Голу́бне — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 685 осіб. Колишній центр Голубненської сільської ради.
Історія
Археологія Коли подивитися на археологічну карту колишнього Березнівського району, то можна зразу ж помітити, що як і більшість північних районів ця територія ще дуже слабо досліджена. Тут майже не проводилися археологічні розкопки. Вже кілька років учні місцевої школи, на полях, знаходили різні знаряддя праці найдавніших людей та приносили їх до школи. Зібрана колекція стала основою музею в історичному кабінет. Згодом у 1993 р. під керівництвом вчителя історії Н. М. Сидорчук був створений історико — пошуковий гурток «Краяни». Члени цього гуртка поставили собі за мету: проводити пошукову та дослідницьку роботу по вивченню стародавніх поселень та городища, яке знаходиться на території села Голубне, а також знарядь праці найдавніших людей, які проживали на території Голубного та його околиць. Ці знаряддя виявилися вироблені з каменю (кременю). Місце, де їх можна було знайти, виявлено 13. Це теперішні урочища та хутори Ліски, Березина, Сороківка, Гряда, Борок, Зашивші, Майдан, околиця села Голубне. На території села Голубне знайдено кремінні скребки, ножовидні пластинки, ножі, сокири, тесла, долота, наконечники для списів, стріл, проколки, відбійники, серпи та інше. Трапляються зернотертки, плити для шліфування знарядь, уламки керамічного посуду. Знайдено понад 800 знарядь та уламків посуду кераміки. Деякі з них знаходяться у шкільному музеї Голубнівської загальноосвітньої школи. На території нашого сели знайдено нуклеуси, з яких зколювали невеликі пластини, їх ще називають мікролітичні. У шкільному музеї знаходяться також уламки керамічного посуду поселень тшинецької культури (назва походить від місцевості Тшцинець біля міста Ополе-Любельське), яка в той час розвивалася на території нинішньої Польщі. Ряд дослідників вважає, що племена комарівської та тшинецької культур були нащадками племен культури шнурової кераміки і стала середовищем, у якому виникли предки слов'ян. На території села Голубне знайдено також уламки посуду. На цьому посуді характерний орнамент, який нагадує відбитки шнура. Тому всі ці знахідки можна віднести до культури шнурової кераміки. Ще в І938 році Польський археолог Т. Сулімірський провів розкопки на поселенні геродоцько-здовбицької культури шнурової кераміки біля смт.Соснове. Найважливіші дослідження пам'яток культур шнурової кераміки на Волині. здійснив Львівський археолог І. К. Свешніков. Найбільші розкопки проводилися в селах Городок Рівненського району і с. Здовбиця Здолбунівського району. Населення, що залишило пам'ятки із шнуровою керамікою займалося скотарством та землеробством. Важливу роль в господарстві відігравало видобуток кременю та виготовлення крем'яних знарядь для власної потреби і на обмін. Мешкали люди в невеликих житлах, що складалися із наземних і заглиблених частин. Приміщення обпалювалося за допомогою вогнища на якому готували також і їжу. На таких поселеннях відкрито також і господарські ямки та залишки майстерень крем'яних відщепів. У вигляді скупчень крем'яних відщепів, заготівок знарядь, нуклеусів та відбірників. На поселеннях тшінецької культури зустрічається багато виробів з кременю, подібних до виробів культури шнурової кераміки. За те посуд тшинецької культури досить своєрідний. Перш за все горщики, так званої «тюльпанової форми», прикрашені заглибленими лініями. В колекції глиняного посуду е уламки прикрашені валиком із заглибленням. Така орнаментація посуду була характерна в добу раннього заліза. Поширення залізних виробів особливо помітне з приходом в степи на півдні України кочівників — скіфів. В лісостеповій зоні продовжувало жити місцеве населення, яке займалося переважно землеробством і скотарством. Це були давні предки слов'ян.
Давні часи Село Голубне є мальовничим куточком з ланцюжком кількох голубих озер. Одна з цікавих і історичних пам'яток села — залишки старого замчища на південно-східній околиці. Це площадка з насипами прямокутної форми, розмірами 110×134 м. Земляний вал його сягає висоти від 3,5 до 5 м. Вал добре зберігається з трьох сторін і лиш із заходу зруйнований, біля східної сторони в кутах укріплення помітні залишки бастіонів. В давнину на валах були дерев'яні стіни та бастіони, башти, Такі земляні вали з'явилися на цій території саме в той період, коли засновувалася Київська Русь. Було це десь у IX-Х століттях (насправді бастіонна система з'явилась в Україні у XVI ст.).
Основною формою державних утворень у східних слов'ян в IX—X ст. стали князівства територіальні, що об'єднували землі різних племен.
Центрами князівства стали міста, що виникали також у IX—X ст. в результаті розвитку ремесла та торгівлі. В містах поселялися ремісники та купці і тут же знаходився замок феодала. Міста, феодальні замки та садиби володарів були укріплені валами, частоколами і ровами. Це були так звані городи — місця огороджені оборонними спорудами. Саме від них залишилися численні городища. В Березнівському районі, такі городища відомі в селах Маринин, Більчаки, Губків, Голубне, та інші.
На території села Голубне є височини, де знаходилися поселення найдавніших людей, якими вони в давнину огороджували свою стоянку. Нами доведено те, що із зовнішньої сторони цих височин вони були обнесені (омиті) водою для того, щоб вороги не могли напасти на їхню стоянку.
Недалеко від цього городища протікала річка Перебіг. Вона була не дуже широкою, але досить таки глибокою. В ній водилося багато риби. Значить, жителі цього городища займалися рибальством.
Отже, можна зробити такий висновок, що люди почали освоювати землі лісу і заселяли її на південній стороні села. І якщо взяти, на теперішній час, за центр стародавнє городище, то можна побачити, що на північ і на схід — менше людських поселень та освоєних земель, а на південь — найбільш заселена територія села Голубне. Це все, пов'язане з природними умовами та розвитком господарства на території села.
Стародавнє городище (замчище) Замчище знаходиться в південній частині села на лівому березі річки Перебіг. Воно являє собою бастіонне укріплення прямокутної, у плані, форми. Перед ним проходив рів, у західній частині вали зруйновані. В східній частині їх сучасна висота близько 3,5 м. В східному та південному кутах збереглися бастіони, довжина їх сторін близько 15 метрів. Рів краще зберігся з південно-східної сторони. Тут його сучасна глибина 1,2-2 метри.(див. додаток 1)
План укріплення, наявність бастіонів свідчить про використання західно — європейських традицій будівництва фортець, які поширились в XVI ст..
Якщо добре задуматися над описом «давньої оселі» у польській книзі «Словник географічний Королівства Польського», Варшава, 1882 р., том 3 ст. 114—115 (див. додаток 2), то можна поставити таке запитання: про яке саме поселення йдеться в даному документі?
Отже, до вище згаданого року (1595) на території села знаходилося поселення, яке бере початок ще з давніх часів. Якщо в 1595 році ці вали були вже зруйновані, значить тут було поселення, яке бере початок ще з давніх часів, і люди тут жили набагато ранііше (тому, що у документі сказано, що у 1595 році було 48 хат).
Значить на території села Голубне (є усі підстави це довести) існувало поселення десь у XI—XII ст., і не маленьке, а доволі таки велике із феодальним замком. На сьогоднішній день, можемо також сказати і те, що тут пізніше проживали і козаки, оскільки виходець Олефір Голуб то з Голубного!!?. Саме ці та інші факт було досліджено за допомогою археологів обласного краєзнавчого музею міста Рівне.
У Голубному було досліджено культурний шар в південній частині Городища (Замчище). Шурф розмірами 1,5×6 м. було закладено поблизу південного бастіону. Встановлено, що гумусний шар має товщину 0,3 метри. Нижче залягає світлий пісок.
Гумусний шар насичений різноманітними знахідками: уламками кераміки, залізними виробами, фрагментами скляного посуду і т. д.
Керамічна продукція, яку було знайдено, була поділена на побутову та архітектурно-декоративну. До побутової належить посуд І керамічні вироби малих форм (іграшки, люльки). До архітектурно-декоративної кераміки — кахлі.
До посуду відносяться уламки горщиків, макітр, тарілок, кухлів. Здебільшого переважають горщики з білої глини однак зустрічаються також сіро глиняні (задимлені). Вони прямі, мають, ледве відхилені назовні вінця, у місці переходу від вінець до плічок вони мають різний злам, плічка округлі. Горщики прикрашались: орнаментом нанесеним фарбою на вінця та плічка. Фарба коричневого кольору, орнамент складається з паралельних та хвилястих ліній. Уламки знайденої макітри належать посудині темно-сірого кольору (мореній), прикрашені лощінням під горизонтальним рифленням по тулубу. Вона мала розширені до верху товсті стінки і масивні, майже горизонтально відігнуті назовні вінця.
Знайдені уламки глечиків належать посудинам з білої глини і мореною. Глечики виготовлені з тієї самої глини, що і горщики. Вони простіші за формою, мають трохи відхилені на зовні вінця. Кілька фрагментів білоглиняних глеків вкриті зсередини по вінцях зеленою поливою. Такий посуд використовували тільки заможні люди..
Уламки двох тарілок виготовлені із світлої глини, мають широкі береги, потовщений край або трохи зігнутий в середину. Миска білоглиняна прикрашена коричневою поливою.
Уламок червоноглиняної миски має характерні плоскі зрізи біля дна і з внутрішньої сторони прикрашена зеленою поливою.
Уламок кухля, який найшли, як і більшість кухлів того часу, виготовлені із світлої глини. Орнамент на ньому виконано гребінням у верхній частині тулуба і рифленням біля дна та вкритий зеленою поливою. Такими кухлями користувалися заможні селяни.
Кахлі, які були знайдені на території нашого городища, зі ступінчастою рамкою, які мають рослинний орнамент чотирасної композиції та були вкриті зеленою поливою. Кахлі робили квадратними, невеликих розмірів з товстою лицьовою пластинкою, ними оздоблювалися печі для обігріву приміщення — грубки, печі та інше. Оздоблена кахлями піч стала невід'ємною частиною декоративного інтер'єру житла. Печі прикрашені кахлями були тільки у заможного селянства.
При розкопках на городищі були знайдені іграшки. Насамперед це іграшки-свистунці, які виготовляли із світлої глини у вигляді птаха. Прикрашалась іграшка розписом червоно-брунатної фарби.
Керамічні вироби можна поділити на 4 групи: побутовий посуд, декоративний посуд, оздоблювальні плитки-кахлі, будівельні матеріали — черепиця, плоска цегла /пальчатка — роблена вручну, де ще досі є знаки пальців/.
До побутового посуду належали: миски, полумиски, ринки, горщики-борщівники та інше. До другої групи, крім декоративного посуду, відносилися також дитячі іграшки: баранці, півники, а також люльки та інше. Кахлі у великій кількості вироблялися українськими майстрами і використовувалися для оздоблення будинків, церков, для облицювання печей. Черепицю здебільшого виготовляли гончарі Півдня України, Поділля, Галичини і Закарпаття, а плоску цеглу для печей виготовляли багато і повсюдно.
Отже, на території села розвивалось гончарство в період давньоруського періоду. Про це свідчать різні знахідки керамічного посуду, різноманітних люльок та іграшок. На них можна побачити різноманітні узори, що відображають давньоруські знаки та символи виконані відтискуванням, защипуванням та ритуванням.
З періоду Київської Русі у будівництві почали застосовувати кераміку. На півдні Полісся у XII ст. з'явилися перші муровані храми, палаци, оборонні споруди зведені з «плінфи» — плескатої цегли розміром 31х31 см (або 26х26 см.) і завтовшки б см., а дахи вкриті черепицею совковою.
Керамічні вироби наших майстрів продавалися на ринках інших країн.
У XI ст. до Польщі вивозили посуд, а також плитки та керамічні писанки вкриті кольоровими емалями та люльки, які виробляли з сірої, білої, червоної та жовтої глини. На люльках можна було побачити різноманітний розпис.