Ернст Рудольф Квернер (; 10 червня 1893 — 27 травня 1945 , Магдебург) — один з вищих офіцерів СС і керівників поліції Третього рейху, обергруппенфюрер СС, генерал поліції і військ СС в Австрії та Німеччині. Вищий керівник СС і поліції на Дунаї.

Воєнний злочинець, відповідальний за переміщення в'язнів концентраційних таборів нацистської Німеччини на окупованих територіях в міру наближення до них військ союзників в табори всередині Німеччини.

Біографія Син фермера. Освіту здобув у Дрезденському кадетському корпусі й у Військовій академії в Ганновері. Учасник Першої світової війни з серпня 1914 року. На самому початку війни узятий в полон і до грудня 1918 року перебував у французьких таборах для військовополонених.

З вересня 1919 року служив у поліції безпеки в Саксонії, а в 1920 році — в жандармерії.

У 1930—1933 роках брав участь у діяльності Гітлер'югенду. Після приходу націонал-соціалістів до влади в Німеччині в 1933 році вступив у НСДАП (квиток № 2 385 386).

З 1934 року працював у Імперському міністерстві внутрішніх справ.

У середині березня 1935 року переведений в шуцполіцію. З 1 вересня 1936 року командував шуцполіцією Гамбурга, з 1 квітня 1937 по жовтень 1940 року — інспектор шуцполіції в Гамбурзі, Бремені та Ольденбурзі.

У травні 1938 року вступив у СС. З 22 травня 1938 по листопад 1940 року — начальник штабу оберабшніта СС «Північно-Захід» (пізніше «Нордзее»).

З березня по червень 1939 року — командувач поліції порядку в Празі, організував масові арешти супротивників режиму після приєднання до Німеччини Богемії і Моравії.

З 1 листопада 1940 року — генерал-інспектор жандармерії і поліції в Головному управлінні поліції порядку. З квітня 1941 року — командир оберабшніта СС «Нордзее».

З 30 квітня 1941 по 20 квітня 1943 року — вищий керівник СС і поліції «Нордзее» (Гамбург), з 31 січня 1943 по 5 жовтня 1944 року — «Дунай» (Відень) і командир оберабшніта СС «Дунай».

З 5 жовтня 1944 року — вищий керівник СС і поліції «Центр».

Після закінчення війни Квернер був заарештований і 27 травня 1945 року, перебуваючи під вартою, наклав на себе руки.

Звання Лейтенант (лютий 1912) Гауптман поліції (1922) Оберст-лейтенант поліції (1933) Оберст (1 вересня 1936) Штандартенфюрер СС (травень 1938) Генерал-майор поліції (квітень 1939) Оберфюрер СС (червень 1939) Бригадефюрер СС (квітень 1940) Группенфюрер СС і генерал-лейтенант поліції (листопад 1940) Обергруппенфюрер СС і генерал поліції (червень 1943) Генерал військ СС (червень 1944)

Нагороди Відзнака за просту гімнастику (1911) Залізний хрест 2-го класу (9 вересня 1919) Німецький імперський спортивний знак в сріблі (№ 5853; 18 листопада 1929) Почесний знак в бронзі зі срібним вінком Німецького картелю полювання і спортивної стрільби (5 січня 1931) Почесний хрест ветерана війни з мечами (30 жовтня 1934) Відзнака Німецької асоціації порятунку життя в бронзі Німецький Олімпійський знак 2-го класу (1937) Пам'ятна військова медаль (Угорщина) з мечами (24 травня 1937) Пам'ятна військова медаль (Австрія) з мечами (5 червня 1937) Медаль за участь у Європейській війні (1915—1918) (19 січня 1938) Кільце «Мертва голова» Почесний кинджал СС Почесна шпага рейхсфюрера СС (1938) Медаль «За вислугу років у поліції» 3-го, 2-го і 1-го ступеня (18 років) (1938) Орден Заслуг (Угорщина), командорський хрест (24 серпня 1938) Право носіння зіг-рун на поліцейській формі (11 вересня 1938) Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року» (21 листопада 1938) Йольський свічник (грудень 1938) Почесний знак Німецького Червоного Хреста 2-го ступеня (20 квітня 1939) Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» із застібкою «Празький град» медаль (5 липня 1939) застібка (4 квітня 1940) Залізний почесний щит 11-ї авіаційної області (29 грудня 1939) Почесний знак протиповітряної оборони 2-го ступеня (30 березня 1940) 1-го ступеня (30 січня 1943) Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами (10 вересня 1940) 1-го класу з мечами (6 січня 1942) Цивільний знак СС (№ 166 332; 1940)

Література Залесский К. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2004. Linde Apel, Hamburger Behörde für Kultur, Sport, Medien, in Zusammenarbeit mit der Forschungsstelle für Zeitgeschichte in Hamburg und der Gedenkstätte KZ Neuengamme, Hgg.: In den Tod geschickt — Die Deportationen von Juden, Roma und Sinti aus Hamburg 1940 bis 1945. Metropol, Berlin 2009. Ruth Bettina Birn: Die Höheren SS- und Polizeiführer. Himmlers Vertreter im Reich und in den besetzten Gebieten. Droste, Düsseldorf 1986, ISBN 3-7700-0710-7 (Zugleich: Stuttgart, Universität, Dissertation, 1985). Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. 2. Auflage. Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt am Main 2007, ISBN 978-3-596-16048-8. Heinz Höhne: Der Orden unter dem Totenkopf — Die Geschichte der SS, Augsburg 1998, ISBN 3-89350-549-0. Beate Meyer: Die Verfolgung und Ermordung der Hamburger Juden 1933—1945: Geschichte, Zeugnis, Erinnerung, Wallstein-Verlag, Göttingen 2006, ISBN 978-3-8353-0137-5. Ludwig Jedlicka: Der 20. Juli in Wien, Herold-Verlag, Wien 1965. (Hauptquelle; enthält im Anhang einen eingehenden Bericht über die Ereignisse von Heinrich Kodré.) Karl Glaubauf: Oberst i.G. Heinrich Kodré, Ein Linzer Ritterkreuzträger im militärischen Widerstand. In: Dokumentationsarchiv des Österreichischen Widerstandes (Hrsg.), Jahrbuch 2002, S. 41-68. Dermot Bradley: Die Generale der Waffen-SS und der Polizei, Band 4, Osnabrück 2009, ISBN 3-7648-2595-2; S. 128—148.

Посилання Нагороди.

Примітки