Ніж ( від *noziti — «протикати») — ріжучий інструмент, який складається з клинка — смуги твердого матеріалу (зазвичай металу) з лезом на одній або декількох сторонах. У конструкції найчастіше можна виділити клинок і руків'я. У клинка може бути виражене колюче вістря. Ножі для забою тварин також містять кровостік — жолоб задля полегшення виймання леза з тіла жертви. Ножі подібного типу, у комплексі з рядом інших ознак, за класифікацією можуть належати до холодної зброї.
Історія Найдавніші ножі відомі з часів палеоліту. Першими ножами були кам'яні (найчастіше кременеві) загострені предмети, що набули згодом мигдалеподібної форми. Пізніше до ножів почали прикріплятися дерев'яні і кістяні руків'я. Така гірська порода як обсидіан дозволяла зробити найгостріші ножі досить складної форми. Також широко використовувалися ножі з кістки. Близько п'яти тисяч років тому людина навчилася добувати й обробляти метал. Спочатку це була мідь, а згодом — бронза, і мабуть перше, що зробила людина, це ніж. На території Південної Америки ножі також виготовлялися із золота. З початком залізної доби залізний ніж поступово витісняє ножі, виготовлені з бронзи. З початком промислової революції, кустарне виробництво ножів змінюється заводським, змінюється конструкція і матеріали ножів. Одними з важливих критеріїв стають технологічність і зниження собівартості. Починається розквіт складаних ножів. Дуже швидко до старих традиційних центрів виробництва ножів додаються нові, такі як Шеффілд в Англії, Золінген у Німеччині, Ескільстуна в Швеції, Златоуст у Росії тощо.
Складові частини
Ніж складається з клинка (1) і руків'я (2). Якщо клинок до свого кінця сходиться клиноподібно в одну точку, то точка ця іменується вістрям жала (3). Загострена ріжуча сторона жала називається лезом (4) або ріжучим краєм. Лезо буває гладеньке (plain) або пилкоподібне (зубчасте лезо, серейтор). Частини леза клинка, що звужуються, називають спусками (5). Сторона, протилежна лезу, називається обухом клинка (6). Іноді на бічній поверхні (голомені) клинка виконують жолобки — доли (7), які полегшують клинок. Незагострена частина клинка, що примикає до руків'я, називається п'ятою жала (8). Колодка — основна частина руків'я, безпосередньо захоплюється рукою. Між клинком і руків'ям знаходиться хрестовина (9), також звана ще перехрестям або гардою (від — «захист»), що оберігає кисть руки. Та частина клинка, що знаходиться всередині руків'я, та до якої яким-небудь способом кріпиться руків'я, називається хвостовиком клинка. Основні способи кріплення руків'я нескладного ножа: всадний, коли руків'я поздовжнім отвором насаджується на хвостовик, і пластинчастий, при якому руків'я утворене накладками, що кріпляться з двох сторін до хвостовика, який визначає форму руків'я (full-tang). Частина руків'я з боку долоні і обуха клинка іменується спинкою, протилежна частина з боку леза називається черевцем руків'я. Найвіддаленіша від клинка частина руків'я називається головкою (10). Іноді в головці руків'я проробляється отвір, в який пропускається темляк (11). смуга клинок хвостовик скіс обуха робоча (бойова) частина підйом клинка обух діл упор для великого пальця заплечики голомінь п'ята підпальцевий радіус п'ята вістря (носок) заточений скіс обуха фальшлезо без загострення ріжучий край (лезо) підводи ребро загострення (лінія спуску) серейтор гвинт хвостовика
Деякі типи клинків
Бічні профілі клинків
За формою можна виділити наступні основні типи клинків:
З прямим обухом. Клинок пристосований для різання та здатний проколювати вістрям. Зі зниженням лінії обуха (drop-point). Вістря знаходиться на осі докладання сили при уколі, клинок однаково добре ріже і коле. Клинок трохи легше клинка тієї ж довжини без пониження лінії обуха. На передній частині обуха іноді виконується або «фальшлезо», утворене спусками без заточки, або друге повноцінне лезо (полуторне заточування), що допомагає клинку при уколі входити в матеріал, що розрізається. З підвищенням лінії обуха (trailing-point). У клинка такого типу найбільша довжина леза, що зручно при нарізуванні нетвердих матеріалів. У деяких національних ножів з клинком подібного типу обух має заточку. Клинок типу «Боуї» або «фінка»зі справжніми фінськими ножами російська кустарна фінка має мало схожості (clip-point). На обуху виконаний скіс-«щучка», що наближує вістря до лінії прикладання сили при уколі. Цей клинок схожий на тип drop-point, але з більш тонким, шилоподібним вістрям. Скіс обуха також може мати заточку. Ножі з клинками такого типу особливо популярні в США. Клинок типу «скрамасакс» або «козяча ніжка». Пряме лезо робить клинок пристосованим для точного контрольованого різу. Відсутність вістря унеможливлює протикання, зате ніж стає безпечнішим. Таку форму мають професійні ножі: такелажний ніж, ніж електрика, садовий ніж та інші. Іноді подібна форма зустрічається в складаних багатопредметних ножах. Клинок типу «американське танто». Вважається, що історично походить від японських ножів, проте, даний вид вістря винайдений в США досить недавно, відділом фірми Cold Steel, в першу чергу для здешевлення технологічного процесу. Деякими джерелами дизайн приписується Бобу Луму. Класичні японські танто мали форму вістря № 1. Останнім часом стає досить популярним, особливо у варіанті, коли ріжуча кромка утворена спусками тільки з одного боку клинка (т. зв. «стамескова заточка»). Клинок зручний для деяких ріжучих дій (але кут вістря незручний для різання ним), а при силовому уколі менш імовірне сколювання вістря. Часто використовується як бойовий ніж. Списоподібний клинок (spear-point). Вістря розташоване на середній лінії найчастіше двосічного клинка. Найчастіше використовується на кинджалах і ножах, більш пристосованих для уколу, ніж для різання (однак саме такий клинок використовується в ножах для розпечатування стільників при виробництві меду).
Перерізи клинків
За формою перетину можна виділити наступні основні типи:
Прямий клин від обуха (трикутний у перетині клинок, частіше називається скандинавським типом заточування). Завдяки малому куті ріжучої кромки і плоским спуском клинок чудово пристосований для різання. Вага клинка трохи менша, ніж у клинка зі спусками не на всю ширину. Для рубання пристосований погано через меншу міцність тонкої ріжучої крайки. Потребує якісних матеріалів і термомеханічної обробки. Клинок з прямими спусками. Подібний до клинку типу 1, але ріжуча крайка утворена тупішим кутом, що дає більшу міцність і зносостійкість при погіршенні якості реза. Клинок з увігнутими (бритвеними) спусками. Допомагає досягти особливої тонкості ріжучої кромки при товстому і міцному обуху. Використовується на небезпечних бритвах і ножах, де потрібна гострота леза. Іноді увігнутість спусків обумовлена технологічними причинами (спуски виконуються циліндричним обертовим різальним інструментом). Клинок з опуклими (лінзовіднимі) спусками. Клинок особливої міцності при рублячих ударах. Прямий клин з підводами до ріжучої кромки (часто називається європейським типом заточування). Подібний до клинку типу 1, але ріжуча кромка утворена тупішим кутом за рахунок утворення підведень біля ріжучої кромки.
Піхви
Піхви (завжди у множині) — різновид футляра для ножа.
Піхви покликані забезпечувати: Можливість носіння, зберігання і транспортування ножа без ймовірності його втрати Безпеку користувача при носінні ножа Запобігання ножа від пошкоджень Комфортність носіння ножа і можливість швидкого приведення його у робочий стан
Піхви можуть включати в себе наступні складові частини: Чохол, відкритий з одного боку (цей кінець піхов іменується устям) Петля, гачок, кліпса, шнур чи інша деталь, що забезпечує підвіс (кріплення) піхов при носінні, зберіганні або транспортуванні ножа Гарнітур піхов виконаний, як правило, з металу і включає обойму і наконечник Тверда вкладка, що направляє клинок при вкладанні ножа в піхви, що оберігає матеріал стінок піхви від підрізання вкладеним клинком, не дає піхвам згинатися Застібка з допомогою кнопки, «застібки-липучки» тощо фіксують ніж у піхвах
Класичними матеріалами для піхов є дерево і (особливо часто) шкіра, також застосовуються метал, тканина, картон, пластмаси.
Кріплення Кріплення — система ременів для фіксації ножа на певній частині тіла. Умовно поділяються на стегнові, стегново-ремінні, ножні (на нозі) тощо.
Матеріали виготовлення ножів
Клинок — основна частина ножа. Щоб клинок ножа був по можливості стійким, зміг витримувати без пошкоджень особливі навантаження, не іржавів і завжди залишався гострим, використовують різного роду добавки до сплавів металів клинків. Хоча сучасні технології дозволяють поліпшити якість матеріалів — без компромісів тут не обійтися. Спритні маркетологи індустрії ножів постійно стверджують, що вони знайшли оптимальний матеріал для клинків, але до «курки, яка несе золоті яйця» тут ще, м'яко кажучи, досить далеко.
У теперішній час клинки ножів виготовляються найчастіше з вуглецевої або легованої сталі, що підлягає спеціальній термомеханічній обробці. Для сталі клинка важливі такі властивості, як твердість, ударна в'язкість, зносостійкість, корозійна стійкість і т. д.. Останнім часом помітна зацікавленість до використання сталей з особливо рівномірною структурою (наприклад, «порошкові» CPM-сталі). Вони впливають на більшу міцність матеріалу або навпаки до утворення нерівномірностей — твердих структур у в'язкій «матриці» матеріалу (булат та дамаск — «візерункові сталі»). Також ведуться пошуки нових матеріалів, відомі ножі з клинками з кераміки, кобальто-хромових і титанових сплавів, композиційних матеріалів і т. д..
Але використання твердих лез ножа не догма: для обробки м'яких продуктів і матеріалів успішно застосовуються м'які метали (відпущене залізо, мідь). Гарячий хліб, наприклад, зручніше розрізати саме таким тонким ножем з нерівною (відбитою) ріжучою поверхнею. Такий ніж легко тупиться, але також легко і швидко приводиться в робочий стан.
Основи сплавів
При розгляді сортів сталі, що використовуються для виготовлення ножів, кидається в очі, що всі виробники використовують різні сорти, що пояснюється в кожному окремому випадку філософією, якої дотримується та чи інша фірма або той чи інший майстер. Палітра сортів сталі охоплює сорти, починаючи з вуглецевих сталей, далі класичні нержавіючі сталі і, нарешті, порошкові сорти сталі. Специфічні властивості кожного сорту сталі визначають мету його застосування. Наприклад, іржавіюча вуглецева сталь напевно не підійде для виготовлення ножів, що використовуються на морі, тому кожна фірма або майстер перед вибором сорту сталі неодмінно повинні знати, у яких умовах їх ніж згодом буде використовуватися. Розрізняють нелеговані сталі з максимальним вмістом вуглецю 1,7 % і леговані сталі з домішкою до вуглецю таких елементів, як хром молібден, ванадій, марганець і т. д., кожен з яких приносить в той чи інший сорт сталі свої власні якості. У порошкової сталі вміст вуглецю в результаті спеціального процесу підвищується до 2,2 %.
Вирішальним фактором для того, щоб сталь добре тримала заточку, є, зрозуміло, її твердість, що вказується в одиницях за шкалою Рокуелла. Ступінь твердості можна визначити, якщо вдавлювати в сталь алмазну кульку, докладаючи певне зусилля. Глибина проникнення кульки в сталь визначає ступінь її твердості. Правила досягнення певної твердості для того чи іншого сорту сталі визначають залежно від здатності сплаву сталі тримати заточку. Селективна твердість, тобто поєднання в клинку частин з різним ступенем твердості, ще більше покращують його якість, наприклад, коли лезо має велику твердість, ніж обух клинка. Таке вдале поєднання об'єднує тверде і гостре лезо, здатне добре тримати заточку, з гнучкішим обухом, здатним краще протистояти поперечним навантаженням. Такий варіант, однак, можливий тільки зі сталлю, що не має домішок хрому.