Вулиця Мала Бердичівська — вулиця у Корольовському районі Житомира, в історичному центрі міста.

Напрямковий топонім, колишня дорога до міста Бердичів, від якого й походить назва. Одна з найстаріших вулиць Житомира.

Характеристики Вулиця знаходиться в центральній частині міста, у Старому місті. Розпочинається з вулиці Леха Качинського, завершується виходом на майдан Корольова. Має перехрестя з вулицями Любарською та Театральною.

Вулиця орієнтовною протяжністю 500 м.

В напрямку від вулиці Леха Качинського до перехрестя з Любарською вулицею організовано односторонній рух.

Між вулицями Леха Качинського і Театральною курсує тролейбус.

Історія

Історія назви Сформована в другій половині XVIII століття як дорога в напрямку Бердичева, від чого мала назву «Бердичівська вулиця».

Згодом, на початку ХІХ століття, втративши статус головної бердичівської дороги, стала називатись Малою Бердичівською.

Тимчасово у 1870-х роках мала формальну назву Орловська; у 1918 році — Квітки-Основ'яненка; у 1941 — 1943 рр. — Юнацький провулок (Jugend-Gasse).

За радянських часів та до 1993 року, за винятком 1941 — 1943 рр. мала назву Комсомольська вулиця.

У 1993 році вулицю Комсомольську перейменовано на Мало-Бердичівську.

Рішенням сесії Житомирської міської ради від 28 березня 2008 року № 583 «Про затвердження назв топонімічних об'єктів у місті Житомирі» затверджено назву вулиця Мала Бердичівська.

Історія формування Орієнтовно до середини XVIII століття вулиця, відома тоді як Бердичівська, являла собою частину шляху у напрямку Бердичева. Шлях прямував у сучасних межах Житомира від південно-східної брами середньовічного Житомира через рів, нинішні вулиці Малу Бердичівську (до майдану Корольова), Велику Бердичівську (від майдану Корольова до Смолянського майдану), вулиці Івана Гонти та Слобідську. Далі шлях проходив через села Станишівка, Скоморохи, Вертокиївка, Кодня, Рея.

Станом на 1781 рік вже існувала Українська вулиця (нинішня Велика Бердичівська), яка на той час стала основним шляхом у напрямку Бердичева з середмістя, тож Бердичівська вулиця, попри збереження назви, набула другорядного значення. Тоді це було так зване Передмістя, що оточувало з південного сходу Поєзуїтську Юридику.

Забудова вулиці станом на 1781 рік складалась із садиб — окремо розташованих на земельних ділянках дерев'яних житлових будинків. У 1781 році від Бердичівської вулиці брала початок Поперечна вулиця (нині Любарська); вулиця мала перехрестя з Глиняною вулицею (нині Театральна). На схід від перехрестя з Глиняною вулицею забудова значно розріджувалася, зокрема, через розташування в районі нинішнього кінотеатру «Жовтень» витоку струмка.

У першій половині XIX століття характер забудови не змінюється, при цьому, забудова стає густішою — більше садиб вздовж вулиці. Тоді щодо вулиці вживається вже сучасна назва Мала Бердичівська. Тоді вулиця розвивалася як міська, увійшовши до меж міста.

На вулиці зберігся будинок 1820-х років, в якому народився Ярослав Домбровський — 1987 року там встановлено бронзовий барельєф.

На початку ХІХ століття вздовж вулиці почали зводити кам'яні будівлі, зокрема, Волинську губернську друкарню — не пізніше 1804 року, всередині кварталу між сучасними вулицями Великою Бердичівською й Театральною, майданом Корольова, а також близько десятка інших будівель, які мали переважно довільне розташування на плані 1852 року.

У другій половині ХІХ століття забудова вулиці більш кардинально змінює свій характер: одноповерхові садиби подекуди замінюються прибутковими кам'яними будинками, збудованими вздовж червоної лінії вулиці, згідно з тодішніми містобудівними умовами. В 1851 році побудовано двоповерхову будівлю Волинської гімназії (розміщувалася тут до 1863 року, нині № 11) на місці одноповерхових дерев'яних будинків, в яких з 1833 року розміщувався цей навчальний заклад.

Тенденція зміни структури забудови вулиці збереглася протягом ХХ століття, зокрема, у 1913 році збудовано синагогу на місці дерев'яної молитовної школи. На початку ХХ століття збудовано двоповерхові будівлі: № 9 (пам'ятка історії, де протягом 1909 —1914 жив Олександр Безименський), № 23 (тут розміщувалася школа № 25 у 1919 —1970), № 25 (тут розміщувалася жіноча гімназія у 1901 —1919 та школа № 15 у радянські часи).

У 1950-х роках збудовано ряд двоповерхових житлових будинків, у 1964 році — п'ятиповерхівку № 1.

У 1899 — 1970 рр. вздовж ділянки вулиці між сучасними вулицею Театральною і майданом Корольова влаштовано трамвайні рейки для курсування трамваїв у депо, територія якого займала колишній заболочений витік струмка. У 1970 році збудовано корпус школи № 25, а 1978 року остаточно ліквідовано трамвайний парк.

У 1974 році прокладено тролейбусну мережу між сучасними вулицями Театральною та Леха Качинського. Спочатку вулиця являла собою частину розворотного кільця для маршруту № 5.

Після зведення нового корпусу облвиконкому у 1980-х роках вулицю прокладено під будівлею через арку, якою вона сполучилася з майданом Корольова.

З будівництвом у 1990 році дев'ятиповерхового багатоквартирного будинку № 4 та будівництвом синагоги на місці старої у 2014 —2023 рр. забудова вулиці набула остаточного вигляду.

Примітки

Джерела Мокрицький Г. П. Вулиці Житомира /Енциклопедія Житомира. — Кн. 1 —Житомир: Вид-во «Волинь», 2007. — 640 с. Костриця Микола Юхимович, Кондратюк Руслан Юрійович. Житомир: Підручна книга з краєзнавства.— Житомир: Косенко, 2006. — 464 с., іл. — Бібліогр.: с. 116. — ISBN 966-8123-41-7. Борис Дубман. Нариси з історії Житомира. Київ: ТОВ «Видавничий дім "Бук-Друк"», 2024 — 640 с. — Бібліогр.: с. 233-236. — ISBN 978-617-560-140-2. Сергій Тархов, Кость Козлов, Ааре Оландер (2010). Електротранспорт України. Енциклопедичний путівник. Київ: Сидоренко, 2010 — 912 с., іл., схеми — Бібліогр.: с. 227. — ISBN 978-966-2321-11-1.