Декларація незалежності (), або Акт про незалежність Азербайджану — документ, складений та підписаний Національною Радою Азербайджану 28 травня 1918 року в Тифлісі, в якому проголошено незалежність Азербайджанської Демократичної Республіки.

Азербайджанська Демократична Республіка проіснувала всього 23 місяці і впала в квітні 1920 року внаслідок радянізації країни. Утворена на її місці Азербайджанська РСР незабаром увійшла до складу Радянського Союзу. Вже після розпаду СРСР, 18 жовтня 1991 року Верховна Рада Азербайджанської Республіки, спираючись на Декларацію незалежності 1918 року, прийняла Конституційний акт «Про Державну незалежність Азербайджанської Республіки».

Оригінальний рукопис Декларації незалежності, складений азербайджанською (арабиця) мовою, зберігається в Державному архіві Азербайджанської Республіки, оригінальні копії азербайджанською і французькою мовами — в Музеї історії Азербайджану Національної академії наук Азербайджану в Баку. День прийняття Декларації — 28 травня — святкується в Азербайджані як національне свято або День Республіки і є неробочим днем.

Передумови До початку 1918 року політична обстановка в Закавказзі залишалася дуже складною. Після провалу мирних переговорів Росії з Німеччиною в Брест-Литовську, німецько-турецькі війська 6 грудня 1917 року перейшли в наступ на Кавказі. На початку січня 1918 року турецькі війська зайняли Ардаганську, Карскую і Батумську області. Просування турецьких військ змусило Закавказький комісаріат направити 6 лютого 1918 року командувачу Кавказьким фронтом Вехіп-паші телеграму про його готовність до мирних переговорів з Османською Туреччиною.

Створення Закавказького сейму Закавказький комісаріат не мав ніякого впливу і достатньо сильної влади в регіоні, тому змушений був оголосити про саморозпуск. 22 січня 1918 року на нараді депутатів від Закавказзя, обраних у Всеросійські Установчі Збори, ухвалено рішення про створення Закавказького сейму і передання місцевої влади цій організації. 25 лютого 1918 року відкрився Закавказький сейм. Щодо партійного складу сейм був представлений членами трьох основних політичних фракцій: грузинські соціал-демократи (меншовики) в складі 32 депутатів, мусульманська (азербайджанська) партія «Мусават» (Рівність) і прилегла до них демократична група безпартійних у складі 30 депутатів і вірменська партія «Дашнакцутюн», у складі 27 депутатів. Крім них у Закавказькому сеймі були представлені партія соціал-революціонерів (есери), націонал-демократи, партія Народної свободи (вірменська), мусульманський соціалістичний блок (7 депутатів), фракція Мусульманство в Росії (Іттіхад) — 3 депутати, і партія меншовиків-гумметистів (4 депутати).

Закавказький сейм сформував Закавказький уряд на чолі з Євгеном Гегечкорі. Всю діяльність з перших днів існування сейм приділив питанню про становище на Кавказькому фронті і оголошенню незалежності Закавказзя. Лідер мусульманської фракції Закавказького сейму Мамед Емін Расулзаде з цього приводу писав, що:

Трабзонська мирна конференція В прийнятій сеймом програмі переговорів з Туреччиною стверджувалося, що мир з Туреччиною має бути постійним, а міждержавні кордони 1914 року слід відновити. Для переговорів з Туреччиною було підібрано делегацію, на чолі якої стояв грузин Акакій Чхенкелі. Азербайджанська частина делегації складалася з двох мусаватистів — Мамеда Гасана Гаджинського і , і по одному з представників від усіх інших партій: І. Гейдаров (соціалістичний блок), Мір Якуб Мехтієв (Іттіхад), Алекпер Шейхульїсламов (меншовик-гумметист). Група прибула до Трабзона, де 12 березня мали початися переговори.

Тоді як Закавказький сейм готувався до мирних переговорів з Туреччиною, в Бресті було підписано сепаратний договір між Росією та Німеччиною, згідно з яким Ардаган, Карська і Батумська області відходили до Туреччини. Закавказький сейм не визнав рішення Брестського договору і направив телеграму в Петроград на ім'я Раднаркому, сповіщаючи, що «він не визнає Брестського миру, оскільки Закавказзя ніколи не визнавало більшовицької влади і Ради народних комісарів».

Туреччина, ґрунтуючись на рішеннях Брестського договору, пред'явила Закавказькому сейму ультиматум про негайне виведення військ з Карса, Батума і Ардагана. В цих умовах 14 березня 1918 року в Трабзоні відкрилася мирна конференція між Туреччиною і Закавказзям. Туреччина на конференції заявила, що делегація Закавказького сейму не може бути юридичною особою, з якою можна було б вести переговори, тому що Закавказзя не оголосило про свою незалежність. Представники партії «Мусават», що входили до складу делегації, в переговорах зайняли протурецьку орієнтацію і зажадали прийняти турецький ультиматум. В іншому випадку вони заявили про вихід зі складу Закавказзя і оголошення незалежності Азербайджану. Незважаючи на прохання представників партії «Мусават» про повне приєднання мусульманської частині Закавказзя до Туреччини, голова турецької делегації Рауф-бей і командувач Кавказьким фронтом Вахіб-паша відповіли, що «…велика політика Туреччини вимагає, щоб Азербайджан не відокремлювався від інших народностей Закавказзя, а зберіг би спільну з ними державну форму, зберігаючи за собою відому самостійність у вигляді конфедерації».

Під час Трабзонських переговорів за неухильного просування турецьких військ тривали військові дії. До того часу як Чхенкелі нарешті прийняв Брест-Литовський договір за основу для подальших переговорів (10 квітня), більша частина територій, за винятком Батумі, який вимагали турки, вже перейшли до них у руки. Незважаючи на це, реакція Закавказзя на подання Вахіб-пашею ультиматуму про евакуацію міста була непередбачуваною. На таємній нараді лідери регіону вирішили відкинути ультиматум. Рішення це було також підтримано представником партії «Мусават» Шафі-беком Рустамбековим, який наполягав на необхідності для Закавказзя та Азербайджану збереження Батумі.

У квітні, в атмосфері антитурецького настрою, А. Церетелі у виступі на засіданні сейму висловив упевненість у тому, що Закавказька армія зможе успішно протистояти туркам. Однак Рустамбеков виступав проти військових дій, пропонуючи мирно вирішити конфлікт. Немусульманська більшість проголосувала за оголошення війни Туреччині. Проте серед членів мусульманської фракції не було єдності щодо Туреччини. На думку грузинських меншовиків представники партії «Мусават» з радістю чекали приходу турецьких військ. На адресу мусульманської фракції звучали звинувачення в нібито відверто протурецькій орієнтації. Незабаром Туреччина почала військові дії, і 14 квітня 1918 року зайняла Ардаган, Карс і Батумі.

Загострення ситуації в регіоні

У цей час політична обстановка в Закавказзі різко загострилася у зв'язку з березневими подіями в Баку, коли було вбито від 3 до 12 тисяч мирного мусульманського населення. Активну роль в антимусульманських погромах зіграли збройні загони вірменської партії «Дашнакцутюн», що входили до складу збройних сил Бакинської Ради. У зв'язку з бакинськими подіями мусульманська фракція Закавказького сейму зажадала від сейму послати війська в Баку для захисту мусульманського населення. 3 квітня 1918 року на засіданні сейму, присвяченому подіям у Баку, Фаталі-хан Хойський заявив, що «…якщо не буде вжито заходів для захисту мусульманського населення, то 13 міністрів-мусульман вийдуть зі складу уряду». 7 квітня 1918 року на засіданні Закавказького сейму у зв'язку з заявою міністрів-мусульман про вихід зі складу уряду, Фаталі-хан Хойський заявив, що «…мусульманська фракція за поточних умов, і, зокрема, у зв'язку з Бакинськими подіями вважає, що міністри-мусульмани не можуть домогтися від уряду захисту мусульманського населення Баку і це посилює мотиви прийнятого рішення».

22 квітня 1918 року під тиском мусульманської фракції було скликано розширене засідання Закавказького сейму і затверджено резолюцію про проголошення незалежної Закавказької Демократичної Федеративної Республіки. На цьому засіданні, в зв'язку з кризою очолюваного Гегечкорі Закавказького уряду, що виникла 20 квітня під час обговорення питання щодо бакинських подій, він подав у відставку. Цього ж дня Закавказький сейм затвердив новий склад Закавказького уряду на чолі з Чхенкелі, який послав командувачу Кавказьким фронтом Вахіб-паші телеграму, в якій говорилося, що «…Закавказзя вже проголошено незалежною федеративною республікою, про що повідомлено державам, отже, виконано й ту умову, про яку йшлося в декларації оттоманської делегації від 18 березня 1918 р.»

Тим часом, у зв'язку з березневими подіями, в ряді міст прокотилася хвиля протесту проти бакинських більшовиків. Так, 15 квітня 1918 року з Елисаветполя надійшла телеграма від членів Закавказького сейму Халіл-бека Хасмамедова і Мамеда Юсуфа Джафарова, в якій повідомлялося, що «…серед мусульман ведеться агітація проти уряду, який не вживає репресивних заходів проти більшовиків Баку». У Єлисаветпольскій губернії почалися масові мітинги протесту. Протестанти вимагали збройного втручання та арешту членів Бакинського раднаркому. 17 квітня 1918 року Фаталі Хан Хойський зробив доповідь уряду Закавказзя, в якій говорилося:

На початку квітня 1918 року загони Закавказького сейму чисельністю понад 2 тисячі чоловік під проводом князя Магалова рушили на Баку. Одночасно з ними, з Дагестану на Баку повели наступ загони горян . Загони князя Магалова досягли Аджикабула, а загони Гоцинського дійшли до станції Хирдалан (за 10 км від Баку). 10 квітня 1918 року загони Гоцинського були розбиті військами Бакради, а 20 квітня вони змусили загони князя Магалова відступити в Кюрдамир. 20 квітня 1918 року заступник голови Закавказького сейму С. О. Тигранян разом з членом сейму І. Гейдаровим за дорученням сейму виїхали в Баку для переговорів з Бакинською радою. Після прибуття в Баку, І. Гейдарова заарештували більшовики, у зв'язку з чим член сейму зробив запит про вжиття термінових заходів для звільнення Гейдарова. Тигранян же, повернувшись з Баку, 3 травня 1918 року, зажадав «припинення військових дій, спрямованих проти Баку, і вжиття заходів до ліквідації заворушень мирним шляхом». Як наслідок, мусульманська фракція Закавказького сейму не змогла домогтися рішучих дій у зв'язку з бакинськими подіями і вирішила звернутися по допомогу до Туреччини.

З оголошенням незалежності Закавказького регіону і швидким просуванням турецьких військ уряд Закавказької республіки, очолюваний Чхенкелі, звернувся до Туреччини з відновленням Трабзонських мирних переговорів. Мусульманська фракція Закавказького сейму була змушена орієнтувати азербайджанців на турецьку допомогу. Після оголошення незалежності нічого не змінилося ні у внутрішній, ні у зовнішній політиці краю. Представники політичних партій у Закавказькому сеймі не знаходили спільної мови, вони не мали спільної програми, і кожна фракція прагнула проводити свою політичну лінію.

Батумська конференція та її наслідки