунки з мачухою Давид Розенбергер змушений залишити батьківське господарство й піти в найми. До вересня 1920 року наймитував у Івана Міллера та інших заможних селян села Нідермонжу.
З вересня 1920 року — член Нідермонзької сільської ради і одночасно голова комітету бідноти. До 1923 року працював наймитом у заможних господарів.
У грудні 1920 року місцевий партійний осередок відрядив Давида Розенбергера до Марксштадта на курси робітничо-селянського університету, які він закінчив у квітні 1921 року.
З травня 1921 до травня 1922 року працював наймитом у заможних селян Майєра та Мюллера в селі Міхельсдорф на Північному Кавказі. З травня 1922 року наймитував у заможних селян на станції Аркадак Саратовської губернії. У травні 1923 року повернувся до рідного села, де до вересня 1923 року наймитував у місцевих господарів. У 1923 році прийнятий кандидатом у члени РКП(б).
У вересні 1923 — липні 1925 року — слухач Покровської радпартшколи (школи радянського і партійного будівництва) ІІ-го ступеня.
Член РКП(б) з грудня 1924 року.
З 1925 року перебував у профспілці працівників політосвіти. У липні 1925 — вересні 1926 року — інструктор політичної освіти виконавчого комітету Маріентальскої кантонної ради АРСР Німців Поволжя. З вересня до грудня 1926 року — пропагандист Марієнтальського кантонного комітету ВКП(б) АРСР Німців Поволжя.
З грудня 1926 до вересня 1928 року — заступник голови правління Нахойського кредитного товариства в селі Розенфельд Марієнтальського кантону АРСР Німців Поволжя.
З вересня 1928 до липня 1929 року — слухач річних курсів із підготовки колгоспно-кооперативних працівників при ЦК ВКП(б) в Москві.
З липня 1929 до червня 1930 року — відповідальний секретар Зельманського кантонного комітету ВКП(б) АРСР Німців Поволжя. У червні 1930 року звільнений з посади відповідального секретаря «як недостатньо підготовлений працівник на цій роботі».
З липня 1930 до лютого 1931 року — голова Палласовської кантонної колгоспспілки АРСР Німців Поволжя.
У лютому 1931 — лютому 1932 року — завідувач організаційного відділу та одночасно заступник відповідального секретаря Палласовського кантонного комітету ВКП(б) АРСР Німців Поволжя.
На початку лютого 1932 року отримав від обласного комітету ВКП(б) АРСР Німців Поволжя сувору догану із забороною протягом двох років обіймати відповідальну посаду «за нереагування на великодержавний шовіністичний випад проти казахів на хуторі Сарбала». Розенбергер був усунутий з роботи й направлений у розпорядження Краснокутського кантонного комітету ВКП(б).
З лютого до жовтня 1932 року працював інструктором Краснокутської кантонної колгоспспілки АРСР Німців Поволжя.
5 березня 1932 року Бюро обласного комітету ВКП(б) АРСР Німців Поволжя заочно, без особистої присутності Розенбергера, виключило його з лав ВКП(б) «за слабку боротьбу проти націоналістичних ухилів і великодержавних вилазок класового ворога, куркульства, що проявилося в дикому знущанні над казахами, ... які мали місце в грудні 1931 року на хуторі Сарбала Палласовського кантону». При цьому партійний квиток у Розенбергера не був вилучений. Після подання Розенбергером апеляції спочатку до обласної контрольної комісії, яка залишила в силі постанову Бюро обласного комітету ВКП(б), а потім до Нижньо-Волзької Крайової контрольної комісії, рішенням партколегії Нижньо-Волзького Крайової контрольної комісії від 13 вересня 1932 року постанову обкому ВКП(б) АРСР Німців Поволжя від 5 березня 1932 р. було скасовано, і Розенбергера поновили у лавах членів ВКП(б) без накладення партійного стягнення.
У жовтні 1932 року переїхав до Ленінграда. З жовтня 1932 до червня 1933 року працював завгоспом у Ленінградському німецькому педагогічному технікумі.
У червні 1933 — листопаді 1934 року — голова робітничого комітету в м'ясорадгоспі № 103 (станція Безіменна Рязано-Уральської залізниці) Марієнтальського кантону АРСР Німців Поволжя.
У листопаді 1934 — лютому 1935 року — голова виконавчого комітету Федорівської кантонної ради АРСР Німців Поволжя.
У лютому 1935 — травні 1937 року — голова виконавчого комітету Гнаденфлюрської кантонної ради АРСР Німців Поволжя.
У травні — вересні 1937 року — 1-й секретар Гнаденфлюрського кантонного комітету ВКП(б) АРСР Німців Поволжя.
У серпні 1937 — 9 липня 1938 року — голова Центрального виконавчого комітету АРСР Німців Поволжя.
12 грудня 1937 року обраний депутатом Верховної ради СРСР (до Ради Національностей) 1-го скликання від Гнаденфлюрського виборчого округу АРСР Німців Поволжя (вибув 27 березня 1944 року). 26 червня 1938 року обраний депутатом Верховної ради АРСР Німців Поволжя від Ерленбахського виборчого округу № 100 (Гнаденфлюрський кантон).
Постановою Президії ЦВК АРСР Німців Поволжя від 9 липня 1938 року звільнений від обов'язків голови ЦВК АРСР Німців Поволжя і виведений зі складу членів Президії ЦВК АРСР Німців Поволжя.
З вересня 1938 до березня 1941 року працював завідувачем сектору кадрів виконавчого комітету Красноярського кантонної ради депутатів трудящих АРСР Німців Поволжя.
У березні — серпні 1941 року — завідувач Франкського кантонного земельного відділу в селі Гуссенбах АРСР Німців Поволжя.
У вересні 1941 року депортований до села Кондрашино Знаменського району Омської області. З вересня 1941 до квітня 1942 року — завідувач Знаменського районного Держсортфонду.
З квітня 1942 до червня 1948 року — у трудармії на території Татарської АРСР. З квітня 1942 до серпня 1944 року перебував у Волзькому залізничному таборі (Волголаг) НКВС СРСР. Проживав у селі Федорівське Кайбицького району Татарської АРСР. З квітня 1942 до травня 1943 року працював інспектором культурно-виховної частини табору, з травня 1943 до серпня 1944 року — завідувачем лісоскладу. У серпні 1944 року переведений до Верхньоуслонського району Татарської АРСР на санцію Свіяжськ Казанської залізниці, де до червня 1948 року працював завідувачем овочесховища Ремонтно-механічного заводу № 1 Головного управління таборів залізничного будівництва.
З червня 1948 і до виходу на пенсію у 1957 році працював у сільському господарстві в селі Кондрашино Знаменського району Омської області. З червня 1948 до грудня 1950 року — завідувач молочнотоварної ферми колгоспу «Нове життя»; з грудня 1950 до червня 1952 року — завідувач свиноферми колгоспу імені Г. М. Маленкова; з червня 1952 до серпня 1957 року — комірникколгоспу імені Г. М. Маленкова. У серпні 1957 року вийшов на пенсію.
У 1957–1959 роках разом із дружиною проживав у місті Верхній Уфалей Челябінської області в родині старшого сина Володимира. У серпні 1959 року родина переїхала до міста Курган.
З серпня 1959 року — персональний пенсіонер республіканського значення. Займався громадською роботою в первинній партійній організації в Кургані.
Помер 24 лютого 1983 року, похований в місті Кургані.
Родина Батько — Гейнріх Гейнріхович Розенбергер (1876—1922), мати — Елізабет, до шлюбу Бістерфельд (померла в 1908 році). Через рік після смерті матері батько одружився вдруге, але стосунки з мачухою у Давида Розенбергера не склалися.
Дружина — Марія Петрівна Розенбергер (до шлюбу Герман) (1903, село Марієнталь Новоузенського повіту Самарської губернії — 22 лютого 1991, Курган, Російська Федерація). Народилася в бідній селянській родині. Батьки померли під час голоду. З 1921 по 1923 жила в інтернаті й у цей час закінчила семирічну школу. У 1923–1929 роках навчалася в Марксштадтському педагогічному технікумі. Після закінчення педтехнікуму працювала шкільною вчителькою. У вересні 1941 року депортована до села Кондрашино Знаменського району Омської області, де до виходу на пенсію у 1957 року працювала вчителькою в місцевій сільській школі. У 1957–1959 роках разом із чоловіком жила в родині старшого сина Володимира в місті Верхній Уфалей Челябінської області. З 1959 року проживала в місті Кургані.
Нагороди медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970) медаль «За освоєння цілинних земель» знак «50 років перебування в КПРС» (5.10.1982)
Джерела Розенбергер Давид Генрихович