Миха́йло Євдоки́мович І́вченко ( , Никонівка, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 16 жовтня 1939, Орджонікідзе, Північна Осетія, РРФСР, СРСР) — український письменник, перекладач.

Життєпис Народився в с. Никонівка Прилуцького повіту (в часи Гетьманщини Друговарвинська сотня, нині Срібнянський район Чернігівської області) в сім'ї станового малоросійського козака. Про свій родовід письменник згодом напише у спогадах так, щоб захиститися від нападок відносно свого шляхетського походження: «Батьки мої походять із козаків, із тих недобитків давньої гетьманщини, що по всіх змаганнях тихо посіли собі сотнями на землі хліборобствувати». І, немов віщуючи майбутні звинувачення, відповість своїм запопадливим опонентам: «Деякі спритні критики з цього дрібного факту хотіли б зразу залучити мене до куркулів. Але мені доведеться їх прикро розчарувати. В батька мого було 9 десятин землі на 9 душ родини. Отже, як не мудруй, а далі звичайнісінького середняка не дістанешся».

Закінчив церковнопарафіяльну, потім учительську школу. За розповсюдження нелегальної літератури потрапив під нагляд поліції. 1907 року виїхав на Кавказ. У Ставрополі-Кавказькому працював у редакції місцевої газети, у статистичному бюро. Тут розпочав літературну діяльність, надрукувавши новелу «Їх було троє» в газеті «Кубанський край» (1910). Згодом переїхав в Україну, екстерном закінчив Московську землеробську школу, після чого вступив на службу в Полтавське земство.

Учасник Першої світової війни.

На початку 1920-х, після окупації України російськими військами, редагував сільськогосподарські журнали в Харкові та Києві. Входив до літературних об'єднань «Музагет», Аспис, був помітним учасником літературних дискусій. Та після 1925 року відійшов від активного громадського життя і зосередився на творчій роботі.

Окремими виданнями вийшли збірки оповідань та повістей в добу УНР «Шуми весняні» (1919), в часи окупації «Імлистою рікою» (1926), «Порваною дорогою» (1926), «Землі дзвонять» (1928), роман «Робітні сили» (1929). У журналах опубліковані п'єса «Повідь» та повість «У сонячнім колі» (1929).

Лірик-імпресіоніст за своїм творчим спрямуванням, Михайло Івченко зосереджувався в основному на проблемі взаємин людини і природи, пошуку гармонії людської душі і навколишнього світу.

У вересні 1929 письменника заарештовано. В архіві Михайла Івченка збереглися нотатки дружини, теж письменниці, Людмили Коваленко-Івченко:

Михайло Івченко в громаді 45 науковців, педагогів, священнослужителів, письменників потрапив до числа підсудних по сфальсифікованому процесу СВУ, що відбувся в Харкові з 9 березня по 19 квітня 1930. Під психологічним тиском на попередньому слідстві письменник «зізнався»: «Я виражав антирадянські ідеї, і в деяких творах є в мене націоналістичні моменти й ідеї». Погодився також із висновком суду, що літературну діяльність він використав як «трибуну для проведення антирадянської агітації, зокрема для запровадження ідей СВУ».

Та навіть за таких умов у вироку суду в справі Спілки визволення України було зазначено: «Вважати присуд Івченкові за умовний». Його в числі дев'яти підсудних було звільнено з-під варти, встановивши іспитовий термін у три роки.

Але, переживши сильну психологічну депресію, письменник довго не міг повернутися до творчості. Та й узявшись за перо, нічого не зміг опублікувати з написаного. В його архіві залишилися рукописи оповідань, повісті, кіносценарію, роману, спогадів, подорожніх нотаток. А ще — переклади. Зокрема, улюбленого Рабіндраната Тагора, з яким листувався в середині 20-х років. Переклав роман Джона Ерскіна «Хатнє життя Гелени Троянської» (The Private Life of Helen of Troy), п'єсу Бернарда Шоу «Лікарева Дилема» (у 5-му томі творів письменника).

1934 року після розстрілу Г. Косинки, Д. Фальківського, О. Влизька, К. Буревія, після арешту Є. Плужника, М. Куліша, В. Підмогильного, В. Поліщука й інших письменників, Михайло Івченко під приводом лікування виїхав до Москви, а звідти — на Кавказ. Працював у Владикавказі агрономом-економістом на селекційній станції, а з березня 1939 року — викладачем англійської мови в сільськогосподарському інституті. Влітку того ж року інкогніто приїздив в Україну, побував у рідних на Чернігівщині, провідав сім'ю у Києві.

19 жовтня 1939 року його брат Філарет, який жив із матір'ю у Никонівці на Чернігівщині, одержав телеграму про раптову смерть Михайла Івченка від сибірки. Михайло Івченко реабілітований посмертно.

Вшанування пам'яті У Києві існує провулок Михайла Івченка.

Література Юрій Меженко. Про твори Михайла Івченка: (З літературного щоденника) // Життя й еволюція. — 1926. — Кн. 10. Яків Савченко. Про М. Івченка // Яків Савченко. Поети й белетристи. — Київ, 1927. Л. Коваленко. Співець землі // Наші дні. — Львів, 1942. — Березень. Володимир Мельник. Життя і слово Михайла Івченка // Київ. — 1988. — № 6. Володимир Мельник. Михайло Івченко: (Штрихи до портрета) // Радянське літературознавство. — 1988. — № 10. Володимир Мельник. Михайло Івченко // Письменники Радянської України. 20–30 роки: Нариси творчості. — Київ, 1989. Володимир Мельник «Увесь задуманий і філософічний» // Михайло Івченко. Робітні сили. — Київ, 1990. Володимир Мельник. Це був ніжний лірик // Наука і культура. Україна. — Київ, 1990. — Вип. 24. Валерій Шевчук. Михайло Івченко та його твори // Українська мова і література в школі. — 1988. — № 7. Валерій Шевчук. Драма життя родини Івченків // Літературна Україна. — 1990. — 9 серпня. Валерій Шевчук. Михайло Івченко // Репресоване «відродження». — Київ, 1993. До біографії Михайла Івченка // СіЧ. — 1990. — № 8. Володимир Мельник. «Стоял на попутнических позициях…» // Радуга. — 1990. — № 9.

Творчість Івченко М. Горіли степи : оповідання / М. Івченко. — Харків : Шлях освіти, 1923. — 41 с. — (Бібліотека селянина. Серія красного письменства / за ред. С. Пилипенка ; № 8). Івченко М. Наступ (оповідання), 1923. Івченко М. Порваною дорогою : оповідання / М. Івченко. — Київ : Маса, 1926. — 95, 1 с. Івченко М. Робітні сили : роман / М. Івченко. — Київ : Книгоспілка, 1929. — 228, 4 с.

Примітки