Орло́вський риса́к, або орло́вський риси́стий кінь — рисиста порода коней, виведена в Росії. Названа на честь засновника, графа Олексія Григоровича Орлова. Її представники вирізняються високим зростом, міцною статурою, гармонійним екстер'єром, спритністю і витривалістю. Серед російських порід коней орловські рисаки найвідоміші, у масовій культурі вони є символом російського конярства загалом. За призначенням цих коней слід розглядати як робочих легкозапряжних, у Росії та Україні ця порода також має статус спортивної. Орловських рисаків використовують у бігах, дистанційних пробігах, сільському господарстві, як покращувачів у селекційній справі.
Історія
Виведення породи У XVIII столітті спроби вивести універсальну рисисту породу здійснювались в Англії, Франції, США. В кожній з названих країн утворились свої національні породи рисаків — норфолкська, французька, американська — та жодна не була настільки досконалою, щоб задовольнити потреби різноманітних перевізників. Ця проблема не оминула і Росію. Через низьку густоту населення відстані між поселеннями тут були особливо значними, а транспортування вантажів здійснювалось переважно конями місцевих порід народної селекції: вятськими, казанськими, мезенськимиКамбегов Б. Д. Коневодство и коннозаводство России. — М.:Росагропромиздат, 1988. — С. 100—115.. Хоча ці тварини були невибагливими і витривалими, однак вирізнялись малим зростом і, відповідно, низькою вантажністю.
У другій половині XVIII століття граф О. Г. Орлов, який був затятим селекціонером, захопився задумом вивести досконалого рисака. З цією метою він імпортував з Аравії, Великої Британії, Данії, Іспанії, Італії, Персії, Туреччини різноманітних породистих коней. Крім того, за особисті послуги імператриця Катерина II подарувала йому кількадесят трофейних жеребців східних кровей, захоплених під час війни з турками. Розведення цих тварин «у чистоті», тобто без домішування крові інших порід, не дало бажаних результатів. Міжпородне схрещування у різних комбінаціях тривалий час також розчаровувало заводчика.
Серед привезених тварин увагу графа привернув світло-сірий арабський жеребець, якого за характерну масть назвали Сметанкою. Цей кінь вирізнявся високим зростом і довгим тулубом, що, як згодом показав його посмертний розтин, було проявом анатомічного відхилення — у Сметанки замість звичних 18 було 19 грудних хребців. У турецького султана цього скакуна купили за величезні на той час гроші — 50 тисяч рублів срібломС. В. Уханов, Ю. А. Столповський Орловская рысистая порода // Биология. — 2001. — № 24 (607).. Пробувши у дорозі два роки, в заводі Сметанка невдовзі пав, не адаптувавшись до суворого клімату. По собі цей жеребець залишив тільки п'ятьох нащадків, серед яких цінним виявився сірий жеребець Полкан I. Його матір'ю була безіменна данська кобила буланої масті. Сам Полкан I привертав увагу високим зростом і чудовим клусом, хоча і мав дещо грубувату статуру і нестійкість алюру. Щоб уникнути останнього недоліку Полкана I схрестили з кобилою голландської породи. Їхнім нащадком став жеребець Барс I, який втілював у собі бажаний для селекціонера тип коня. Свою кличку він отримав за сіру в яблуках масть, яка нагадувала шкуру барса. Онук Сметанки мав зріст 2 аршини і 5 вершків (166 см), вирізнявся гармонійним складом і якісним алюром. Його відправили до кінного заводу графа семирічним і протягом наступних 17 років використовували як плідника.
Численних лошат від Барса I схрещували між собою для закріплення бажаних рис, внаслідок такого інбридингу більшість орловських рисаків містить у собі ту чи іншу частку його кровіБарминцев Ю. Н. Коннозаводство и конный спорт. — Москва: Колос, 1972. — 319 с. . Серед потомків Барса I особливо цінними були жеребці Любєзний I та Лєбєдь I. Любєзний I, народжений у 1794 році від мекленбурзької кобили, мав висоту в холці 160 см, легку голову, гарну шию та чудову жваву ходу. Лєбєдь I, народжений у 1804 році, запам'ятався високим і жвавим клусом. Цей кінь мав сухий ошатний екстер'єр. Родовід більшості орловських рисаків сходить саме до цих двох пращурів.
Слід зазначити, що поруч з копіткою селекційною роботою на становлення нової породи значно вплинули і технологічні інновації. У своєму кінному заводі граф Олексій Орлов запровадив передові європейські методи годівлі, утримання і тренінгу молодняка. Заслугою О. Г. Орлова було впровадження регулярних бігових випробувань рисаків. До цього часу змагання коней у Росії були безсистемними, як правило, біги приурочували до зимових свят і носили вони суто розважальний характер. Олексій Орлов встановив щорічні зимові і літні призи, які спочатку розігрували в Москві, а згодом і в Петербурзі. Після смерті графа цю роботу продовжив його кріпак В. І. Шишкін. Маючи природний хист до селекції, послуговуючись методами О. Г. Орлова, Василь Іванович схрещував орловських коней між собою і отримав поголів'я своєрідної краси. Саме його зусиллям орловські рисаки завдячують своїм гармонійним і добре впізнаваним екстер'єром. За визначні досягнення в конярстві цар Олександр I дарував В. І. Шишкіну вільну.
Назва «орловський рисак» закріпилась за новою породою. З перших років усі селекційні заходи занотовувались О. Г. Орловим і В. І. Шишкіним. Перша племінна книга орловських рисаків побачила світ у 1839 році. Загалом до XXI століття вийшов друком 51 її том.
Розквіт
Саме успіхи рисаків графа Орлова відкрили для поціновувачів кінного спорту нові імена. Так, у 1836 році гнідий жеребець Бичок, що належав В. І. Шишкіну, пробіг дистанцію у 3200 м за 5 хв 45 с, встановивши нечуваний на той час рекорд. Відразу після цієї перемоги Бичка за 36 тисяч рублів придбав для свого заводу Д. П. Голохвастов, де рекордсмен залишив численне і якісне потомство.
Після цього орловські рисаки швидко захопили російський ринок. Цих коней охоче купляли як дворяни, зацікавленні у бігових змаганнях, так і звичайні селяни або візники, яких приваблювали користувацькі якості породи: витривалість і краса, сила і жвавість. Дуже швидко орловські коні стали кількісно переважати у сфері поштових перевезень, міського транспорту і в біговому спорті, який стрімко розвивався в країні. У 1869 році в 1609 кінних заводах утримували 5321 чистокровного орловського жеребця і 52 700 кобил. У 1880-х роках в Росії налічували вже 3000 приватних кінних заводів, в яких розводили цю породу. Слава орловських рисаків вийшла за межі держави, і в Західній Європі все частіше і з все більшим захопленням купляли представників нової породи. У XIX столітті щорічний експорт в Європу складав 4000 голів. В 1902 році в США 28 орловських рисаків продали за середньою ціною 1234 долариАлла Полончук Гордость России! Орловский рысак // Золотой мустанг. — 2009 — № 4 (84). . Стійкий попит на них був у Франції, Австрії, Голландії, Німеччині. Про популярність орловських рисаків свідчить той факт, що їх часто зображали на картинах відомі художники, причому власні портрети мали більшість рекордсменів того часу.
Систематичні змагання обумовлювали стійкий швидкісний прогрес. У 1890 році жеребець В'юн пробіг 3200 м за 4 хв 54,4 с, а вже у 1894 році його напівбрат Лель покращив цей результат до 4 хв 46 с, на початку XX століття жеребець Питомець цю відстань здолав за 4 хв 35,6 с. Стаєрська дистанція 3200 м була традиційною для орловських рисаків, оскільки походила від давнього звичаю перегонів на річковій кризі на 3 версти. На Московському іподромі у 1860-х роках проводили випробування навіть на дистанцію 32 км (30 верст), на якій у 1863 році абсолютним рекордсменом виявися Кролик із результатом 1 год 12 хв 5 с. Але розвиток бігів наблизив російський спорт до європейських стандартів, а на іподромах західних країн основні призи розігрували на дистанцію в одну милю (1609 м), яку в Росії заокруглили до 1600 м. Тож наприкінці XIX століття все більше уваги стали звертати на результати, досягнуті орловськими конями на цій дистанції. Тут вони також мали резерв швидкості: у 1894 році Лель здолав 1600 м за 2 хв 16 с, Милий — за 2 хв 15,4 с, а в 1900 році Питомець подолав її за 2 хв 14,2 с. У 1907—1913 роках прославився жеребець Кріпиш, який встановив рекорди на обох дистанціях: 1600 м пройшов за 2 хв 8 с, а 3200 м — за 4 хв 25,7 с. Та його успіх був останнім у загальних призах для рисаків, оскільки на початку XX століття орловські коні стали відчутно поступатися представникам інших порід.
Криза «американізації» Передумови для такого занепаду склалися далеко за межами породи. З другої половини XIX століття в Європі й Америці стрімко розвивався залізничний транспорт (включно з міським — метрополітеном і трамваєм), що звільнило коней від доставки великогабаритних вантажів, пошти, а також від масових перевезень людей в омнібусах і конках. За рисаками ще зберігалася функція приватного транспорту, однак такого штибу перевезення вимагали не стільки тяглових зусиль, скільки спритності. Західноєвропейські й американські рисисті породи, в яких покращувачами швидкісних якостей виступали чистокровні верхові коні, вирізнялися прудкістю, але в порівняні з орловськими рисаками були слабосилими. Якщо спочатку це стримувало їхнє поширення, то тепер ця вада перетворилась на перевагу.
На межі століть автомобілі остаточно витіснили гужовий транспорт, а рисаки стали потрібними виключно на біговій доріжці. В цих умовах на перший план висунулись американські рисаки, чия селекція ігнорувала будь-які екстер'єрні вимоги, зосереджуючись на суто швидкісних досягненнях. На бігових доріжках вони все частіше вигравали, а в 1910-х роках їхня перевага стала настільки очевидною, що будь-які спільні змагання втратили сенс. Кріпиш виявився останнім орловським рисаком, який гідно протистояв американськім коням. Втім, і він зрештою поступився у змаганнях американському рисакові Дженераль Ейчу, що було сприйнято російськими конярами як національна трагедія.
Російський спорт відреагував на цю кризу створенням нової породи — російського рисака, якого вивели метисацією американських рисаків з орловськими. За задумом селекціонерів нова порода мала успадкувати швидкість американських рисаків і гарний вигляд та міцну статуру орловських. Натомість російські рисаки зайняли проміжне становище за цими якостями. Втім, для орловських рисаків вони перетворились на додаткових конкурентів.
Орловські рисаки, поступаючись на іподромах, все ще зберігали за собою першість як покращувачі селянських коней, однак і цю перевагу підірвала політична криза в Росії. Після Жовтневого перевороту дворянство і буржуазія, основні селекціонери орловських коней, зникли у державі як клас. Їхнє майно включно з кінними заводами націоналізували. В державному апараті не завжди знаходились кваліфіковані кадри, тому рівень селекційної роботи в середньому по породі впав. Це неминуче позначилось на зовнішніх якостях орловських коней, їхній екстер'єр став менш гармонійним, а селекційні досягнення стали оцінювати в першу чергу за швидкісними показниками. Значне скорочення поголів'я орловських рисаків під час Громадянської війни в Росії навіть поставило під сумнів можливість відтворення породи як такої. В цей час у порятунку орловських рисаків визначну роль зіграв коняр Я. І. Бутович.
Подальший розвиток У XX столітті загальна тенденція в роботі з орловською рисистою породою залишалась незмінною. Намагаючись зберегти притаманний цим коням специфічний екстер'єр, заводчики розводили їх «у чистоті», проте основну увагу приділяли покращенню швидкісних характеристик. З цією метою зрідка вдавалися до прилиття орловським рисакам сторонньої крові, однак покращувачами породи обирали не арабських жеребців (арабські коні брали участь у створенні орловської породи), а нетипових для генезу орловців чистокровних верхових коней. Ще одним боком цієї роботи стала орієнтація на виведення майлерів — спортивних коней, які найкращі результати показують на дистанції 1600 м, що суперечило засадам засновника породи, який бачив орловських рисаків як типових стаєрів.