Ришард Єжи Куклінський, псевдонім «Джек Стронг», «Мева» (13 червня 1930, Варшава — 11 лютого 2004, Тампа) — полковник польської народної армії, посмертно підвищений до звання бригадного генерала, заступник голови оперативної ради Генерального штабу польської армії, з 1970 року агент розвідки Американського Центрального Розвідувального Управління (ЦРУ), незадовго до введення воєнного стану (1981), був евакуйований ЦРУ до Західного Берліна.
Біографія
Молодість Народився 13 червня 1930 року у Варшаві як єдина дитина Станіслава Вінцентія Куклінського (1901-1943) та Ганни Котанець (1900–1963). У юному віці Куклінський використовував ще дві дати народженняPrzykładowo datę 13 czerwca 1927 r. podał gdy starał się o naukę zawodu ślusarza w Zakładach Wodociągowo-Kanalizacyjnych we Wrocławiu w 1945 r.Datę 1928 podał w życiorysie złożonym w Oficerskiej Szkole Piechoty nr 1 we Wrocławiu.. Його батько торгував деревиною під час Другої світової війни. Був заарештований 13 травня 1943 року за підпільну діяльність, помер у концтаборі ЗаксенгаузенWcześniej przebywać miał w Aleja Jana Chrystiana Szucha w Warszawie|al. Szucha oraz na Pawiaku.. Цю інформацію розкрив сам Куклінський у 1987 році в інтерв'ю паризькій «Культурі». Куклінський також стверджував, що його батько був членом Польської соціалістичної партії. Після арешту батька, Куклінський переїхав до дядька, який жив у селі поблизу Радома. Як стверджував сам, належав до Армії Крайової і воював у Варшавському повстанні, в інший час приписував собі приналежність до групи «Меч і плуг», а ще іншим — до організації «Серп і молот». Однак, за показаннями свідків та власними показаннями перед комітетом партії, не належав до жодної підпільної організації під час окупації. 6 серпня 1944 року його було доставлено до Німеччини. Також стверджував, що його вивезли на поїзді з групою єврейських жінок і перебував він у Нижній Сілезії, згідно з іншим повідомленням, повинен був перебувати в концтаборі за побиття німецьких підлітків. Задля конспірації використовував псевдонім «Біл». Писав, що, навіть, три тижні воював на фронті. Та найімовірніше, що Куклінський як неповнолітній був завезений до рейху разом з матір'ю.
Після війни Куклінський оселився у Вроцлаві на вул. Бляшаній, 15. Спочатку намагався вивчити професію слюсаря на водоканалі, але 17 вересня 1945 року його прийняли до муніципальної охорони. Спочатку йому доручили роль кур'єра, потім став охоронцем на фабриці мила. 6 січня 1946 року вступив до Польської робітничої партії (ідентифікаційний номер 0655929). З 7 березня по 13 квітня цього року був заарештований як підозрюваний у розбійному нападіFranciszek Puchała: Pułkownika Kuklińskiego udział w grze wywiadów wielkich mocarstw, „Przegląd Historyczno-Wojskowy” nr 4(242) z 2012 r., s. 164–184., але був звільнений. Причина звільнення невідома, у 1992 році документи, що стосуються цього періоду, були вилучені з судових справ. Про життя Куклінського в цей період не так багато конкретних відомостей. Він також повинен був деякий час належати до Добровільного резерву громадянської міліції і, будучи членом цього формування, брати участь у народному референдумі, проведеному Національною радою у червні 1946 року.
Служба в Польській народній армії
Перші роки служби 1 жовтня 1947 року був прийнятий до Офіцерської піхотної школи № 1 у Вроцлаві. У 1950 році його звинуватили у приналежності до Крайової армії, «Меч і плуг» та «Серп і Молот». За рішенням начальника Генерального штабу від 27 липня 1950 року був виключений з університету і на початку серпня відправлений на проходження основної військової служби, не включаючи трьох років навчання в школі до періоду служби. Через 2 тижні, 10 серпня його відновили до школи, яку закінчив у вересні 1950 року, отримавши звання прапорщика. Просування до першого офіцерського звання (хорунжий) відбулося 3 вересня 1950 року. Після закінчення школи наказом міністра національної оборони від 23 вересня 1950 року замість відділу кадрів одного з військових округів був скерований до послуг Персонального департаменту Міністерства національної оборони, а через два місяці направлений до 9-го піхотного полку в Пілу на посаду командира взводу. У 1951 році переведений в лейтенанти. У 1951-1952 роках пройшов курс методичної стрільби в піхотній школі в Рембертуві, після закінчення якого став командиром роти у 9-му механізованому полку. У жовтні 1952 року одружився з Йоанною.
У травні 1953 року став начальником штабу 15-го протипіхотного батальйону 3-ї протипіхотної бригади в Колобжезі. У 1954 році став командиром 18-го протипіхотного батальйону (відкадрованого) у 3-й протипіхотній бригаді. У 1956 році служив у 5-му Колобжезькому піхотному полку.
1 листопада 1956 року його направили на щорічний Курс вдосконалення піхотних офіцерів у Весолі в Академії Генерального штабу польської армії у Рембертові, який він закінчив 25 серпня 1957 року. Після закінчення курсу продовжував службу в 5-му піхотному полку в Колобжезі помічником начальника операційного штабу. Наприкінці жовтня 1957 року за власним бажанням переведений до 3-ї бригади прибережної оборони в Колобжезі, а після її реформації у 1958 році служив у 82-му механізованому полку, де прослужив до 30 вересня 1961 року. У Колобжезі Куклінський активно діяв у яхт-клубі, який був створений у 1956 році як Морський клуб «Kołobrzeg LPŻ».
У роки з 1958 по 1960 рік навчався в Першому Колобжеському ліцеї ім.Миколая Коперника () для працюючих, де отримав диплом середньої школи. У 1961 році почав навчання в Академії Генерального штабу польської армії.
Співпраця з військовою контррозвідкою У 1964 році, як співпрацівник польської контррозвідки та військової розвідки, будучи студентом Військово-повітряних сил Польщі, маскував завдання, які виконував офіцер польської військової контррозвідки майор Комінек, плаваючи з Колобжега до Швеції зі своєю приватною яхтою. У тому ж році закінчив Академю Генерального штабу і був переведений до звання майора, а потім перейшов до Варшави, де працював штабним офіцером, в тому числі готуючи плани вторгнення сил Варшавського договору проти Чехословаччини.
Щонайменше з 1962 року Куклінський співпрацював з військовою контррозвідкою — правлінням II штабу Військової внутрішньої служби. На думку деяких дослідників, співпрацював з Військовою інформацією з кінця 40-х років, та зі Службою безпеки до вступу в офіцерську школу.
Після навчання в Академії Генерального штабу польської армії, працював у відділі оперативної підготовки Генерального штабу польської армії (ГШ ПА), потім був начальником відділу генерального планування в управлінні оперативного управління і в кінцевому підсумку начальником 1-го відділу — заступником голови Правління 1-го Оперативного Генерального штабу польської армії. На початку служби в Генеральному штабі розпочав діяльність у військовому вітрильному клубі «Атол», президентом якого став.
У 1965 році брав участь у військових показах на півночі Польщі (Черськ біля Борне-Суліново), де маршал Андрій Гричко показав кільком десяткам старших офіцерів польської армії мобільні ракетні установки з ядерними боєголовками. На рубежі 1965–1966 років був співавтором іспиту для старшого начальницького складу в Жагані.
У лютому 1967 року брав участь у делегації Міністерства національної оборони під головуванням генерала Болеслав Хоха — в особистій розмові з Куклінським висловив сумніви щодо загроз Польщі внаслідок воєнної стратегії СРСР стосовно НАТО, з якою була ознайомлена польська делегація. У 1967 році пройшов навчання в навчальному центрі розвідки.
В'єтнам, Чехословаччина У 1967-1968 роках працював у Міжнародній комісії з контролю та нагляду за Женевськими угодами у В'єтнамі, де займався, серед іншого, збором даних про війська, які беруть участь у в’єтнамському конфлікті. У лютому 1968 року брав участь у розслідуванні Тетського наступу та пов’язаних із ним злочинів проти мирного населення В'єтконгом та підрозділами армії Північного В'єтнаму.
Після повернення з В'єтнаму в 1968 році продовжував службу в відділі оперативної підготовки Генерального штабу польської армії, де готував навчання «Весна-69». У серпні 1968 року його направили до штабу маршала Івана Якубовського в Легниці — там він зрозумів, що навчання насправді є підготовкою вторгнення в Чехословаччину.
У 70-х роках розпланував і провів розвідувальну операцію під прикриттям туристичного парусного круїзу в регіоні Гамбург і Гелголанд. У 60–70-х роках у співпраці з польською військовою розвідкою здійснив подальші круїзи з метою виявлення майбутніх регіонів вторгнення до Варшавського договору. Під час круїзів, серед іншого, виконувались виміри глибини водних переправ на Ельбу за допомогою ехолота, було визнано регіон Гельголанд із радіолокаційним центром НАТО, розвідувальне рекогностування Гамбурга, Кіля, Копенгагена та узбережжя Великої Британії та Швеції. Круїзи були припинені в квітні 1977 року як надто ризиковані на думку контррозвідки.
У 1971 або 1972 роках Куклінському було запропоновано посаду командира полку у Клодзьку, але, зрештою, завдяки його виборам та аргументам він уникнув переведення з Генерального штабу. Після підвищення посади полковника в 1972 році, в 1973 році пропозиція про переведення Куклінського на командний пункт була поновлена: цього разу вже на посаду начальника штабу 4-ї механізованої дивізії у Кросно-Оджанському. Полковник Куклінський відмовився, прикриваючись станом здоров’я дружини; та насправді не хотів залишати роботу у Варшаві, оскільки це перерве його співпрацю з американцями. Нарешті в Генеральному штабі з'явилась пропозиція про доручення йому польового підрозділу.
«Альбатрос» У травні 1974 року Куклінський був ознайомлений через начальника Генерального штабу генерала Флоріана Сівіцького з проєктом з кодовою назвою «Альбатрос», який передбачав будівництво трьох підземних ядерних укриттів у разі збройного конфлікту для представників Об'єднаних збройних сил Варшавського договору. У лютому 1975 року його направили з групою офіцерів, в тому числі з генералом Чеславом Кіщаком, на двомісячні курси в Академію Генерального штабу Збройних Сил СРСР ім. Ворошилова в Москві. Після курсу, генерал Войцех Ярузельський запросив до свого кабінету офіцерів, які брали участь у навчанні в СРСР, та попросив висловити свої роздуми. Куклінський висловив думку, що Москва перебільшує загрозу з боку НАТО у напрямку початку війни проти Варшавського договору. Під час зустрічі генерала Чеслава Кіщака висловив протилежну позицію з цього приводу.
12 жовтня 1976 року був нагороджений із рук генерала Сивіцького Лицарським хрестом ордена Відродження Польщі. Куклінського особисто привітав міністр національної оборони генерал Войцех Ярузельський.
У червні 1977 року голова правління першого генерального штабу генерал армії Польщі Вацлав Шклярський призначив Куклінського головою відділу I-го генерального планування першої ради із званням бригадного генерала. У грудні 1977 року Куклінський брав участь у Будапешті на засіданні Комітету міністрів оборони країн Варшавського договору. Влітку 1977 року Куклінський переїхав із сім’єю до нового будинку на вулиці Райців, 11.
У 1978 році полковник підготував матеріали для переговорів про роззброєння, що відбувалися у Відні. Наприкінці 1978 року в офісі на першому поверсі Правління Першого Генерального штабу польовий офіцер підполковник Юзеф Путек застав Куклінського під час фотографування документів, тож подав заяву головному полковнику Владиславу Гендеру. На початку 1979 року польовий офіцер отримав наказ про поїздку у відрядження, а після повернення йому було призначено чергування поза Генеральним штабом. Через деякий час виявилося, що портфель Куклінського з доповідями офіцера об'єкта був порожнім. У квітні 1979 року Куклінський дуже важко пережив смерть Барбари Я., з якою він був у дуже близьких стосунках протягом приблизно 10 років.