Ан-12 (за кодифікацією НАТО: Cub — «Новачок») — тактичний військово-транспортний літак, призначений для посадкового та парашутного десантування особового складу повітрянодесантних військ та різноманітних військових вантажів, а також для перевезення поранених і великогабаритних вантажів.
Спочатку літак забезпечував транспортування бронетранспортерів типу БТР-152 та БТР-40, АСУ-57, автомобілів ЗІЛ-157, згодом номенклатура вантажів розширилася, до її складу увійшли автомобілі МАЗ-200 тощо.
Частина літаків (Ан-12 «Куб-A» і «Куб-B») була обладнана для ведення електронної розвідки, а Ан-12 «КУБ-С» — для електронної радіопротидії.
На озброєння прийнятий у 1958 році.
Історія Ан-12 («Каб» (), за класифікацією НАТО) створювався як військово-транспортний літак для радянських ВПС, перший політ зробив в 1957 р. Після демонстрації Ан-12 в 1961-му на повітряному параді у Тушино НАТО привласнило йому ім'я «Cub», що в перекладі означає «Новачок».
Розроблений в ОКБ під керівництвом О. К. Антонова (АНТК ім. О. К. Антонова). За роки виробництва літак неодноразово модернізувався. Всього на трьох заводах СРСР побудовано 1242 літаки Ан-12 різних модифікацій (155 — в Іркутську, 258 — у Воронежі і 830 — в Ташкенті). Під позначенням Y-8 літак будувався в КНР (скопійований без ліцензії). 183 літаки в різні роки було поставлено в інші країни.
Загалом створено близько 40 модифікацій цього літака. Деякі літаки Ан-12 до цього часу продовжують залишатися в строю, використовуються вони і в цивільній авіації різними авіакомпаніями.
У 1995 році ресурс деяких Ан-12 був подовжений до 43 000 годин, 16 000 польотів, 40 років експлуатації.
Опис Ан-12 є вільнотримальним монопланом суцільнометалевої конструкції з верхнім розташуванням крила, однокільовим вертикальним оперенням та шасі, що забирається.
Фюзеляж складається з передньої (відсік Ф1), середньої (Ф2) і хвостової (ФЗ) частини, а також кормової (Ф5) кабіни.
Силова установка складається з чотирьох турбогвинтових двигунів АІ-20 з чотирьохлопатевими автоматичними гвинтами флюгерів лівого обертання. Двигун на максимальному режимі розвиває потужність 4000 к. с. Для забезпечення безпечного польоту і рішення інших завдань Ан-12 оснащений низкою комплексних систем і обладнанням.
Транспортне обладнання призначене: для посадкового десантування бойової і інженерної техніки з обслугою і боєприпасами і особового складу (до 96 осіб); для парашутного десантування бойової техніки з обслугою, вантажів у парашутно-десантній тарі типу ПДММ-47, ПДУР-47 і ПДТЖ-120 і особового складу ПДВ (до 58 бійців) Завантаження і розвантаження самохідної техніки проводиться своїм ходом із використанням вантажних трапів (перевозяться на борту), несамохідної — за допомогою бортових лебідок БЛ-52.
Для парашутного десантування техніки та вантажів на платформах на літак встановлено транспортер ТГ-12.
У санітарному варіанті можливе перевезення 60 хворих або поранених на уніфікованих армійських носилках у супроводі медпрацівників.
Озброєння складається з артилерійського і бомбардувального. Система гарматного озброєння ПВ-23У, призначена для захисту задньої півсфери від атак винищувачів, має кормову башту ДБ-65У з двома 23-мм гарматами АМ-23. Боєкомплект — 700 набоїв (350 на кожну гармату), скорострільність — 1250—1350 постр/хв. на ствол. Бомбардувальне озброєння передбачає: 2 фотографічні бомби ФОТАБ-100-80 або 2 нічні орієнтувально-сигнальних авіабомби НОСАБ-100 або 2 денні орієнтувально-сигнальні авіабомби ДОСАБ-100; 6 кольорових орієнтувально-сигнальних авіабомб ЦОСАБ-10 або 6 нічних орієнтувально-морських авіабомб ОМАБ-25-8Н або 6 денних орієнтувально-морських авіабомб ОМАБ-25-12Д або 6 радіозондів; 70 авіабомб калібру 100 кг (ОФАБ, ЗАБ) або 29—32 авіабомб калібру 250 кг (ОФАБ, ЗАБ, ПТАБ, РБК) або 18—22 авіабомби калібру 500 кг (ФАБ, ЗАБ, ФЗАБ, РБК) або 18 авіамін УДМ-500.
Під час експлуатації різні варіанти Ан-12 обладнувалися такою апаратурою: «Клин» (Ан-12А/Б, 1965 р.) — контроль місця літаків у бойових порядках; «Яхта» (Ан-12БК, 1969 р.) — засекречування переговорів екіпажу із землею і іншими літаками; 75Т (Ан-12БК, 1971 р.) — забезпечення польотів на закордонних авіатрасах; «Ланка» (Ан-12БК, 1972 р.) — пілотування в щільних бойових порядках; «Кремній» (Ан-12БК, 1974 р.) — дальня навігація.
Конструкція Чотиримоторний турбогвинтовий високоплан з однокільовим оперенням і хвостовим вантажним люком.
Технічний опис Ан-12 — вільнотримальний моноплан суцільнометалевої будови з верхнім розташуванням крила, однокільовим вертикальним оперенням і складаним шасі.
Фюзеляж
Силова конструкція фюзеляжу складається з 68 шпангоутів, 110 стрингерів. Фюзеляж складається з чотирьох частин: передньої — відсік Ф1, середньої — Ф2, хвостової — ФЗ і кормової кабіни ф5. На серійному літаку Ф4 як окремий технологічний відсік відсутній і об'єднаний з ФЗ. Фюзеляж виконаний з алюмінієвих сплавів Д-16, В95, АЛ9 і магнієвих сплавів МД8 і МЛ5-Т4. Кріпильні болти і деталі виконані зі сталей ЗОХГСА і 40ХНМА.
Передній відсік герметичний. У ньому знаходяться кабіни штурмана, льотчиків і персоналу, що супроводжує вантаж. Огляд штурману забезпечується через осклянілість носа фюзеляжу. У кабіні пілотів розташовано два аварійні люки: верхній, для покидання кабіни при вимушених посадках без шасі або на воду і нижній, для покидання літака в повітрі. Кабіна частково броньована листами протиуламкової броні АПБЛ-1 товщиною 8 мм. Крісла мають сталеві бронеспинки зі сталі марки АБ-548 товщиною 16 мм і бронезаголівники товщиною 25 мм.
Середня частина фюзеляжу не герметична, у ній знаходиться вантажна кабіна. Підлога середнього відсіку є одним з основних силових агрегатів фюзеляжу. На підлозі є вузли установки санітарних носилок і гнізда зі швартувальними вузлами. Під підлогою розташований відсік головних стійок шасі, переднє і заднє багажні приміщення. Для доступу в багажні приміщення є люки в підлозі та в правому борту фюзеляжу. На лівому борту розташовано вхідні двері. У вантажній кабіні є 3 аварійних люки, два на лівому борту та один на правому, і 15 вікон діаметром 384 мм.
У хвостовому відсіку розташований вантажний тристулковий люк, дві передні стулки відкриваються вбік, а задня — відкриваються вгору. На стулках є сходинки для проходу до заднього туалету і в кормову кабіну через перехідні настили. Вантажний люк окантований справа та зліва балками, які несуть вузли навішування стулок. Обшивка стулок вантажного люка захищена титановими листами від пошкоджень кінцями фал парашутів. Також відсік ФЗ несе вузли кріплення вертикального і горизонтального оперення.
Кормова частина фюзеляжу містить герметичну кабіну стрільця і агрегати кормової артилерійської установки. Стрільцю забезпечується хороший огляд через осклянілість ліхтаря та бокові вікна. У нижній частині кабіни стрільця є аварійний люк для покидання літака в повітрі. Кормова кабіна частково броньовані прозорою бронею товщиною 110—135 мм, а з торця прикрита знімним броньованим щитом (20 мм).
Крило Конструкція крила — дволонжеронна, кесонного типу. Технологічно розділено на п'ять частин: центроплан, дві середні (СЧК) і дві консольні (КЧК) частини. По всьому розмаху задньої крайки КЧК розташовується двосекційний елерон, що має внутрішнє вагове балансування. Кожна його секція навішена на двох кронштейнах. Коренева секція оснащена тримером-сервокомпенсатором. Загальна площа елеронів — 7,84 м², кути відхилення — 25° (вгору) і 15° (вниз). Весь розмах задньої крайки СЧК займає висувний двощілинний закрилок з дефлектором. Закрилок підвішений на п'яти монорейках за допомогою кареток і приводиться до руху двома гвинтовими підйомниками. Загальна площа закрилок — 26,5 м², кути відхилення — 25° (при зльоті) і 33° (при посадці). Для поліпшення поперечної керованості літака всередині хвостових частин СЧК, встановлені пластинчасті елерони-інтерцептори, що висуваються з крила вверх при відхиленні вгору найближчого до них елерона. У кесонах центроплану і СЧК розташовуються м'які паливні баки. Внутрішні порожнини цих кесонів облицьовані листами зі склотекстоліту.
Хвостове оперення Вільнотримальне, складається зі стабілізатора з кермом висоти, кіля з кермом напрямку, форкіля, підфюзеляжного гребеня і двох закріплених на кінцях стабілізатора шайб. Площа горизонтального оперення — 26,1 м², вертикального оперення — 17,63 м², однієї шайби — 4,0 м², форкіля — 3,63 м², гребеня — 2,75 м². Кермо однолонжеронної конструкції. Площа керма висоти −7,1 м², кути відхилення — 28° (вгору) і 13° (вниз). Кожна половина керма висоти навішена на чотирьох кронштейнах і оснащена тримером. Площа керма напряму — 7,85 м², кути відхилення — ±24,5°. Кермо напряму має п'ять вузлів навішування, на ньому встановлені тример і пружинний сервокомпенсатор. Рулі, тримери і сервокомпенсатор виконані з аеродинамічною компенсацією і ваговим балансуванням. Обшивка тримерів та сервокомпенсатора полотняні.
Шасі Шасі включає чотири опори: передню, дві основні та хвостову запобіжну. База шасі — 9,58 м, колія — 4,92 м. Основні опори шасі, коли прибираються, повертаються до осі симетрії літака, а передня і хвостова — назад по польоту. Основна і передня опори складаються з: телескопічної амортизаційної стійки, чотириколісного візка (основна) і двох зблокованих коліс (передня), складного підкосу, циліндра прибирання-випуску, замків і механізму керування стулками. Також до складу основної опори входить стабілізуючий амортизатор і підкісна ферма. Передня опора — керована, тому до її складу ще входить рульовий циліндр-демпфер і механізм повороту зі спостережною системою. Хвостова опора складається з щитка, вилчастих підкосів, амортизатора і електромеханізму прибирання-випуску. Всі опори оснащені азотно-масляними амортизаторами. Колеса основних опор КТ-77 розміром 1050×300 мм забезпечені дисковими гальмами і інерційними антиюзовими датчиками УА-23/2. Передні колеса К2-92/1 без гальм, розміром 900×300 мм, вони можуть повертатися на кут ±35° від штурвала або на кут ±9° від педалей керування. Пневматика коліс напівбалонного типу. Тиск у пневматика основних коліс — 6,5 кгс/см, передніх — 5,0 кгс/см.
Силова установка Силова установка складається з чотирьох турбогвинтових двигунів АІ-20 з металевими чотирилопатевими повітряними гвинтами АВ-68І змінного кроку. Двигун АІ-20 — одновальний турбогвинтовий авіадвигун з осьовим 10-ступеневим компресором, кільцевою камерою згоряння, 3-ступінчастою турбіною, планетарним редуктором і нерегульованим реактивним соплом. Потужність двигуна на злітному режимі — 4000 к. с. Двигун обладнаний системою автоматичного регулювання, яка підтримує постійне число обертів ротора на всіх робочих режимах. Керування двигуном — механічне, проводка від керма керування двигуном — тросова. Двигуни запускаються стартер-генераторами СТГ-12ТМ. Двигун розташовується в мотогондолах перед крилом. Двигун кріпиться до силового шпангоута гондоли за допомогою рами з амортизаторами. Шпангоут за допомогою ферми і двох підкосів закріплений на передньому лонжероні СЧК.
Гвинт Гвинт АВ-68І — тяговий, лівого обертання, флюгований, діаметром 4,5 м. Його флюгування проводиться льотчиком або системою автоматичного флюгування. Вивід гвинта з Флюгерного положення примусовий. Переклад лопатей на мінімальний установлений кут під час пробігу після посадки, забезпечує додаткове гальмування літака за рахунок авторотації гвинта.
Паливна система Складається з 22 м'яких баків, розташованих усередині кесонів центроплану і СЧК. Двигуни отримують паливо зі свого півкрила. Праві та ліві групи баків з'єднані між собою трубопроводом з краном кільцювання. Загальна місткість паливних баків — 18 100 л. На літаку застосовується пальне — Т-1, ТС-1 і Т-2. На верхній поверхні крила є заливні горловини для заправлення баків самопливом або це можна робити централізовано під тиском через заправний штуцер у передній частині правого обтічника шасі. У польоті система нейтрального газу заповнює простір над паливом вуглекислим газом, а також ця система використовується як додатковий засіб пожежогасіння.
Мастильна система