Уряд Нью-Йорка — орган виконавчої, законодавчої та судової влади міста Нью-Йорку. Уряд Нью-Йорка є одним із найстаріших у США.
Уряд Нью-Йорка, що має свою штаб-квартиру у міській ратуші у Нижньому Мангеттені, організований у рамках та передбачає «потужну» систему правління «мер-рада». Мер міста обирається строком на чотири роки та відповідає за керування міським урядом. Міська рада Нью-Йорка — однопалатний орган влади, що складається із 51 члена, кожен із яких обирається із відповідного виборчого округу, зазвичай також терміном на чотири роки. Усі обрані чиновники — крім тих, що були обрані до 2010 року та чий строк правління обмежений трьома послідовними термінами — мають обмеження строків правління двома послідовними термінами. Судова система складається із двох загальноміських та трьох загальноштатських судів.
В уряді Нью-Йорка налічується 325 тисяч працівників — більше, ніж у будь-якому іншому місті США та штаті, окрім трьох: Каліфорнії, Техасу та Нью-Йорка. Уряд міста відповідає за державну освіту, виправні заклади, громадську безпеку, рекреаційні об'єкти, каналізацію, водопостачання та соціальні послуги.
Політична географія Нью-Йорка є унікальною — місто складається із п'яти боро, кожне із яких відповідає одному із п'яти округів штату Нью-Йорк: Бруклін — це округ Кінгз, Бронкс — округ Бронкс, Мангеттен — округ Нью-Йорк, Квінз — округ Квінз, а Стейтен-Айленд — округ Річмонд. Коли місто Нью-Йорк було об'єднане у тому вигляді, яким воно є зараз, у 1898 році, усі попередні міські та окружні уряди були скасовані на користь нинішніх п'яти боро та уніфікованого централізованого міського уряду. Втім, кожен округ досі має власного , що розслідує злочини, а також більша частина судової системи сконцентрована навколо округів.
Історія У 1664 році Новий Амстердам перейшов під контроль англійців. Міський уряд складався із мера, чотирьох олдерменів та шерифа, якого призначав безпосередньо губернатор. У 1686 році згідно із постановою губернатора Томаса Донгана місто було поділене на чотири райони: північний, південний, західний, східний, а також доковий та зовнішній, у якому розташовувалися північні ферми. Згідно із цією ж постановою вводилася нова міська рада, до якої входили мер, , якого призначав безпосередньо губернатор, олдермен та його заступники, що обиралися від кожного району. Рекордер виконував функції юрисконсульта у суді мера та міській раді, у якій головував за відсутності мера. Заступники олдермена у суді мера виступали у ролі радників (). У 1683 році колонія Нью-Йорк була поділена на 12 округів, серед яких опинились округи, що зараз представлені п'ятьма боро Нью-Йорка: Мангеттен (тоді — округ Нью-Йорк), Бруклін (Кінгс), Стейтен-Айленд (Річмонд), Квінз та південна частина Бронкса (Вестчестер). У 1688 році в Англії відбувся переворот під назвою Славна революція; одним із його наслідків стало , невдовзі придушене англійцями, проте антироялістські настрої вже встигли поширитися у Нью-Йорку. У 1691 році за наказом Вільгельма ІІІ новий губернатор Генрі Слотер провів вибори до законодавчої асамблеї, у яку увійшли 18 членів. У різні роки до асамблеї обиралися по 4 представники від округу Нью-Йорка та до двох від кожного з інших округів. Політика, яку проводила у ті роки міська влада та колоніальна асамблея, була відчутно ангажованою. Членство в асамблеї ділилося порівну між групами, представленими торговцями, великою буржуазією та дрібними фермерами, лавочниками та ремісниками. Від Нью-Йорка до асамблеї традиційно обирались торговці, які лобіювали ухвалення актів, що регулювали якість та упаковку продуктів і будівельних матеріалів, що вироблялись у колонії за межами міста.
У XVIII столітті боротьба за посаду голови міста велася загалом між вихідцями із шляхетних сімей. Мерами та членами міської ради ставали зазвичай торговці та заможні містяни. Окрім цього міська рада також була частково представлена ремісниками та лавочниками, які забезпечували більш широкий громадський інтерес до виборів. У 1731 році губернатор Джон Монтгомері затвердив міський статут, згідно із яким на північному сході міста був створений новий район Монтгомері. Цей статут діяв до самого у Нью-Йорк під час Війни за незалежність.
На той час електорат міської ради був представлений майновласниками. Положення мера значною мірою залежало від політичної ситуації на рівні легіслатури штату Нью-Йорк, зокрема від домінування тієї чи іншої партії. У той же час у міського населення назрівав попит на більш гнучку та незалежну політичну систему. У 1804 році члени міської ради добилися представництва у легіслатурі та пролобіювали введення паперових бюлетенів. До 1820-х рр. легіслатура скасувала майновий ценз для білого населення. У 1821 році право обирати мера перейшло від легіслатури до міської ради. У 1830 році мер отримав право накладати вето на рішення ради. Остання була поділена на раду олдерменів та раду заступників олдерменів. У 1833 році було введено всезагальні вибори мера. У проведених у 1834 році виборах мера взяло участь більше 35 тисяч виборців. У 1840-х рр. було організовано міську поліцію, покращено покриття та освітлення вулиць, а також розвинуто системи водопостачання та соціального забезпечення. Наприкінці десятиліття було утворено декілька міських департаментів, згодом поділених на боро. Всі департаменти, за винятком поліцейського, очолювали виборні посадовці. Водночас із цим у політичних колах міста значно зріс рівень корупції. Станом на 1853 рік ситуація погіршилась настільки, що влада штату була змушениаввести новий міський статут та розділити міський уряд на дві ради: міську, що складалася із 60 членів, та рада, до якої входили 22 олдермени. Члени міської ради обиралися від міських районів, тоді як олдермени — від більших міських округів. Згідно із новим статутом, мер отримав право накладати вето на рішення уряду; таким чином олдермени були позбавлені більшої частини привілеїв. Згідно із прийнятим ще 4 роки потому новому статуту, легіслатура штату надала меру право призначати міських контролерів, голів вуличних департаментів та завідувача . Обрані ревізор та муніципальний юрисконсульт очолили фінансовий та юридичний департаменти. Той самий статут загострив давній конфлікт між республіканцями із легіслатури та міськими демократами. Уряд штату об'єднав поліцію Нью-Йорка, Брукліна та їх передмість у єдиний департамент, призначений легіслатурою штату, та реформував наглядову раду Нью-Йорка у незалежний виборний орган, у якому місця розподілялися рівномірно між республіканцями та демократами. Станом на 1861 рік протистояння досягло такого масштабу, що мер Вуд запропонував розглянути питання про вихід Нью-Йорка зі складу штату. Міський уряд у боротьбі з легіслатурою консолідував політичну силу навколо таких посад, як міський управляючий () та шериф округу. Врешті-решт наприкінці 1860-х рр. за допомогою хабарів пролобіював прийняття легіслатурою нового статуту, згідно із яким місту поверталися численні повноваження. Статут вводив у Нью-Йорку 10 нових адміністративних департаментів, а мер отримував право призначати їх керівників; у свою чергу окружна наглядова рада розпускалася. Терміни повноважень членів ради збільшилися, але посилилося і право вето мера, яке могло бути скасоване лише 3⁄4 голосів ради. У 1873 році був введений новий статут, що перетворював двопалатну раду у раду, що складалася із 21 олдермена, 6 із яких призначалися голосуванням. Тим самим статутом вводилася нова рада з оцінки вартості та пропорційного розподілення (), до завдань якої входила розробка та прийняття бюджетів міських департаментів. До складу департаменту входило чотири посадовці, серед яких були президент ради олдерменів та мер. У 1884 році легіслатура штату поширила дію закону про громадянську відповідальність на Нью-Йорк. Хоч це і дозволило знизити вплив Таммані-холла, повністю виключити його не вдалося; він орієнтувався на підприємців, що співчували демократам. У 1896 році громаді вдалося досягти вибрання мером Абрама Г'юїтта. Реформатор та успішний бізнесмен, він влаштовував як демократів, так і республіканців, реформаторів та робочий клас.
У 1896 році легіслатура ухвалила рішення включити до меж Нью-Йорка округи Бруклін, Квінз та Стейтен-Айленд. Середній клас Брукліна виступав проти об'єднання, але підприємці чекали, що об'єднання сприятиме економічному розвитку, і податкові ставки будуть знижені. У 1897 році, за рік до об'єднання, було прийнято статут, що вводив посаду президента боро. З об'єднанням округів населення Нью-Йорка збільшилося більше, ніж удвічі, і тепер становило близько 3,5 млн осіб. Законодавча влада відходила до двопалатної асамблеі, судова — муніципальному суду. Термін повноважень мера був розширений удвічі: з двох років до чотирьох, але мер втратив можливість обиратися два терміни поспіль. У той самий час право вето мера було ще більше посилено: тепер для його подолання асамблея повинна було зібрати голосів. Мер зберігав контроль майже над усіма адміністративними департаментами за винятком ради з оцінки вартості та пропорційного розподілення — вона отримала право контролювати надання франшиз у сфері громадських послуг (). Однією з цілей об'єднання було зниження впливу Таммані-холла, втім, першим після об'єднання посаду мера посів ставленик Таммані-холла Роберт ван Вік, який став одним із найкорумпованіших мерів в історії міста. У відповідь на це у 1901 році легіслатура знизила строк повноважень мера до двох років, а президенти боро у свою чергу були включені до ради з оцінки та рівномірного розподілення. Двопалатна асамблея була перетворена на однопалатну раду олдерменів. Наступник ван Віка, Сет Лоу, хоч і перебував на посаді всього два роки, показав себе як гарного господарника, проте не зміг перемогти на виборах 1903 року та передав повноваження черговому ставленику Таммані-холла Джорджу Макклеллану-молодшому. У 1923 році було прийнято новий статут, згідно із яким було знову створено муніципальну асамблею, що складалася із ради олдерменів та президентів боро. Асамблея отримала право приймати будь-які постанови, що не суперечили законам штату. У 1933 році за підтримки президента Франкліна Рузвельта мером Нью-Йорка став Фіорелло Ла Гуардія, прихильник «Нового курсу», який здійснив популярні громадські проєкти. Новий статут, прийнятий у 1936 році, знову розширяв строк повноважень мера до чотирьох років та надавав йому право призначати свого заступника за допомогою значно спрощеної процедури. Статут також вводив комісію міського планування, до завдань якої входила розробка генерального плану, підготовка громадських проєктів та зонування, а рада олдерменів була скороченою. Окрім цього вносилася можливість подання петицій з вимогою про внесення змін до статуту за умови збору 50 тисяч підписів та більше. Після правління Ла Гуардії Таммані-холл різко втратив свій вплив і у середині 1960-х років припинив своє існування.