Дру́хів — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Населення становить осіб. наразі у складі Березнівської міської громади, раніше було центром Друхівської сільської ради.
Етимологія (походження назви села) Ярослав Остапович Пура в монографії «Про походження назв населених пунктів Ровенщини» здійснив дослідження етимології (походження) словотвору назв понад 700 населених пунктів Рівненської та суміжних областей. Він пише, що в першій згадці про село Друхів у 1596 році написано «в селе Дрыховахь», у 1871 — Druchowa, а вже у 1890 році — село Друхова, у 1927 році — Druchow, 1946 рік — с. Друхів (при річці Сергіївці). Він припускає, що назва села може походити від слова дрих — дрихнути, спати, або від польського слова Druch — приятель, друг польською мовою).
Народна етимологія виводить походження топоніма від назви птахів — дроф (або дроха), які колись водилися на болотистих, покритих чагарниками навколишніх полях. Ще одна легенда стверджує, що назва села походить від слова «дрижати». Адже земля навколо села в багатьох місцях болотиста і коли татари або польська кіннота проїжджала по цій місцевості, то земля під копитами коней дрижала, двигтіла.
Географія Село розташоване серед хвилястої рівнини, чорноземи чергуються з піщаними і болотяними ґрунтами. Друхівські поля оточені сосновими та мішаними лісами, що з південно-східної частини починаються майже від села, в інших — за кілька кілометрів від нього (6-8).
Розташоване село за 18 км від центру громади, за 34 км від залізничної станції Моквин. Площа села становить 1449,6 га.
Історія Село вперше згадується в документі 1596 року: «Село Друхов, под именем села Дрыхова Хупковской волости, как имение Каштелянина Брацлавского, старосты Луцкого Олександра на Хупкове Семашки, упоминается в акте от 1596 г., 7 марта, — в сознании возного о том, что он ездил в замок Межирицкий, к державцу Скотницкому требовать вознаграждение для попа Семашки, каштелянина Брацлавского, за убытки, причинённые поддаными Межирицкими в его имениях, у том числе в селе Дрыховах. Скотницкого не было тогда в замке Межирицком, но возный нашёл в нём до 200 человек мещан и крестьян окрестных сел., которые назвали себя сотнею войска Лободы, а также скот и лошадей, которых они награбили в имениях Семашки, но его не допустили сделать этого и с побоями выгнали из замка».
Пізніше, в 1879 році, Тадеуш Єже Стецький згадує: «Село це заклав на землях Холопських староста Данилович, чоловік останньої із дочок по Семашковій лінії із Хупкова…» Згідно даних Даниловича, в 1629 році тут налічувалось 64 дими.
З 1790 року Друховою володів довгий час Томаш Ябгорський за виконання якогось доручення пана Даниловича. Ябгорський був добрий шляхтич, спритний хазяїн, був у повазі Любомирських з Ровно, Стецьких з Межиріч, Валевських з Тучина. Він купував великими партіями пшеницю, яку перепродував в кілька разів дорожче і відправляв її до Гданська.
Після смерті Ябгорського, який не мав потомства, володіння перейшло до його сестри Янковської, а від Янковської — до її сина Олександра. В 1793 році Михайлом Корженівським була побудована церква, а в 1835 році Олександр Янковський передав церкві сорок десятин землі, багатства якої після чого зросли. Друхівська церква Різдва Пресвятої Богородиці належала до приходу Михайлівської церкви, що в селі Погорілівка (тепер Поліське). В «Церковній відомості» за 1798 рік знаходимо такий запис: Назва села Дворів Чоловіків Жінок Погорілівка 43 254 242 Грушівка 25 120 111 Гута 9 32 28 Друхова 43 149 140 Разом 179 555 526 А в 1826 році, це через 28 років знаходимо такі дані: Назва села Дворів Чоловіків Жінок Погорілівка 53 273 275 Грушівка 17 74 83 Гута 4 24 27 Медведовка 1 2 4 Друхова 44 221 231 Разом 119 597 624
У липні 1925 року Сейм прийняв Закон про парцеляцію і осадництво. В кінці грудня 1925 року цей закон набрав чинності. «Парцеляція» — розподіл землі на дрібні ділянки (парцели). На основі земельних законів 1919 і 1925 років належали викупу землі колишніх династій, казенні землі, погано організовані поміщицькі господарства. Викуплені землі призначалися для продажу невеликими ділянками.
При церкві села Друхова 42 десятини віддана «під парцеляцію». Земля засівається селянами за третій сніп, а сінокіс — на половину. Середній дохід — 6 пудів з гектара.
При церкві Різдва Пресвятої Богородиці була церковно-приходська школа.
У «Кліровій відомості» за 1933 рік у 3-у розділі «Відомості про приход» перераховані всі села з кількістю сімей і жителів (окремо чоловіки і жінки).
Після проведення інвентарної реформи становище Друхівських кріпаків не поліпшилось. Про це свідчить справа Ровенського повітового суду про смерть кріпака Стемплюка після вбивства його панським прикажчиком Куликовським (Ровенський обл. архів, «Дело о смерти крестьянина села Друховой Стемплюка»). Трапилось це 14 квітня 1838 року, коли селянам наказано було з'явитись на панські луки для корчування кущів верболозу. Прикажчика повністю виправдали, довівши з допомогою підкуплених лікарів і суддів, що Стемплюк помер від запалення легенів і крововиливу в мозок.
Довжина села в середньому (50-60 роки ХІХ століття) дорівнювала 1 кілометр, а сьогодні — до 4 км.
Перші двори починалися від будови теперішнього магазину «Продтовари» і продовжувались на південь до річки, закінчуючись панським подвір'ям, де сьогодні піднімається нове двоповерхове приміщення середньої школи. Ця частина села називалася Босоволею. Про тяжке становище її мешканців говорила сама її назва: «Боса воля».
Після реформи 1861 року друхівські селяни одержали в наділ по неймовірні 7,5 — 9,5 десятин землі. До переходу на викуп селяни вважалися тимчасовозобов'язаними. За кожну десятину корінного й додаткового наділу вони мусили відпрацювати поміщикові 9,5 пішого чоловічого дня, або сплатити 1 крб. 50 коп. оброку.
Напередодні першої світової війни тут проживало 996 осіб. На них припадало, як говориться в «Списку населенных мест Волынской губернии», «один мировой посредник, четыре мировых судьи, три судейских следователя и два полицейских стана».
Першу парафіяльну школу в селі відкрито в 70-ті роки 19 ст. Вона розміщувалась в хаті селянина Кардана Федора. Пізніше коло церкви була побудована проста селянська хатина, що носила назву церковно-приходської, а з 1909 р. — земської школи, де навчались діти найбільш заможної частини селян.
Ризький договір 1921 року між РРФСР,УСРР і Польщею оформив входження Західної України до складу Польщі. Село Друхова у складі західної частини Волині відійшло до Речі Посполитої. Березнівську волость поляки поділили на дві гміни — Березнівську і Людвипільську.
За переписом 1921 року в селі нараховувалось 251 будинків з загальною кількістю населення 1392 осіб. З них: жінок — 723, чоловіків — 669. За національним складом населення поділялось так: українців — 1325; поляків — 45; євреїв — 22. (Із «Списка населённых мест Волынской губернии»).
1924 року жителів спіткало стихійне лихо. Навесні протягом 30 годин йшла злива, річка вийшла з берегів і затопила село. Окупаційна влада нічим не допомогла потерпілим селянам.
В Друхові не було ні лікувальних, ні санітарних закладів, через що поширювались різні хвороби, особливо серед дітей. Прийом у приватного лікаря коштував 5-8 золотих, а виклик його додому 8-12 золотих. Лікарський нагляд при пологах обходився в суму 80 золотих. Тому бідняки під час хвороби звертались до знахарів. Були поширені забобони, віра в цілющі властивості «святих місць».
На низькому рівні була й освіта. Не дивлячись на те, що в школі навчалось лише 30 % поляків, а переважна більшість учнів була українського походження, навчання проводилося лише польською мовою.
Після Пакт Молотова — Ріббентропа розподілу Польщі між Німеччиною та СРСР, Друхів було окуповано Радянською Росією. У жовтні 1939 року відбулись вибори до Народних Зборів Західної України.
1939 року на хуторі Березина примусово створюється колгосп імені Шевченка, на честь чого в 1959 році в центрі села споруджується пам'ятник Кобзареві.
Село Друхів в період Другої Світової війни Мирне життя, після окупації Совітами, тривало недовго. 5 липня 1941 року Друхову окупували війська гітлерівської коаліції. Нові загарбники забрали в селі 275 голів великої рогатої худоби, 400 овець, 70 свиней. На роботи до Німеччини виїхали 35 чоловік і 40 жінок. (Із «Історії міст і сіл УРСР. Ровенська область»).
Зима 1942—1943 років характерна тим, що по всьому Березнівському районі йшла активна розбудова військових відділів і небувалий ріст рядів ОУН.
Багато друхівчан поповнили ряди ОУН. Багато із них віддали своє життя в боротьбі за незалежність України («Книга Пам'яті і Слави Волині» Т. 3. Березнівський район).
Війна йшла на кілька фронтів. Члени ОУН боролися з німцями та більшовиками, радянські партизани боролися проти німців та оунівців. Часто створювалися лжезагони, які сіяли паніку і дезінформували населення. Німцям часто допомагали польські шуцмани.
У 1943 році поляк Казимір привів шуцкоманду з села Бистричі і підпалив село.
6 січня 1944 року Друхову в ході Рівненсько-Луцької операції знову окупували частини 121-ї гвардійської Гомельської дивізії 13-ї армії у взаємодії з партизанським з'єднаннями І. І. Шитова та С. Ф. Малика. За передовою лінією Радянської Армії суцільною лавиною посунули численні загони НКВС, а за ними — прикордонні війська. Їх мета була виловлювати тих, хто уникав мобілізації РСЧА. Мобілізованих жителів села перевіряли на благонадійність. Тих, хто співпрацював з німцями, згідно з їх провиною або відправляли в тил для подальшої їх перевірки, або спрямовували до штрафних рот. Всіх інших направляли у звичайні роти та запасні полки. В основному їх було направлено до військ 1-го Українського та 2-го Білоруського фронтів.
На фронтах німецько-радянської війни на боці СРСР воювало більше 100 мешканців села, 32 з них було відзначено радянськими бойовими орденами й медалями, а загинуло 45. Комуністична влада спорудила на вшанування їх пам'яті в 1965 році обеліск (з нагоди ювілею, 20 річниці капітуляції Німеччини. Раніше це зробити не влада не бажала).
Згадаймо всіх поіменно Кардаш Федір Андрійович народився 08.02.1920 року в селі Друхів Березнівського району Рівненської області. У 1932 році закінчив 3 класи Друхівської початкової школи. 16 січня 1944 року був мобілізований Людвипольським (тепер Березнівський) районним військовим комісаріатом на фронт. Воював у складі 69-го запасного стрілецького полку, 172-го стрілецького полку. 20 червня 1944 року на фінській границі був поранений в ногу. Після поранення воював у 1265 стрілецького полку, 113-у стрілецько-кулеметному артилерійському батальйоні. Визволяв м. Виборг, брав участь в боях на річці Нарві. Демобілізований 26 травня 1946 року. Помер Федір Андрійович у 1993 році.
Нагороджений: медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», медаллю «50 років Збройних Сил СРСР», ювілейною медаллю «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», ювілейною медаллю «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ковалик Григорій Арсенович народився 03.03.1910 року в селі Друхів Березнівського району Рівненської області. Воював у 63-у Червонопрапорному полку, 3-й автоматній роті і в 3-й мінометній роті. Воював у Фінляндії, Естонії, Латвії. Брав участь у боях у Східній Пруссії. Помер Григорій Арсенович 21.06.1988 року.
Нагороджений: Орденом Червоної Зірки медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» ювілейною медаллю «30 років у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр»
Ляховчук Мефодій Михайлович