На́ксос () — найбільший серед Кікладських островів, з найрізноманітнішою рослинністю. Розташований приблизно в центрі Егейського моря; територія Греції. Площа — 428 км². Довжина берегової лінії — 148 км. Адміністративний центр — місто Наксос.

Природа Площа острова становить 428 км², що робить його найбільшим з Кікладських островів. Він розташований за 103 морські милі від Пірея. Гора Зас (грецькою мовою Зевс) — найвища вершина Кікладських островів заввишки 1004 м. З півночі на південь острів простягається на 28,3 км, а із заходу на схід — на 21,2 км. Довжина його берегової лінії становить 148 км. Окрім гори Зас, гора Мавровуні сягає 999 м, Коронос — 989 м, Фанарі — 883 м, Пастелас — 871 м, Анафематістра — 779 м; півдюжини інших вершин сягають близько 500 м.

Природа острова відрізняється великою різноманітністю: луки переходять в довгі піщані пляжі, скелі круто обриваються до моря, труднопрохідні гори поряд з родючими долинами, є багато джерел і водяних потоків. Південний берег Наксоса — урвистий і пустельний, західний — добре захищений від вітрів, — пологий, з піщаними пляжами і багатьма бухтами. Найвищу гору якого За (Зевс) видно здалеку, що схожа на величезну піраміду.

Історія Доісторична доба

Згідно з міфологією, Наксос був островом Вакха і Аріадни. Бог виноробства Вакх мешкав на острові, коли Тесей, що повертався з Криту залишив тут Аріадну, дочку царя Міноса, яка допомогла йому вбити Мінотавра. Покинута царівна знайшла утіху в обіймах Вакха, який одружився з нею.

Археологами було знайдено знаряддя мустьєрської епохи, що датуються епохою середнього палеоліту, що свідчить про те, що діяльність неандертальців на острові тривала майже 200 000 років томуCarter, Tristan; Contreras, Daniel A.; Holcomb, Justin; Mihailović, Danica D.; Karkanas, Panagiotis; Guérin, Guillaume; Taffin, Ninon; Athanasoulis, Dimitris; Lahaye, Christelle (16 October 2019). "Earliest occupation of the Central Aegean (Naxos), Greece: Implications for hominin and Homo sapiens' behavior and dispersals". Science Advances. 5 (10) eaax0997. Вимерлий вид карликових слонів Palaeoloxodon lomolinoi мешкав на Наксосі за пізнього плейстоценуVan der Geer, A. A. E.; Lyras, G. A.; Van den Hoek Ostende, L. W.; De Vos, J.; Drinia, H. (2014). "A dwarf elephant and a rock mouse on Naxos (Cyclades, Greece) with a revision of the palaeozoogeography of the Cycladic Islands (Greece) during the Pleistocene". Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology. 404: 133–144. «Печера Зевса» на горі Зас, заселена в епоху неоліту, містила кам'яні предмети з Мелосу та мідні предмети, зокрема кинджал та золотий лист.

Кікладський період Наксос став жилим останніми роками ранньокікладського періоду, тобто близько 2000 року до н. е. і зіграв значну роль в розвитку кікладської культури. Його населення було розподілене серед невеликих поселень на крутих, менш родючих, але більш захищених східних та південних схилах острова, на контакті з архіпелагом Малих Кіклад, таким як Панормос. Одним з найвідоміших поселень була Гротта, поблизу Наксоса. Вона дала свою назву одному з періодів кікладської культури, ранньокікладському I (3200-2800 рр. до н. е.), відомому як «Гротта-Пелос». Це було поселення протоміського типу з ретельно збудованими квадратними будинками. Там було виявлено дуже багату колекцію кераміки. По всьому острову також було розкопано численні некрополі, де знайдено мармурові вази та кераміку, металеві предмети та кікладських ідолівSophie Katsouros et Konstantinos Katsouros, Naxos & petites îles des Cyclades, Athènes, Toubi's, 2001, p. 22. Протягом II тис. до н.е. Наксос потрапив під владу мінойців, а потім, після 1400 року до н. е., під владу мікенців. Населення мігрувало на північний захід до материкової Греції, у напрямку центру влади. Гротта потім стала великим містом, і кладовища Апломата та Каміні використовувалися протягом усього цього періодуet Katsouros 2001, p. 24. Острів, розташований на перехресті егейських торгових шляхів, процвітав завдяки своєму мармуру та наждаку.

Класична доба Острів населений іонійцями. Період з 1200 по 800 рік до н.е. дуже погано задокументований. На той час існувало Наксоське царство на чолі із басилевсами, але про їх діяльність обмаль відомостей. Протягом VIII—VII століть до н.е. Наксос домінував у торгівлі на Кікладах. Монархію замінила аристократична республіка. На той час був олігархічним суспільством, яким правили заможні родини «гладкі», що проживали на пагорбі Наксос та в селах у центрі острова. Цей олігархічний стан походив від аристократії, яка оточувала царя на ранніх етапах існування міста та скинула його. Острів поширив свою владу на сусіда Аморгоса, де контролював міста Аркесіні та Айгіалі. Десь у середині VIII ст. до н.е. він брав участь у колонізаційному русі, позичаючи кораблі Халкіді, яка відправляла колоністів до Кампанії та СициліїKatsouros et Katsouros 2001, p. 24.

Часом розквіту для острова стали VII—VI століття до н. е. Наксос тоді постійно конфліктував з Мілетом та сусіднім Паросом. Острів був дуже процвітаючим, його економічна могутність випливала з його мармуру (звідси конкуренція з Паросом) та його наждаку. Він виражав свою владу через «політику Аполлона», зосереджену на Делосі, де збудував численні будівлі та подарував знамениту Терасу Левів. Він також заявив про себе в Дельфах зі Сфінксом Наксосу. Він встановив культ Аполлона на Аморгосі та в беотійському святилищі ПтойонаKatsouros et Katsouros 2001, p. 24. В той же час на острові Палатія, в гавані сучасної Хори, розпочалося будівництво великого храму, присвяченого Аполлону. Сьогодні збереглися лише великі монументальні ворота: це головний символ НаксосаKatsouros et Katsouros 2001, p. 25.

Острів також відіграв важливу роль в архітектурі стародавніх храмів та в переході від гранітного до мармурового будівництва. Два архітектори, скульптори та муляри з Наксоса, Бізес та його син Евергос, традиційно вважаються першими, хто виготовив мармурову черепицюKatsouros et Katsouros 2001, p. 25-26. Близько 540 року до н.е. політичні заворушення призвели до народного повстання проти «гладких». Лігдамід скористався цим, щоб встановити тиранію за допомогою Пісістрата, тирана Афін. Його повалили близько 524 року або 517 року до н.е. спартанці, які встановили олігархіюЄвсевій Кесарійський, I, 225.

506 року до н.е. олігархію було повалено, але втікачі намагалися відновити свою владу за допомогою персів. Втім наксосцям вдалося відбити нападKatsouros et Katsouros 2001, p. 26. Геродот описує Наксос близько у 500 році до н.е. як найпроцвітаючіший грецький острівHerodotus, 5.28,5.31. Тоді Наксос розповсюдив свою владу майже на всі Кікладські острови і домігся істотних успіхів в торгівлі і мистецтві, перш за все в скульптурі. Зразки цього виду мистецтва можна бачити в багатьох частинах Греції. Це мармурова Сфінга (Сфінкс) наксосців в Дельфах, знамениті Леви, Будинок і Портик наксосців на Делосі і інше.

У 490 до н. е. Наксос був розорений величезною перською армією на чолі із Датісом, яка вирушила тоді в похід проти Греції. Більшість наксійців втекли в гори. Тих, хто не зміг втекти, поневолили. Місто та храми були спалені. Острів потрапив під контроль персів. 480 року до н.е. 4 тріреми з Наксосу брали участь у битві при Саламіні проти персів. У 479 до н. е. Наксос разом з іншими грецькими містами брав участь в битві з персами при Платеях. В подальшому став одним з перших членів Делоського союзу. Наксос був першим полісом, що спробував вийти з Делоської союзу у 469 році до н.е., але Афіни швидко захопили острів, конфіскувавши його флот. Потім Афіни вимагали від Наксоса всіх майбутніх платежів (форосу) у формі золота, а не військової допомоги. Також декілька разів виводилися сюди афінські клерухії. 446 року до н.е. афінський стратег Толмід знову придушив повстання на Наксосі, сюди 443 року до н.е. виведоно 500 афінських колоністівPaus. I, 27, 6Plut. Per., 11.

Елліністична доба У 338 до н. е. тут встановлено македонське панування. З 314 року до н.е. Наксос належав до Несіотського союзу під зверхність Антигонідів. Потім потрапив під владу Птолемеїв, згодом Македонії, Родосу, а пізніше (166 до н. е.) — римське. Спочатку частиною провінції Азія, У 41 році до н. е. острів був включений до складу провінції Острови.

Місцева традиція свідчить, що євангелізацію на острові з Патмосу здійснювали учні святого Івана Богослова, близькі соратники Полікарпа Смирнського. Першими задокументованими єпископами острова були Авксентій, який був присутній на Сардицькому соборі в 347 році, та Варах, який був присутній на Халкідонському соборі в 451 році.

Візантійська доба Після поділу Римської імперії стала частиною Східної Римської імперії. Провінція Острови залишалася до реформи у IX ст., коли Наксос став частиною феми Егейське море. У візантійські часи столицею острова була південна фортеця Апалірес. У цей час він страждав від набігів сарацинів, особливо під час існування Критського емірату, якому острів час від часу платив данину. Сліди мусульманського художнього впливу видно на фресках X століттяSavvides, A. (1993). "Naḳs̲h̲e". In Bosworth, C. E.; van Donzel, E.; Heinrichs, W. P. & Pellat, Ch. (eds.). The Encyclopaedia of Islam, Second Edition. Volume VII: Mif–Naz. Leiden: E. J. Brill. pp. 939–941. ISBN 978-90-04-09419-2. У IX столітті, окупувавши Крит, араби також підкорили Наксос, який був змушений платити данину. Острів навіть служив для них перевалочним пунктом та складом постачання під час їхніх набігів через Егейське море.

Відвоювання Криту Никифором Фокою принесло півтора століття миру та процвітання Егейському морю. У цей час на Наксосі було побудовано багато чудових церков: деякі з них є найранішими з тих, що збереглися досі у всьому Балканському регіоні. Як і в античності, Наксос славився своїм сільським господарством і скотарством; Географ XII століття аль-Ідрісі зафіксував широке скотарство на острові. Наприкінці XII століття він, можливо, був столицею недовговічної феми ДодеканесGregory, Timothy E. (1991). "Naxos". In Kazhdan, Alexander (ed.). The Oxford Dictionary of Byzantium. Oxford and New York: Oxford University Press. pp. 1444–1445. ISBN 0-19-504652-8.

Наксос був суфраганським єпископством Родосу до 1083 року, коли імператор Олексій Комнін об'єднав його з сусіднім Паросом, утворивши архієпископство ПаронаксіяGeorgios Mastoropoulos, Nάξοc. Tὸ ἂλλο kάλλoc : Naxos. Byzantine monuments, Athènes, Ellinikes Omoiographikes Ekdoseis,‎ 2007, p. 20-23.

Латинське панування

Після Четвертого хрестового походу 1204 року і розпаду Візантійської імперії на Накосі запанували місцеві архонти, але 1207 року його захопили венеційці. У 1210 році венецієць Марко Санудо проголосив себе герцогом Наксоським і побудував замок Хори. Герцогство включало в себе острови архіпелага Кіклади, окрім Міконоса та Тіноса. В 1537 році стало данником Османської імперії, і в 1579 році анексоване нею.

Османська доба Османський султан Ахмед I 1616 року призначив герцогом Наксоса і Парноса Гаспара Граціані,. Але, прагнучи зайняти молдавський престол, Граціані прагнув союзу з Сигізмундом III Вазою, королем Речі Посполитої, і султан наказав усунути його в 1617 році. Він уникав полону до 1620 року, коли його прихильники вбили, побоюючись помсти Османської імперії. Дуже мало турків коли-небудь оселялися на Наксосі, і турецький вплив на острові був незначним. За часів османського правління острів був відомий турецькою мовою як Накша.

Населення Наксоса регулярно повставало проти іноземної окупації свого острова. Однак ці повстання частіше були спрямовані проти «латинян», нащадків венеціанських католицьких завойовників, ніж проти османів, як у 1643, 1670 та 1681 роках. Лише повстання 1595 року, змова, що охоплювала п'ятнадцять островів, було безпосередньо спрямоване проти Османської імперіїKatsouros et Katsouros 2001, p. 28.