Лорі ( Լոռի), Ташир, ТашіркДив. прим. 148 Див. прим. 137 (в греко-римських джерелах — ТосарКлавдій Птолемей, Географія, V, 12, 9:, в грузинських джерелах— Таширо або Сомхіті (буквально — ВірменіяДив. прим. 425 ) — історико-географічний регіон ВірменіїДив. прим. 2 к «Житие царя царей Давида»Див. прим. 10 к «Истории и повествование о Багратионах» Сумбата Давитис-дзе і Грузії, назва якого походить від гавар (області) Ташир провінції Гугарк Великої Вірменії. З XI століття, після будівництва вірменським царем Давидом I Безземельним фортеці Лорі, область іменувалася також Лорі. Назва Лорі походить від вірменського «лор» ( </span>)  — перепіл.

Географія Власне область Ташир розташовувалася по верхній і середній течії річок Дзорагет, Памбак і Дебед. На півночі її територія обмежувалася гірським хребтом Вірахайоц, на півдні — Халабським хребтом, на заході відокремлювалася від Ширака Базумським хребтом, на сході — Гугаркським хребтом. У центрі гавара перебувала рівнина ТашратапКиракос Гандзакеци. История Армении , гл. XL, сучасний Лорійський степ.

Історія

З VIII століття до н. е. територія Ташир — в складі держави Урарту.

В античні часи Ташир (Лорі) розташовувався на сході Гугарк — 14-ї провінції Великої Вірменії. Згідно Хоренаці (V ст.), Ташир й інші окраїнні області були успадковані легендарним сином Хайка ГушаромХоренаци, История Армении, II, 8: Гушар, нащадок синів Шара, успадкував гору Мтін, тобто Кангарк, половину Джавахка, Колб, Цоб, Дзор аж до фортеці Хнаракерт. Але Валаршак затвердив за нащадками Гушара Хайкіда також князівство Ашоцк і володіння Ташірк. Намісництво північного краю, розташованого навпроти гори Кавказ, він доручає великому і могутньому роду і присвоює його родоволоднінню титул бдеашха Гугаркського. Після ліквідації Сасаніда Вірменського царства в 428 році Ташир був приєднаний до васального Грузинського марзпанства. У 450 — 451 роках полководець, нахарар Врен Ташраці (Ташірський) був союзником Вардана Маміконяна. Ташірські князі також брали участь у визвольній боротьбі другої половини VI століття. На початку IX століття область Ташір входила до володіння князя князів Вірменії Ашота Мсакера. В кінці IX століття його спадкоємець Ашот II звільнив Гугарк аж до Тифліса: від арабських загарбників і возз'єднав його з Вірменським царством .

Ташир-Дзорагетське царство Приблизно в 966 році був утворений адміністративний регіон «країна Ташир», який в 978 році був перетворений Анійським Багратідом на васальне вірменське царство Ташир-Дзорагет. Охоплював власне Ташир і ряд сусідніх областей, включаючи гавари Дзорагет і Кохб. Першим царем Ташир-Дзорагет стає Гурген (Кюріке) — молодший син вірменського царя Ашота III: . Царство мало стратегічне значення для захисту північних меж Вірменії від арабських і курдських еміратів. Ташир-Дзорагет досягає найвищого розквіту при Давиді I Безземельному. Похід Алп-Арслана 1064 року позначився на історичній долі цього царства. Кюріке II вимушено визнав сюзеренітет Алп-Арслана. Тоді ж під тиском царя Грузії Баграта IV останній поступився значними землями на півночі, перенісши столицю з Самшвілде в місто-фортецю Лорі, раніше засноване його батьком. Тут були побудовані також фортеці Каяні, Махканаберд, Гаг й інші, які охороняли важливі торговельні шляхи.

Після XI століття У 1118 Ташир був приєднаний до Грузії Давидом Будівельником і переданий у володіння роду Орбелі. Вардан Великий повідомляє, що Давид приєднав до своїх володінь «Кайал, Кайтцон, Лорі, Ташир і Махканаберд; підкорив собі всі вірменські володіння». Після цієї події грузинський цар носив також титул «царя вірмен». На рубежі XII—XIII століть Ташир (Лорі) поряд з іншими областями північної Вірменії був звільнений Закарянами:. Кіракос Гандзакеці повідомляє, що вони «… взяли собі безліч областей вірменських, якими володіли перси і мусульмани, — гавари, розташовані навколо моря Гегаркуні (оз. Севан), Ташир, Айрарат, місто Бджні, Двин …». В 1185 Лорі перейшов у володіння останніх. На невеликій території області Дсех в цей же період правили Маміконяна . У червні 1236 року монгольська армія зайняла і зруйнувала Лоріберд і однойменне місто. У 1435 році частина Лорі була передана грузинським царем вірменським Орбелянам. У 1555 році після миру в Амасьї Лорі перейшла до Сефевіда, адміністративно увійшовши в Картлі-Кахетинське валійство. Під час «Великого сургуна» в 1604 році, коли перський шах Аббас виселив з Східної Вірменії не менше 250 тис. людей, насильницькому виселенню піддалося також населення Лорі. Аракел Давріжеці, сучасник подій, пише в середині XVII століттяАракел Даврижеци. «Книга историй» :

Мандрівник Амброджо Контаріні в 1474—1477 рр. пише про Ташир/Лорі: Мандрівник Йоганн Гюльденштедт в 1771 році писав:

Культура

Ташир був одним із важливих культурних центрів Вірменії. Ще на початку V століття Месроп Маштоца вів в Ташир свою просвітницьку діяльність. Корюн, біограф Маштоца, повідомляєКорюн, Житие Маштоца , 18, ср. Мовсес Хоренаци, Історія Вірменії , кн. III, роз. 60: Тоді ішхан ташірцев, чоловік поважний і боголюбивий, якого звали Ашуша, надав в його розпорядження себе і весь гавар свій. Він же (Маштоц) розповсюджує скрізь вчення, яке розгорнув (і тут) не менш старанно, ніж в інших гаварах. З ранньосередньовічних монастирів відомі Одзун, св. Аствацацін (Богородиці й Пріснодіви) в Куртане, Тормак в Гулагаракі, Джграшен в Вардаблурі. Особливу культурну цінність представляє купольна базиліка Одзун VI століття. У X столітті на сході Ташир-Дзорагетського царства будуються монастирі Санаїн і Ахпат — одні з найбільш великих культурних пам'яток історії Вірменії.

Цікаві виявлені в Ташир могильні пам'ятники V—VII століть .

На початку XIII століття Івана Закарян, який прийняв Халкідонське віросповідання, передав деякі вірменські монастирі Ташир (Ахтала, Кобайр, Хучап, Хневанк, Кіранц, Срвех, Седвіванк, Бггавор) під юрисдикцію Грузинської церквиКіракос Гандзакеці. Історія Вірменії, роз. 4:. Сучасник цих подій, історик Кіракос Гандзакеці повідомляє про АхталеКіракос Гандзакеці. Історія Вірменії, роз. 17: Помер і Іване, брат Закаре, і був похований в Пхіндзаанке, біля входу в збудовану ним самим церкву; він відібрав її у вірмен і перетворив в грузинський монастир. Парафіяни цих церков були вірмени-халкідонітиAlexei Lidov // The mural paintings of Akhtala // Nauka Publishers, Central Dept. of Oriental Literature, 1991 г. — стр.6(129):. Як зазначає академічна Православна енциклопедія, «Збільшення в XI ст. числа кафедр А.-х. — це явне свідчення збільшення кількості членів їхньої громади, так як єпископ міг бути призначений тільки в багатонаселеному місті. Можна вважати, що в цей час церковна організація А.-х. знову починає на рівних змагатися з Вірменською Церквою. Нашестя тюрків-сельджуків в 2-й пол. XI ст., що поклало кінець присутності Візантії у Вірменії, змусило громади А. -х. поступово перейти під владу Грузинського католікоса, і в XIII ст. їх єпископські кафедри сприймалися вже як „грузинські“.».

Примітки