Е́вертон () — професіональний англійський футбольний клуб з міста Ліверпуль, район Евертон. Станом на 2026 рік «іриски» провели 124 сезони у вищій лізі англійського футболу, що є рекордним показником для всіх команд чемпіонату. «Евертон» дев'ять разів перемагав у найвищому дивізіоні, що є четвертим результатом серед всіх переможців змагання.. «Евертон» безперервно грає у найвищому дивізіоні англійського футболу з 1954 року і є одним із клубів-засновників Прем'єр-ліги у 1992 році.
«Евертон» був заснований у 1878 році і є одним із клубів-засновників Футбольної ліги Англії у 1888 році. Свій перший чемпіонський титул «іриски» виграли у сезоні 1890/91. До Другої світової війни команда п'ять разів вигравала чемпіонат Англії, а також здобула два Кубки Англії. Після війни клуб потрапив до Другого дивізіону, але швидко повернувся до еліти і у 1960-х знов виграв Перший дивізіон та Кубок Англії. Найкращим періодом «Евертона» стали 1980-ті роки, коли клуб виграв ще два чемпіонати, один Кубок Англії та Кубок володарів кубків 1985 року — єдиний європейський трофей клубу. «Евертон» міг зіграти у єврокубках більше, але після Ейзельської трагедії англійським клубам на тривалий час було заборонено виступати на європейській арені. Останнім на сьогодні трофеєм «Евертона» є Кубок Англії 1995 року. В 2020 році офіційним беттінг-партнером клубу став бренд Parimatch .
Основними суперниками «Евертона» є «Ліверпуль», домашній стадіон якого знаходиться трохи менше ніж за одну милю від арени «Евертона», «Гудісон Парк», через що матчі між цими командами є принциповими і отримали назву Мерсісайдське дербі. Домашні кольори «Евертона» — сині футболки з білими шортами та гетрами.
Історія
Заснування клубу
«Евертон» був заснований в 1878 році при англіканській церкві Святого Домінго в районі Ліверпуля Евертон. Починаючи з 1876 року, парафіяни церкви влітку грали в крикет, але в нього було неможливо грати взимку, тому вони звернули свій погляд на футбол. Спочатку клуб отримав назву «Сент-Домінго» (), але незабаром став привертати інтерес людей, що живуть не тільки біля церкви, через що в листопаді 1879 року на зборах в готелі «Queen's Head» було прийнято рішення про перейменування клубу на «Евертон», на честь однойменного району міста.
Свої перші матчі «Евертон» грав на полі «Стенлі-Парку», але коли кількість глядачів, які ходили на матчі клубу, почала стрімко зростати, клуб був змушений переїхати на новий стадіон, і в 1882 році ним став «Прайорі Роуд». Однак згодом власник поля, якому не подобалося, що в дні матчів уболівальники занадто шумлять, попросив команду покинути його, і президент клубу Джон Гоулдінг за невелику суму орендував ділянку землі на Енфілд Роуд у свого друга Джона Оррела. Перший матч на «Енфілді» клуб провів 28 вересня 1884 проти клубу «Ерлстаун» і переміг з рахунком 5:0.
Заснування Футбольної ліги
У 1888 році «Евертон» став одним з клубів-засновників Футбольної ліги. Перший сезон склався для команди не дуже вдало і клуб посів лише восьме місце, але вже наступного року «Евертон» став другим, а ще через рік клуб вперше у своїй історії став чемпіоном Англії 1890/91.
Є цікавий факт, стосовно першого стадіону «Евертона». Так свої перші матчі, команда зіграла на стадіоні «Енфілд», який зараз у вболівальників асоціюється виключно з іншим клубом міста — «Ліверпуль». Але цей період клубу був недовгий. В один день, Хоулдінгу, який на той час вже був володарем стадіону «Енфілд», вирішив, що розмір орендної плати, яку він встановив для «Евертона» замала, і в односторонньому порядку її збільшив, Окрім того, за новим договором між ним та клубом, команда мала селитися виключно в його готелі.
В результаті таких дій з боку Хоулдінга, на зборах футбольного клубу, було вирішено, що Гоулдінг буде звільнений, а «Евертон» залишить «Енфілд» і перебереться на «Гудісон Парк». Гоулдінг та Оррел, залишившись зі стадіоном, але без клубу, вирішили створити новий клуб — «Ліверпуль». Останній свій матч на «Енфілді» «Евертон» зіграв 18 квітня 1892 року проти «Болтон Вондерерз»Association Football in Victorian England — A History of the Game from 1863 to 1900 by Philip GibbonsAcross the Park by Peter LupsonDr. Everton's Magnificent Obsession by David FranceThe Essential History of Everton FC by Mark PlattEverton F.C.: The Men from the Hill Country — The Development of Everton Football Club During the Reign of Queen Victoria by Tony OnslowThe History of the Everton Football Club, 1878—1928 by Thomas Keates.
Після переїзду на «Гудісон Парк» «Евертону» чотири рази вдалося досягти фіналу Кубка Англії до Першої світової війни — в 1893, 1897, 1906 і 1907 роках. Але підкорився «Евертону» трофей лише одного разу. 21 квітня 1906 року «Евертон» зміг переграти «Ньюкасл Юнайтед» з рахунком 1:0. Інші три фінали були програні «Вулвергемптону», «Астон Віллі» та «Шеффілд Венсдей» відповідно.
Другий титул чемпіона країни «Евертону» вдалося виграти у сезоні 1914/15, який став останнім перед Першою світовою війною. В ньому ж гравець «ірисок» Боббі Паркер став найкращим бомбардиром ліги з 35 голами.
Міжвоєнні роки У 1925 році «Евертон» поповнився 18-річним форвардом Вільямом Діном, більш відомим як Діксі Дін, який згодом став одним з найкращих бомбардирів в історії англійського футболу. За талановитого футболіста «Евертон» заплатив сусідам з «Транмір Роверз» 3000 фунтів. У своєму першому сезоні за «Евертон» 1925/26 нападник забив 32 м'ячі у 38 іграх.
Перед другим сезоном у складі «ірисок» Дін потрапив в аварію на своєму мотоциклі. Після аварії Діксі протягом 36 годин перебував у стані коми і лікарі заявляли, що в нього дуже мало шансів продовжити кар'єру, але Дін зміг спростувати ці твердження, і швидкими темпами пішов на виправлення. Більше того, в сезоні 1927/28 йому вдалося встановити рекорд результативності, непобитий досі — 60 м'ячів за сезон. У тому сезоні «Евертону» втретє у своїй історії вдалося стати чемпіоном Англії.
У сезоні 1929/30 «Евертон» вперше вилетів у другий дивізіон, але через сезон повернувся до першого. Четвертий чемпіонський титул прийшов до «Евертона» в першому ж році після повернення в еліту — в сезоні 1931/32.
У 1933 році «Евертон» виграв Кубок Англії, обігравши з рахунком 3:0 «Манчестер Сіті». У фіналі на футболках гравців уперше використовувалися номери. Дін, який забив один з голів, виступав під 9 номером. З того часу «дев'ятка» на спині стала синонімом забивного нападника як на національному, так і на міжнародному рівні футболу.
Майже до кінця 1930-х років «Евертон» не здобував особливих успіхів, тому що в команді відбувалася зміна поколінь. І в сезоні 1938/39 «Евертон» з Джо Мерсером, Ті Джі Джонсом та Томмі Лоутоном у складі знову виграв чемпіонат Англії. 19-річний Лоутон забив у тому сезоні 34 м'ячі. Але почалася Друга світова війна, що поклала край команді, яка могла б поборотись за трофеї.
Невдалий повоєнний період (1940–50-ті) Післявоєнний період був одним з найгірших в історії «Евертона». У 1946 році команда чемпіонату 1939 року швидко розпалася — Лоутон був проданий в «Челсі», Мерсер — в «Арсенал». З колишніх лідерів у команді залишився лише воротар Тед Сейгар, провів у «Евертоні» усю кар'єру, 24 сезони, зігравши у 495 матчах. Його рекорд за кількістю матчів серед воротарів «Евертона» був побитий лише у 1994 році Невіллом Саутолом.
В 1948 року відбулася відставка тренера команди Тео Келлі і призначення на його місце колишнього гравця команди Кліффа Бріттона, під керівництвом якого «Евертон» в сезоні 1950/51 вдруге в історії вилетів у другий дивізіон. Цього разу «Евертону» необхідно було 3 сезони, щоб повернутися назад. З того часу «іриски» незмінно виступали у найвищому дивізіоні англійського футболу.
Епоха Гаррі Каттеріка (1961—1974)
1960-ті роки розглядаються багатьма вболівальниками як золота ера футбольного клубу. Після кризи 1950-х команду в 1961 році очолив Гаррі Каттерік із «Шеффілд Венсдей». У перший повний для Каттеріка сезон «Евертон» пропустив менше голів, ніж будь-яка інша команда ліги, і в підсумку посів четверте місце.
У наступному сезоні «іриски» програли лише 6 матчів із 42 і вшосте здобули титул чемпіона Англії. Особливо яскраво у тому складі «Евертона» виділявся дует нападників Рой Вернон — Алекс Янг, який на двох забив 46 голів. Іншими значущими гравцями тієї команди були Біллі Бінгем і Браян Лебоун.
У 1966 році «Евертону» вдалося виграти Кубок Англії. По ходу фінального матчу з «Шеффілд Венсдей» «Евертон» програвав з рахунком 0:2, але все ж таки зумів здобути перемогу з рахунком 3:2. Через два роки «Евертон» мав шанс повторити це досягнення, але у фіналі поступився «Вест Бромвічу».
Двома роками пізніше, в сезоні 1969/70 «Евертон» в черговий раз став чемпіоном країни, обігнавши на 9 очок найближчого переслідувача — «Лідс Юнайтед». Закріпити успіх «Евертону» не вдалося: у наступних чотирьох чемпіонатах «іриски» займали місця в середині турнірної таблиці. Незабаром здоров'я Каттеріка сильно погіршилося, і 1973 року він залишив посаду головного тренера команди, перейшовши на посаду адміністратора.
Епоха Біллі Бінгема та Гордона Лі (1974—1981) Після уходу Каттеріка команду очолив Біллі Бінгем. У першому під його керівництвом сезоні 1974/75 «Евертон» впевнено йшов до чемпіонства (деякі букмекери навіть перестали приймати ставки на Пасху), проте кілька несподіваних втрат очок відкинули команду на четверте місце. Наступний сезон пройшов для «Евертона» відносно невдало, команда посіла одинадцяте місце.
В січні 1977 році Бінгем був звільнений. Команду прийняв Гордон Лі, під керівництвом якого команда того ж року стала фіналістом Кубка Футбольної ліги, півфіналістом Кубка Англії, а також посіла 9 місце в чемпіонаті. У першому повному сезоні під керівництвом Лі «Евертон» фінішував третім, а гравець клубу Боб Летчфорд став найкращим бомбардиром у першому дивізіоні з 30 голами, а наступного розіграшу клуб став, після того, як знову розглядався серйозними претендентом на титул протягом більшої частини сезону. Однак надалі результати значно прогіршились, і фінішування на 19-му місці в сезоні 1979/80 і 15-му в 1980/81 роках, занадто близьких до зони вильоту, призвело до звільнення Лі.
Епоха Говарда Кендалла (1981—1987, 1990—1993)
Перед сезоном 1981/82 в команду на посаду головного тренера повернувся колишній гравець «Евертона» Говард Кендалл, який до цього керував лише «Блекберн Роверз» і вивів його з третього дивізіону в другий.
Перші два роки, з Кендаллом біля керма, «Евертон» був середняком, посівши восьме та сьоме місця відповідно. Багато хто чекав від тієї команди набагато більшого, і сезон 1983/84 мав стати визначальним для подальших перспектив Кендалла в клубі. Той сезон розпочався для «Евертона» жахливо: у перших 21 матчах було здобуто лише 6 перемог. Після такого початку Кендал подав у відставку, проте президент клубу Філіп Картер не погодився відпустити Говарда. Як виявилося надалі — не дарма. Вже цього сезону «Евертону» вдалося виграти Кубок Англії, дійти до фіналу Кубка Ліги, а в чемпіонаті піднятися на сьоме місце, що стало успіхом після такого провального старту.
Сезон 1984/85 став для «Евертона» тріумфальним. У чемпіонаті Англії «Евертон» став першим, з величезним відривом від «Ліверпуля», що посів друге місце, в Кубку Англії — дійшов до фіналу, де лише в додатковий час поступився «Манчестер Юнайтед». Крім того, цього сезону «Евертон» виграв свій перший і на сьогоднішній день єдиний для себе європейський трофей — Кубок володарів кубків, на шляху до фіналу якого були обіграні ірландський УКД, чехословацький «Інтер» (Братислава), голландська «Фортуна» (Сіттард) та західнонімецька «Баварія», а у фіналі — австрійський «Рапід».