Права

Права — це правові, соціальні або етичні принципи свободи чи належності; тобто права — це фундаментальні правила щодо того, що дозволено людям або що їм належить згідно з певною правовою системою, соціальною конвенцією чи етичною теорією. Права є важливим поняттям у праві та етиці, особливо в теоріях справедливості та деонтології.

Історія соціальних конфліктів часто включала спроби визначити та перевизначити права. Згідно зі Стенфордською філософською енциклопедією, «права структурують форми урядів, зміст законів і форму моралі, як вона сприймається сьогодні».

Історія концепції Панівним поглядом в історичній науці тривалий час було те, що в стародавньому світі не існувало концепції «прав». Цю думку висловив Аласдер Макінтайр, який писав: «В жодній стародавній або середньовічній мові немає виразу, який би коректно перекладався нашим словом "право", аж до кінця Середньовіччя: цьому поняттю бракує будь-яких засобів вираження на івриті, грецькій, латинській чи арабській мовах... до 1400 року». Подібним чином Бенжамен Констан стверджував: «У стародавніх... не було жодного уявлення про індивідуальні права».

Проте новіші дослідження ставлять під сумнів твердження про те, що прав не існувало в стародавньому світі, знаходячи їхні прототипи в античних правових системах.

Типи прав

Природні та юридичні права

Природні права — це права, які є «природними» в тому сенсі, що вони «не штучні, не створені людиною», наприклад, права, що випливають з людської природи або від Бога. Вони є універсальними, тобто застосовуються до всіх людей і не випливають із законів будь-якого конкретного суспільства. Вони існують об'єктивно, притаманні кожному індивіду і не можуть бути відібрані. Наприклад, стверджується, що люди мають природне право на життя. Їх іноді називають моральними або невід'ємними правами. Юридичні (позитивні) права, навпаки, ґрунтуються на звичаях, законах, статутах суспільства або діях законодавчих органів. Прикладом юридичного права є право голосу громадян. Саме громадянство часто розглядається як основа для надання юридичних прав. Юридичні права є культурно та політично відносними, оскільки їхнє значення залежить від конкретного суспільного контексту.

Деякі мислителі визнають права лише в одному з цих значень, тоді як інші визнають обидва. Наприклад, Джеремі Бентам вважав, що юридичні права є єдиними справжніми правами, і заперечував існування природних прав, тоді як Тома Аквінський стверджував, що права, встановлені позитивним законом, але не засновані на природному праві, взагалі не є правами, а лише імітацією прав.

Права-вимоги та права-свободи

Право-вимога () — це право, яке передбачає, що інша особа має обов'язок перед власником права. Хтось інший повинен зробити або утриматися від виконання чогось для власника вимоги (наприклад, надати послугу). Логічно це виражається так: «Особа А має право вимагати, щоб особа Б щось зробила, якщо і тільки якщо Б має обов'язок перед А зробити це». Наприклад, право на життя і власність накладає на інших обов'язок не нападати на людину і не використовувати її майно без дозволу. Право-свобода або привілей () — це просто свобода або дозвіл власнику права робити щось, при цьому немає зобов'язань інших сторін щось робити чи не робити. Це можна виразити так: «Особа А має привілей робити щось, якщо А не має обов'язку не робити цього». Наприклад, право на свободу слова означає лише те, що людині не заборонено говорити вільно; це не означає, що хтось зобов'язаний допомагати їй говорити або слухати її.

Права-свободи і права-вимоги обернено пропорційні одне одному: людина має свободу щось робити лише в тому випадку, якщо немає іншої особи, яка має право-вимогу заборонити їй це робити.

Позитивні та негативні права

Позитивні права — це дозволи робити щось або права на отримання певних благ чи послуг (наприклад, право на соціальне забезпечення, медичну допомогу, освіту). Негативні права — це права, які вимагають від інших утримання від втручання (бездіяльності). Цей поділ часто використовується лібертаріанцями, які розглядають негативні права як право на невтручання, наприклад, право не бути підданим насильству або свободу слова.

Індивідуальні та групові права

Індивідуальні права — це права, якими володіють окремі люди, незалежно від їхньої приналежності до якоїсь групи. Групові (колективні) права існують тоді, коли група розглядається не просто як сукупність окремих осіб, а як самостійний суб'єкт права (наприклад, право націй на самовизначення). Також це можуть бути специфічні права, які особи мають саме завдяки членству в певній групі (наприклад, права членів профспілок).

Деякі філософські та економічні течії (наприклад, Австрійська школа або об'єктивізм Айн Ренд) стверджують, що лише індивіди можуть мати права, і суспільство слід аналізувати, відштовхуючись виключно від індивіда (методологічний індивідуалізм). Проте інші мислителі наполягають на необхідності визнання прав меншин, корінних народів та інших соціальних груп.

Політика Права є ключовим предметом у політиці та державному управлінні. Часто соціально-політичні інститути формувалися в діалектичному зв'язку з боротьбою за розширення прав. Історично це стосувалося прав корінних народів, трудових прав, прав жінок, дітей, людей з інвалідністю тощо. З розвитком інформаційного суспільства все більшої ваги набувають цифрові права та право на приватність.

Поняття прав також варіюється залежно від політичної орієнтації. Ліві політичні течії частіше акцентують на позитивних правах (наприклад, право на житло чи медицину) та прагнуть до рівності результатів, тоді як праві та лібертаріанці роблять наголос на негативних правах (недоторканність власності, свобода слова) та рівності можливостей.

Філософія У філософії питання прав розглядається в межах метаетики та нормативної етики. Етика прав (Rights ethics) стверджує, що нормативна етика повинна зосереджуватися насамперед на правах людини, на відміну від інших теорій, які ставлять у центр обов'язки (деонтологія), наслідки (утилітаризм) або чесноти (етика чеснот). Цей підхід мав значний вплив на політичне і соціальне мислення, яскравим прикладом якого є Загальна декларація прав людини.

Історичні документи

Специфічний перелік прав сильно відрізнявся в різні історичні періоди. Історично багато уявлень про права були авторитарними та ієрархічними (наприклад, «божественне право королів»), де різні люди мали різний обсяг прав залежно від походження чи статусу. Натомість сучасні концепції прав, що виникли в епоху Просвітництва та внаслідок Американської і Французької революцій, підкреслюють свободу та егалітаризм (рівність) як найважливіші аспекти.

До найважливіших документів у політичній історії прав належать:

Циліндр Кіра (539 р. до н. е.; Перська імперія) — виданий царем Кіром Великим після завоювання Вавилона. Деякі дослідники розглядають його як перший в історії документ про права людини (зокрема, щодо свободи віросповідання та скасування рабства). (622 р.; Аравія) — встановила низку прав для мусульман, іудеїв та інших груп Медини. Велика хартія вольностей (1215 р.; Англія) — вимагала від короля відмовитися від певних повноважень і поважати юридичні процедури. Хоча спочатку вона захищала переважно аристократію, сьогодні вважається основою права на належний судовий розгляд. (1320 р.; Шотландія) — встановила право народу обирати главу держави. Генрихові артикули (1573 р.; Річ Посполита) — постійний контракт, що закріпив фундаментальні принципи управління, включаючи право шляхти обирати короля, релігійну свободу та право на повстання в разі порушення королем законів республіки. Білль про права (1689 р.; Англія) — закріпив певні цивільні та політичні права англійців, втілені Парламентом. Конституція Пилипа Орлика (1710 р.; Україна) — один із перших у Європі конституційних актів, який визначав права та обов'язки сторін, обмежував владу гетьмана, гарантував права козацтва та захист вдів і сиріт. (1776 р.) — проголосила невід'ємні природні права та принцип розподілу влади. Декларація незалежності США (1776 р.) — лаконічно визначила права людини як такі, що включають «життя, свободу та прагнення до щастя». Декларація прав людини і громадянина (1789 р.; Франція) — фундаментальний документ Французької революції, що визначив набір індивідуальних і колективних прав. Білль про права США (1789–1791) — перші десять поправок до Конституції США, які обмежили втручання уряду у свободу зборів, релігії, право на суд присяжних тощо. Конституція 3 травня (1791 р.; Річ Посполита) — перша конституція в Європі та друга у світі, що закріпила низку прав громадян. Загальна декларація прав людини (1948 р.) — комплексний набір стандартів ООН. Преамбула проголошує, що «визнання гідності... і рівних та невід'ємних прав усіх членів людської сім'ї є основою свободи, справедливості та миру в усьому світі». Європейська конвенція з прав людини (1950 р.; Європа) — ухвалена під егідою Ради Європи. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.). Хартія основних прав Європейського Союзу (2000 р.).

Див. також

Суб'єктивні права Права тварин Конституціоналізм Виключне право Свобода віросповідання Свобода слова Свобода преси Юриспруденція Право на достатній життєвий рівень Право на охорону здоров'я Право на соціальне забезпечення Верховенство права Суспільний договір Організації:

Amnesty International Human Rights Watch

Примітки