Кубок африканських націй (, , ) — найважливіший футбольний турнір Африки для національних збірних, континентальна першість, яка влаштовується Африканською конфедерацією футболу (, КАФ). Перший розіграш відбувся у 1957 році у Судані. Починаючи з 1968 року турнір розігрується кожні два роки. Матчі фінальної частини турніру відбувались у січні — лютому, в останніх розіграшах влітку.
У 1957 році у чемпіонаті брали участь лише три країни з чотирьох, що входили до складу КАФ: Єгипет, Судан та Ефіопія. У змаганнях мала також взяти участь Південна Африка, але вона була дискваліфікована через політику апартеїду тодішнього політичного керівництва країни. Кількість учасників фінального розіграшу була збільшена до 16-ти у 1992 році: чотири групи по чотири команди, які грають по одному матчу з кожною іншою командою групи, дві найкращі команди в кожній групі виходять до стадії плей-оф, де граються чвертьфінали і півфінали, фінальний матч і матч за третє місце. Такий формат залишався до 2017 року, а вже із розіграшу 2019-ого кількість учасників збільшилась до 24-ох команд.
Поточним чемпіоном Африки є збірна Марокко, котра в розіграші 2025 року отримала титул, програвши фінальну гру, через 2 місяці після матчу, їм присвоїли перемогу через те що гравці Сенегалу у додатковий час пішли з поля. Рекордсменом же за кількістю перемог залишається збірна Єгипту, яка перемагала у трьох поспіль чемпіонатах (у 2006, 2008 та 2010 роках); всього за історію розіграшів вона здобувала цей титул сім разів. Збірна Гани ставала чемпіоном чотири рази. За теперішнього часу розігрується вже третя версія турнірного трофею; перші дві були передані в довічне володіння відповідно збірним Гани (у 1982) і Камеруну (у 2002) після здобуття ними свого третього чемпіонського титулу.
Історія
Початок Ідея про влаштування африканського футбольного турніру була започаткована у червні 1956 року, коли на третьому конгресі ФІФА у Лісабоні делегатом від Єгипту Абдельазізом Абдаллахом Салемом була висловлена пропозиція про організацію Африканської конфедерації футболу. Тоді ця пропозиція не була прийнята, зважаючи на малу кількість африканських членів ФІФА (лише чотири). Єгипетський делегат у відповідь на відмову покинув конгрес, сказавши: «Раз до нас не ставляться як до рівних, то ми не бачимо сенсу у нашій тут присутності»; його демарш підтримав суданський делегат Мохамед Абдельхалім, який також покинув засідання. Цей інцидент спонукав ФІФА пристати на пропозицію й ухвалити створення окремої конфедерації для Африки.
Відразу після заснування КАФ почалися приготування до загальноафриканського футбольного турніру. Абдельазіз Салем, перший голова КАФ, збирався назвати його своїм ім'ям, але після заперечень з боку інших членів КАФ турнір був названий Кубком Африки (), а ім'я Салема було надано трофею, який мали вручати переможцю. Перший розіграш Кубку Африки відбувся у лютому 1957 року в столиці Судану Хартумі; змагання урочисто відкрив суданський прем'єр-міністр Сайєд Ісмаель Ель-Азарі на щойно збудованому стадіоні місткістю 30000 глядачів. Цей турнір не мав кваліфікаційної стадії, позаяк у ньому мали взяти участь лише чотири країни-співзасновники КАФ: Ефіопія, Єгипет, Судан і Південно-Африканська Республіка. Більше того, позаяк Південна Африка погоджувалася прислати на турнір команду, складену лише з білих або лише з чорношкірих гравців (оскільки расово мішані команди заборонялися панівною у той час у країні політикою апартеїду), команда ПАР була дискваліфікована, і Ефіопія, яка згідно з жеребом мала грати у півфіналі з ПАР, потрапила до фіналу без боротьби. Таким чином, перший чемпіонат Африки складався лише з двох матчів — півфіналу і фіналу. У півфінальному матчі Єгипет переміг Судан з рахунком 2:1, у фіналі єгиптяни розгромили Ефіопію 4:0 і стали першими в історії футбольними чемпіонами Африки, отримавши приз Абдельазіза Салема. У той час у складі збірних дозволялось грати лише футболістам, що грали за клуби відповідної країни; легіонери до збірної не допускались.
Два роки по тому, у 1959 році, другий Кубок Африки приймав Каїр, столиця Об'єднаної Арабської Республіки — союзної держави, утвореної Єгиптом і Сирією. У цьому турнірі брали участь ті ж самі три команди, що й у 1957. Футболу надавалося дуже велике політичне значення: маршал Абдель Хакім Амер, друга за впливом політична фігура в ОАР після Гамаля Абделя Насера, доклав значних зусиль для того, щоб влаштувати свою довірену особу, генерала Абдельазіза Мустафу, на посаді голови КАФ. Збірна Єгипту подолала Ефіопію 4:0 і Судан 2:1 і зберегла за собою звання чемпіона Африки попри скарги з боку Судану на ворожі дії єгипетських уболівальників та незрозумілі рішення югославського арбітра Живко Баїча.
Третій Кубок Африки повинна була приймати Ефіопія у 1961 році, але він був перенесений на наступний рік у зв'язку з невдалою спробою державного перевороту у грудні 1960. У 1962 році кількість членів КАФ досягла дев'яти, і для визначення чотирьох учасників фінального розіграшу в Аддис-Абебі був вперше влаштований кваліфікаційний раунд. Поточний чемпіон (Єгипет) і країна-господар турніру (Ефіопія) здобували місця у фінальній частині змагань автоматично, до них приєднались переможці кваліфікаційного турніру збірні Тунісу та Уганди. Єгипет утретє вийшов до фіналу, подолавши у півфіналі Уганду 2:1, але чемпіоном цього разу стала збірна Ефіопії, яка перемогла Єгипет з рахунком 4:2 у додатковий час після того, як основний час матчу закінчився внічию 2:2.
Період панування Гани Гана, незалежна держава з 1957 року, вперше потрапила до фінального розіграшу Кубка Африки у 1963 році як країна-організатор турніру і здобула свій перший чемпіонський титул, подолавши у фінальному матчі в Аккрі збірну Судану з рахунком 3:0. Двома роками пізніше, на Кубку Африки (який тепер став називатись Кубком африканських націй) 1965 року в Тунісі збірна Гани повторила цей успіх, маючи у своєму складі лише двох гравців переможної команди попереднього чемпіонату, таким чином ставши другою командою після Єгипту, що здобула титул чемпіона Африки двічі. Кількість учасників фінального розіграшу цього разу була збільшена до шести. Слід зауважити, що багато африканських країн, засуджуючи висловлення туніського лідера Хабіба Бургіби на підтримку переговорів між Ізраїлем та Палестиною, відмовились брати участь у чемпіонаті 1965 року. Єгипет, який успішно пройшов кваліфікацію, щойно розірвав з Тунісом дипломатичні відносини і через це відмовився грати у фінальній стадії змагань. На його місце був запрошений Судан, який також відмовився. Кінець кінцем місце Єгипту у фінальному розіграші зайняла команда Конго-Леопольдвіля (сучасна Демократична Республіка Конго), яка навіть не брала участі у кваліфікації.
Під час розіграшу Кубка Африки 1968 року, який знову проходив в Ефіопії, згідно зі змінами, внесеними до регламенту змагань роком раніше, командам було надане право включати до свого складу до двох гравців, граючих за межами країни, а кількість учасників фінальних ігор була збільшена до восьми. У кваліфікаційному турнірі взяли участь 28 збірних. Вісім команд, що пройшли кваліфікацію, були розділені на дві групи по чотири команди, кожна команда в групі мала грати з кожною іншою, і дві найкращих команди кожної групи потрапляли до півфіналів (ця формула використовувалася до 1982 року). Завдяки голам легіонерів М'Пеле і Балекіти чемпіоном Африки 1968 року стала збірна Конго-Кіншаси, яка подолала у фіналі Гану з рахунком 1:0.
Починаючи з 1968 року змагання почали влаштовуватися раз на два роки, по парним рокам. Нападник збірної Кот-д'Івуару Лоран Поку, який забив шість голів на чемпіонаті 1968 року і вісім — на чемпіонаті 1970 року, став найкращим бомбардиром в історії Кубків Африки. На чемпіонаті 1970 року, який проводився у Судані, була вперше організована телевізійна трансляція матчів . Господар турніру, збірна Судану, здобула перший і поки що єдиний чемпіонський титул у своїй історії, подолавши з рахунком 1:0 Гану, яка дійшла до фіналу змагань четвертий раз поспіль.
Десятиріччя чемпіонів
Шість розіграшів Кубка Африки з 1970 по 1980 виграли шість різних країн: Судан, Конго, Заїр, Марокко, Гана і Нігерія. На чемпіонаті 1974 року другий титул здобув Заїр (перший титул у 1968 році країна здобула під назвою Конго-Кіншаса), подолавши у фіналі збірну Замбії. Вперше і востаннє в історії змагань для з'ясування переможця влаштовувався повторний матч після того, як основний і додатковий час фінального матчу завершився внічию 2:2. Нападник Ндає Муламба забив усі чотири заїрські голи в обох матчах. Для доставки переможної команди додому президент Заїру Мобуту Сесе Секо прислав до Каїру свій особистий літак . Через три місяці після цієї перемоги збірна Заїру стала першою командою Субсахарської Африки, яка пройшла кваліфікацію до чемпіонату світу. Втім, на світовій першості команда виступила невдало, зазнавши трьох поразок, у тому числі з рахунком 0:9 від збірної Югославії .
Збірна Марокко, у складі якої відзначився знаменитий марокканський футболіст Ахмед Фарас, здобула свій перший титул на Кубку Африки 1976 року, який втретє проходив в Ефіопії. У 1978 році третій чемпіонський титул здобула Гана; як першому тричі чемпіону Африки в історії Кубків Африки їй було дозволено зберегти в себе навічно турнірний трофей — Кубок Абдельазіза Салема, який був замінений іншою нагородою . У 1980 році Нігерія, яка на двох попередніх чемпіонатах поспіль посідала третє місце, нарешті виборола чемпіонство, подолавши у фіналі збірну Алжиру завдяки голам свого форварда Сегуна Одегбамі.
Панування Камеруну і Нігерії На чемпіонаті Африки 1982 року правила КАФ були приведені у відповідність до прийнятого ФІФА положення про те, що «всі гравці, що є громадянами країни згідно з її відповідним законодавством, мають право грати у складі її національної збірної». Ця реформа значно підвищила клас гри африканських збірних шляхом включення до їхнього складу великої кількості досвідчених професіоналів.
Муаммар Каддафі розгорнув шалену пропагандистську кампанію для залучення до своєї країни африканського чемпіонату та самміту Організації Африканської Єдності (у серпні того же року), на якому він розраховував бути обраним головою цієї організації. Цим зусиллям активно, хоча й невдало, протидіяв президент Єгипту Анвар Садат, який хотів провести чемпіонат саме у своїй країні і відчував особисту відразу до лівійського лідера. Жеребкування помістило обидві команди до однієї групи у фінальному розіграші змагань, але протистояння між політичними суперниками на футбольному полі не відбулося: після вбивства єгипетського президента 6 жовтня 1981 року Єгипет вирішив відмовитись від участі у чемпіонаті, і його місце посіла збірна Тунісу. Каддафі скористався церемонією відкриття турніру як трибуною для критики політики Франції у Чаді та загалом в Африці, засудження імперіалізму США, апартеїду, саудівської монархії, «фашистського» режиму Судану та зради спортивних ідеалів заради грошей. Протягом одинадцяти днів змагань футболістів і членів делегацій всюди переслідували цитати та лозунги «Зеленої книги» — програмної праці Каддафі, присвяченої побудові «суспільства нового типу» і панафриканській солідарності.
У фіналі чемпіонату зустрілися збірні Лівії та Гани. Напружений матч, який проходив при шаленій підтримці лівійських уболівальників, що постійно кидали на поле різні предмети, закінчився внічию 1:1, і Гана здобула свій четвертий чемпіонський титул за результатами серії післяматчевих пенальті (7:6), після якої на поле прорвався розлючений натовп глядачів.