Хопе́рський запові́дник, повна офіційна назва Хопе́рський держа́вний приро́дний запові́дник () — природний заповідник, розташований у Воронезькій області Росії. Заснований 10 лютого 1935 року. Площа охоронюваної території становить 16 200 га. Заповідник створений задля охорони природного комплексу заплави річки Хопер, зокрема, оселищ реліктового звіра хохулі. Його флора налічує близько 1200 видів вищих рослин, а також 68 видів лишайників, близько 400 видів водоростей, 332 види грибів . Фауна Хоперського заповідника налічує близько 340 видів хребетних тварин, в тому числі ссавців 46 видів, птахів — 236, плазунів — 9, земноводних — 9, риб — 40 . Заповідник отримав свою назву від головного географічного об'єкта на його території — річки Хопер.
Історія Борисоглібський лісовий масив, який наразі займає більшу частину сучасного Хоперського заповідника, був виключений із загального користування ще наказом царя Петра I, який у 1703 році дозволив вирубати окремі дерева виключно для суднобудівничих потреб. Катерина II наприкінці XVIII століття віддала цей ліс у користування дворянамЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники европейской части РСФСР. — С. 204—207. . Започатковане ними суцільне вирубування обмежив імператор Павло I, який наказом від 21 червня 1799 року заповідав частину Борисоглібської пущі — Теллерманівський ліс. Для державних потреб в ньому проводили обмежене вирубування лісосіками завширшки до 12,5 саженів, а окремі ділянки не підлягали вирубуванню зовсім. У 1820-х роках задля його охорони створили мережу лісових «кордонів» (лісницьких колиб), а також залучили кінних козаків (так званих «черкесів») . Втім, 1875 року ці ліси перейшли до повітового відомства, яке практикувало суцільне вирубування, нищівна експлуатація хоперських лісів тривала до 1935 року.
На початку XX сторіччя в Російській імперії значною мірою були підірвані мисливські ресурси, а деякі особливо вразливі види тварин (бобри, зубри, хохулі) постали на межі винищення. Після встановлення радянської влади на державному рівні прийняли програму відновлення найцінніших об'єктів мисливства. Успішний досвід щойно утвореного Воронезького заповідника, в якому лише за кілька років досягли помітних результатів в охороні європейського бобра, спонукав науковців заповідати також і водойми, придатні для розмноження хохулі. Найбільшу кількість таких було виявлено у заплаві Хопра, тому 10 лютого 1935 року на цих землях заснували Хопе́рський держа́вний запові́дник.
Площа заповідної території тоді складала 9000 га і ще 8000 га відводили під буферну зону з м'якшим режимом охорони. У другій половині XX століття Хоперський заповідник неодноразово змінював адміністративне підпорядкування, а в 1961—1966 роках діяв як філіал Воронезького заповідника. 1973 року буферну зону навколо нього розширили до 13 100 га, у 1984-му — до 29 800 гаЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники европейской части РСФСР. — С. 188—196. . Сучасна площа заповідного ядра складає 16 200 га, площа буферної зони залишилась такою ж.
Клімат Хоперський заповідник розташований в зоні лучних степів. Клімат на його теренах помірно континентальний з відносно суворою зимою і спекотним літом. Середньорічна температура повітря 6,23 °C. Найхолодніший місяць — січень, чия середня температура складає –8,84 °C. Середня температура найтеплішого місяця, липня, дорівнює 25,9 °C . Територія заповідника зазнає відчутних кліматичних змін внаслідок глобального потепління, наприклад, у 1980-х роках середні температурні показники за рік, січень і липень, відповідно, становили 5,8 °C, –10,2 °C та 20,9 °C. Найнижча температура зареєстрована у 1942 році (–42,4 °C), а найвища у 1971 році сягнула 42,8 °C. Безморозний період із температурами вищими за 5 °C триває в середньому 199 днів з коливаннями від 111 до 248 днів. Середньорічна тривалість вегетаційного періоду складає 156 днів. Ґрунт промерзає на глибину 30—68 см (в середньому на 48 см). Безльодовий період триває 233 дні, товщина льоду сягає в середньому 22 см.
Середньорічна кількість опадів 556,4 мм, за порами року вона розподілена наступним чином: взимку випадає в середньому 142,4 мм, навесні — 116,2 мм, влітку — 153,5 мм, восени — 144,1 мм. Найбільше опадів спостерігають в липні (58,9 мм), найменше — в березні (33,6 мм). Відносна вологість повітря взимку сягає 84 %, навесні і восени приблизно однакова (72—78 %), а влітку найменша — 66 %. У дощові роки річна кількість опадів може сягати 800 мм, але часто трапляються посушливі роки, коли вона не перевищує 300—400 мм. Під час таких посух деякі з водойм заповідника пересихають. Сніговий покрив тримається в середньому 114 днів. Його потужність також нерівномірна за роками, в малосніжні зими снігу може не бути зовсім, а в суворі товщина снігового покриву може сягати 90 см, його середня висота в лісі сягає 28,6 см, в полі — 25,1 см.
Ясних днів у році 52,4, найчастіше такі бувають у серпні—вересні, похмурих днів в середньому 129,7 на рік, найбільш малосонячні місяці у заповіднику грудень і січень. Взимку переважають вітри південні, південно-західні й південно-східні, влітку — південно-західні, західні й північно-східні.
Географія та гідрологія Хоперський заповідник обіймає терени Новохоперського, Поворинського і Грибановського районів Воронезької області. Його територія витягнута з півночі на південь уздовж річища Хопра на 52 км . Кордони заповідника не збігаються з природними перешкодами і мають вельми складну конфігурацію. Поблизу них розташовані села Нижній Карачан, Алфьоровка, Варваріне, містечко Новохоперськ. Адміністрація заповідника розташована в селі Варваріне.
Хоперський заповідник лежить у південно-східній частині Оксько-Донської рівнини. Хопер в його межах не просто найбільша водна артерія, але і головний фактор, що формує рельєф усієї заповідної зони. Він протікає заповідником з півночі на південь, розділяючи його територію на дві нерівні частини: правобережну (близько 6200 га) і лівобережну (близько 10 000 га). Річище Хопра на цих землях надзвичайно звивисте, з численними меандрами. Правий берег річки, як правило, високий, а лівий — пологий. Найбільші притоки Хопра — Карачан і Калмичок, що впадають у нього на півночі охоронної зони. Нижче за течією Хопер вбирає води лише дрібних струмків. Ширина Хопра в межень становить 60—100 м, в цей період глибина на перекатах не перевищує 50 см, а на плесах сягає 9—10 м.
В межах заповідної зони долина Хопра розширюється з 10 до 25—30 км, сягаючи завглибшки 70—90 м. У цьому природному котловані вирізняють лівобережні надрічкові тераси: перша заввишки до 10 м простягається на 500 м від берега, друга заввишки до 20 м має ширину до 5 км. Заплава Хопра завширшки 2—4 км, подекуди звужується до 1 км, а в гирлі Карачана розширюється до 10 км. Вона має два рівні: низький заввишки 1—3 м і високий заввишки до 5,5 м. Лівобережні тераси мають слабохвилясту поверхню, на якій неширокі балки розділені еоловими (вітровійними) пагорбами 2—3 м заввишки. Правобережна надзаплавна частина має вигляд плато, що здіймається на висоту 80—175 м над рівнем моря, крутизна його схилів становить 20—40° . Плато сильно розчленоване балками і ярами, що відкриваються у долину річки. Подекуди відслонення гірських порід сягають заввишки 200 м. Заплава Хопра, натомість, має рівнинний рельєф, пересічений лише прирічковими піщаними валами, старицями і промоїнами.
Наявність цих форм мікрорельєфу сприяє утворенню вторинних водойм. У заплаві Хопра налічують до 400 озер, а також численні «баклужі» — тимчасові водойми, що висихають у спеку або сильний мороз. Найбільші заплавні озера Юрмище (45,1 га), Соснове (29,3 га), Старий Хопер (16 га), Ореховське (14,1 г). Зазвичай вони витягнуті уздовж річища Хопра або мають підковоподібну форму, тому їх вважають колишніми старицями річки, що відділились від основного річища при зміні водотоку. Наймолодші з озер такого типу з'явились у 1956—1981 роках. Ще одне велике озеро, Тальникове (43,2 га), живиться здебільшого водами повеней. Його глибина не перевищує 1,5 м, береги заболочені, дно мулисте і грузьке. У заповіднику є озера, вимиті в терасах повеневими водами, — Серебрянка Городська (10 га) і Серебрянка Удільна (9,3 га). Обидва відносно глибокі (до 12 м), з пологими берегами, що різко уриваються біля кромки води.
Водопілля у Хоперському заповіднику грає вагому роль у геологічних і біологічних процесах, оскільки покриває 80 % його загальної площі. Навесні вільною від води залишається тільки невелика ділянка у центрі охоронної зоні та дрібні острівці на північному сході. Зазвичай водопілля починається наприкінці березня і триває місяць, а в пониженнях вода тримається до двох місяців. Окрім утворення озер повеневі води спричинюють й інші геологічні процеси. Наприклад, високі береги Хопра часто зазнають зсувів ґрунту. Також повені намивають вимитий з берегів матеріал у вигляді кіс, розташованих з протилежного боку від підмитої ділянки. Ширина таких кіс коливається від 20 до 100 м, а довжина може сягати 500 м.
Геологія та ґрунти Хоперський заповідник розташований на давній льодовиковій рівнині, на якій річище Хопра прорізає четвертинні відклади. В геологічній будові його теренів задіяні головним чином породи осадового чохла палеозойської і кайнозойської груп, фундаментом яким слугують архейські кристалічні породи магматичного й метаморфічного походження. Кристалічні породи залягають на глибині близько 285 м. Їх перекривають палеозойські породи, представлені відкладами девонської системи, верхнього і середнього її відділів. Із середнього відділу тут поширені породи живетського ярусу, потужністю до 50 м (вапняки, глини, піски і пісковики), а з верхнього — породи франського ярусу, потужністю до 200 м (пісковики, алеврити і глини з прошарками вапняків). У відкладах девонської системи трапляються водоносні горизонти, але зі значною мінералізацією. Відклади кайнозойської групи в межах заповідника представлені в незначних обсягах. Плейстоценові (четвертинні) та голоценові відклади розвинуті лише у заплаві Хопра та його приток .
Хоперський заповідник лежить у підзоні звичайних чорноземів. На узвишшях правобережжя Хопра переважають глинисті й суглинисті потужні чорноземи з вкрапленнями сірих лісових ґрунтів, на терасах лівобережжя — звичайні та піщані чорноземи з вкрапленнями залишково-солончакових солонців. Ґрунтовий покрив заплави пістрявий. Тут формуються ґрунти глеєві заплавні і торф'янисто-глеєві (під лісами), мулисто-глеєві (під заболоченими луками), дерново-лучні та дерново-лучні глеєві (під заплавними луками).
Флора Флора Хоперського заповідника налічує близько 1200 видів вищих рослин, 68 видів лишайників, близько 400 видів водоростей (в тому числі 304 види діатомових, 91 вид ціанобактерій), 332 види грибів. Флористичне різноманіття обумовлене розташуванням заповідника на межі двох природних зон — лісостепової та степової, а також наявністю значних заплавних ділянок. Понад 80 % його площі зайнято лісовою рослинністю, незначні за площею ділянки зайняті степами, луками (близько 650 га) і водоймами (450,5 га). Серед лісів Хоперського заповідника переважають діброви (44 %), доволі значні площі займають вільшаники (15,6 %), осичняки (12 %), незначні — топольники, вербові та ясеневі ліси, в'язини, березини, липини, штучні насадження.