Ахтамар

АхтамарАхтамар // Большая российская энциклопедия. Том 2. Москва, 2005, стр. 579 ( ) — острів на озері Ван (Туреччина). Загальна площа цього острова сягає 16-17 га. Це другий за величиною з чотирьох островів на озері Ван, ТуреччиниВ давнину на озері Ван було сім островів.. У X столітті на острові розташовувалася резиденція вірменських царів династії Арцрунідів. Острів славиться середньовічним пам'ятником вірменської архітектури — Кафедральною Церквою Святого Хреста, яка знаменита зберігшимися до наших днів фресками, розташованими на внутрішніх стінах і куполі, та численними горельєфами, які зображують сцени із Старого і Нового Завіту, зовні. Церква була побудована в період розквіту Васпураканського царства в 915—921рр. зодчим Мануелем (Манвелов) в період правління царя Гагіка Арцруні. Також, на острові Ахтамар збереглися руїни порту X століття.

Назва Походження і значення назви Ахтамар невідомо. Існує народна етимологія, заснована на стародавній вірменській легенді, згідно з якою на острові жила вірменська княгиня Тамар, яка була закохана в простолюдина. Юнак щоночі плавав від берега до острова, керуючись світлом, яке для нього запалювала Тамара. Батько княгині дізнався про візити юнака. Одного разу вночі, коли Тамара чекала свого коханого, батько розбив її світло, залишивши юнака посеред озера без орієнтиру, куди плисти. Юнак потонув, його тіло викинуло на берег, і, як свідчить легенда, на його губах начебто застигли слова «Ах, Тамар»Dzotsikian, S. M. Արեւմտահայ Աշխարհ (The World of the Western Armenian). New York: S. M. Dzotsikian Jubilee Committee, 1947, pp. 678-79Kudian, Mischa. Soviet Armenian Poetry . London: Mashtots Press, 1974, p. 4.. Спираючись на цю легенду, великий вірменський письменник Ованеса Туманяна 1891 року написав свою поему «Ахтамар», яка була переведена на російську мову Костянтином БальмонтТуманян, Ованес. Ախթամար (Ахтамар). Ереван: Айастан, 1969.

Назва Акдамар (по-турецьки «білий ключ») була введена турецьким урядом через деякий час після створення сучасної республіки Туреччина і є частиною політики «тюркизації» назв корінних народівCengiz Çandar , Turkish daily news. March 30, 2007.

Історія У минулому острів Ахтамар був набагато більше, але з плином віків він зменшився в розмірах через підйому рівня Ванського озера. Острів був населеним з найдавніших часів. На північно-західній частині острова збереглися сліди циклопічної стіни (в два-три ряди), які, на думку Іосіфа Орбелі, становили частину доурартской житлового поселення. За свідченням Мовсеса Хоренаці, на острові в IV ст. була фортеця вірменського нахарарського роду Рштуні. В середині VII ст. в боротьбі проти арабського панування Ахтамар був оплотом Теодороса Рштуні. В Х ст. за наказом вірменського царя Гагика Арцруні вірменський зодчий Манвел почав спорудження монастиря. Ще раніше на острові Ахтамар було засновано нове місто — царська резиденція, яка не збереглася до нашого часу. За повідомленням Безіменного історика:

Стіна з високими вежами відгороджувала спокійну гавань, через міцні, скріплені цвяхами, звернені в «море» ворота сюди могли заходити кораблі.

Церква Святого Хреста

Ахтамарський палац, який не зберігся до нашого часу, був оточений іншими спорудами, з яких збереглася лише церква Святого Хреста, побудована архітектором Мануелем між 915 і 921 рр. Церква являє собою дещо видозмінену будівля в плані традиційного центральнокупольного типу. Всередині церква була розписана фресками, але вона особливо знаменита своїми рельєфами, які розташовані на зовнішніх стінах і на барабані купола, вони відрізняються оригінальністю і різноманітністю сюжетів. Зв'язок між архітектурою і скульптурно-декоративним оздобленням Ахтамарської церкви заснований на новому художньому принципі, який відрізнявся від споруд 6-7 ст. Хоча частина рельєфів за традицією і розташовується по карнизах, на брівках ніш і вікон, але основна їх кількість розміщена безпосередньо на площі стіни. «У зв'язку з цим ефект монолітної гладі стін, який відігравав важливу роль в образному ладі архітектурних пам'яток попередньої епохи, втратив тут свою силу». Силует церкви і її маса зберегли свою виразність, але поряд з цим вельми істотне, часом самостійне значення отримали рельєфи, які внесли мальовничий початок в архітектурний образ. «В самому трактуванні цих рельєфів з чіткими графічними контурами стали помітні прагнення до орнаментальності та відхід від колишньої пластичної ясності. У нижньому ряду рельєфів представлені різні біблійні сюжети, а також зображення пророків і апостолів. На західному фасаді поміщена фігура ктиторя — Васпураканського царя Гагіка Арцруні з моделлю церкви в руках». У верхній частині церква оперезана широкою смугою так званого «виноградного фриза», який зображує збирання врожаю у винограднику і фруктовому саду, а також фігури людей, різних тварин і птахів. Рельєфи церкви Святого Хреста неоднорідні: фігури нижнього ряду плоскі, статичні, скуті умовними схемами і релігійними канонами. Більше свободи і живої безпосередності у «виноградному фризі». Стильові особливості, властиві ахтамарським рельєфам, пізніше позначилися в мініатюрах «ванської» школи. Спадкоємці вірменських царських і нахарарських династій завжди прагнули відновити державність. Зробили таку спробу і Сефедіняни, нащадки династії Арцруні, які змогли одержати великий вплив у Васпуракане. В епоху ахтамарських католикосів Закаре III (1434—1464) і Степанноса IV (1465—1489) Сефедінянів ці прагнення увінчалися успіхом, коли останній в 1466 році вінчав в Ахтамар царем Вірменії свого брата Смбата. Хоч царювання Смбата тривало недовго, в хішатакаранах рукописних книг, створених в XV—XVI століттях в Васпуракане, Ахтамар іменувався «царським престолом». Самі ж католікоси Ахтамара, перший з яких був зведений на престол в 1113 році, називали себе «царственими», «онуками і нащадками царя Гагіка». Окремий самостійний католікосат, зберігався тут до 1895 року, який протегував розвитку мистецтва в області. З кінця XIII століття до середини XVIII у Ване-Васпуракане було створено та прикрашено ілюстраціями 1500 рукописних книг, існувала Васпураканська школа художньої мініатюри. Місто, засноване Гагіком Арцруні, можна було бачити ще в XVI році. Побувавши тут в 1510-х роках венеціанський купець писав:

Див. також Рештунік

Примітки

Література

Armenag Sakisian Notes on the Sculpture of the Church of Akhthamar // The Art Bulletin, Vol. 25, No. 4, 1943 (Електронна версія ) Арутюнян В. М., Сафарян С. А. Пам'ятники вірменського зодчества, Москва, 1951, с. 49-50.

Орбелі І. А. Пам'ятники вірменського зодчества на острові Ахтамар // Орбелі І. А. Вибрані праці. М., 1968. Т. 1; Халпахчьян О. X. Архітектурні пам'ятники Ахтамара // Архітектурна спадщина. М., 1969. Вип. 18. Lynn Jones. Between Islam and Byzantium: Aght'amar and the visual construction of medieval Armenian rulership Lynn Jones.  — Ashgate Publishing, 2007.   — 144   p.   - ISBN 0754638529, ISBN 9780754638520 .

Посилання Ахтамар // Велика Радянська Енциклопедія: [В 30 т.]/ Гл. ред. А. М. Прохоров .- 3-е изд. - М.: Радянська енциклопедія, 1969-1978. Сурб Хач на острові Ахтамар (оз. Ван) Легенда про острів Ахтамар на сайті Ararat-online. Ru