Філіп Генрі Шерідан (; 6 березня 1831, Олбані, Нью-Йорк — 5 серпня 1888, Бристоль, Массачусетс) — американський воєначальник, генерал армії. Учасник Американської громадянської війни та війн США проти індіанців.
Біографія
Філіп Генрі Шерідан народився 6 березня 1831 року в Олбані, штат Нью-ЙоркEicher, p. 482. і був третім з шести дітей ірландських католицьких іммігрантів Іоана та Мері Мена Шеріданів. Виріс у Сомерсеті, штат Огайо. Повнозрілий, він досяг зросту лише 165 см, що стало за привід до отримання прізвиська «Маленький Філ». У 1848 році Філіп поступив на навчання до Військової академії США у Вест-Пойнті, яку у 1853 році закінчив 34-м у своєму класі з 52 кадетівEicher, pp. 482–83..
По випуску Шерідан отримав військове звання другого лейтенанта і був призначений до 1-го американського піхотного полку у Форт-Дункан, штат Техас, потім у 4-й піхотний полк у Форт-Редінг, Каліфорнія. Переважну більшість своєї служби у складі 4-го полку молодий офіцер проходив на Тихоокеанському північному заході, залучався до проведення топографічного розвідки долини Вілламет у 1855 році, під час якої він став учасником війн з індіанцями Якіма та Роуг-Рівер. У цих бойових походах він набув досвіду у командуванні невеликими підрозділами при проведенні рейдових дій та сутичок з індіанцями. 28 березня 1857 року був поранений у бою на території Орегон. У березні 1861 року Шерідану присвоєне звання першого лейтенанта, безпосередньо перед Громадянською війною, у травні він став капітаном, одразу після битви за форт Самтер.
Громадянська війна в США
Західний ТВД Восени 1861 року Шерідан отримав наказ на переведення до 13-го піхотного полку американської армії у Джефферсон-Барракс, поблизу Сент-Луїса, штат Міссурі. Нетривалий термін Шерідан служив у штабі генерала Генрі Галлека, а в грудні був призначений головним комісаром армії Південно-Західного Міссурі, але переконав начальника департаменту генерала Галлека також дати йому посаду генерал-квартирмейстера.
У січні 1862 року Філіп Шерідан служив у підпорядкуванні генерал-майора Самуеля Кертіса, з яким брав участь у . Незабаром він виявив, що офіцери займаються махінаціями. Вони крали коней у цивільного населення і вимагали від Шерідана оплати. Той відмовився платити за викрадене майно й конфіскував коней за використання армією Кертіса. Коли Кертіс наказав йому заплатити офіцерам, Шерідан зухвало відповів: «Жодна влада не може примусити мене до грабежів або крадіжки». Кертіс заарештував Шерідана за невиконання наказу, але через втручання Галлека будь-яке офіційне провадження проти Шерідана було припинено. Шерідан повернувся до штабу Галлека, супроводжував армію при і служив помічником інженера топографічного департаменту, де познайомився з бригадним генералом Вільямом Т. Шерманом, який запропонував йому очолити піхотний полк з Огайо. Це призначення не відбулося, але вже 27 травня 1862 року, не в останню чергу через допомогу своїх друзів, зокрема майбутнього військового міністра Рассела Елгера, Шерідан був призначений командиром 2-го Мічиганського добровольчого кавалерійського полку, попри тому, що він не мав ніякого досвіду служби в кіннотіWittenberg, pp. 4–5; Morris, pp. 41–59; Hess, p. 276..
Через місяць Шерідан вперше командував своїми військами в бою, очоливши невелику бригаду, до складу якої входив його полк. 1 липня 1862 року в , штат Міссісіпі, його сили стримували атаку кількох кавалерійських полків Конфедерації бригадного генерала Джеймса Р. Чалмерса, та здійснивши глибокий обхідний маневр силами двох кавалерійських полків ударив у тил та фланг конфедератів, примусивши їх відмовитися від подальших активних дій та відступити. Його дії настільки вразили командирів дивізії, включаючи бригадного генерала Вільяма С. Роузкранса, що вони рекомендували присвоїти Шерідану звання бригадного генерала. Саме після бою біля Бунвілла один з товаришів по службі подарував Шерідану коня, якого він назвав Ріенці, на якому офіцер їздив протягом усієї війниMorris, p. 76..
Незабаром Шерідан очолив 11-ту дивізію III корпусу армії Огайо генерал-майора Дона Карлоса Б'юела. 8 жовтня 1862 року він командував своєю дивізією у битві біля Перревілля. Хоча кіннота не змогла утримати під тиском «Південців» важливі висоти, що мали міцно утримувати підрозділи однієї з бригад дивізії Шерідана, втім підкріплення командира дивізії відбили атаку конфедеративної армії. Командир III корпусу генерал-майор Чарльз Гілберт наказав Шерідану атакою вибити ворога із втрачених позицій та відновити положення по вихідному рубежу, який займала бригади МакКука. Натиск та агресивність атаки Шерідана переконала конфедератів генерал-майора Леонідаса Полка, що вони повинні залишатися в обороні й не спробувати наступати далі. Пізніше того ж дня війська 11-ї дивізії відбили незначні атаки армії Конфедерації, однак формування Шерідана не брали участі у найжорсткіших боях дня, що сталися на лівому фланзі Союзу під час битвиNoe, pp. 144–59..
31 грудня 1862 року, в перший день , Шерідан передбачив напрямок головного удару сил Конфедерації і розмістив свій підрозділ на позиціях, підготувавши його до відбиття ворожого наступу. Його дивізія стримувала атаку конфедератів на своєму фронті, поки їх боєприпаси не закінчилися, і вони були змушені відступити. Мужнє виконання дивізією Шерідана завдання зіграло вирішальну роль у тому, щоб дати армії Союзу час закріпитися та створити потужну систему оборони. 10 квітня 1863 року Шерідана за його бойові заслуги та вміле керівництво військами підвищили до генерал-майора. За півроку він пройшов по службових щаблях від капітана до генерал-майораMorris, pp. 104—111, 116..
Оговтавшись після кривавої битви на річці Стоунз, союзна армія Камберленду почала підготовку до літнього наступу проти конфедеративної Теннессійської армії генерала Брекстона Брегга. 11-та дивізія Шерідана відмінно проявила себе, діючи проти Брегга в блискучій Таллагомській кампанії Роузкранса і стала головним формуванням армії Союзу, яке першим вступило в місто Таллагома.
20 вересня 1863 року, на третій день битви при Чикамогі, завершальної та вирішальної у великій Чикамозькій кампанії, Роузкранс перемістив дивізію Шерідана, що перебувала перші два дні битви у резерві, за передню лінію військ Союзу на правий фланг у другий ешелон на ймовірному напрямку головного удару «Південців», коли Брегг розпочав атаку в проміжок по лінії Союзу.
Дивізія Шерідана закріпилася на визначний позиції на пагорбі Літле в готовності відбивати напад конфедеративного корпусу генерал-лейтенанта Джеймса Лонгстріта, але їхні позиції були зметені солдатами Союзу, що відступали. В результаті конфедерати, переслідуючи противника фактично на плечах, збили 11-ту дивізію із займаних рубежів, чиї підрозділи в безладі відступили з поля бою. Комдив насилу зібрав стільки людей, скільки міг, і почав відхід до Чаттануґи, згуртувавши війська по дорозі. Але, дізнавшись, що XIV корпус генерал-майора Джорджа Г. Томаса вперто продовжує тримати позиції на пагорбі Снодграс, Шерідан наказав дивізії повернутись до поля битви, однак, як стверджують деякі історики, командири підрозділів обхідними шляхами ухилися від повернення й не брали участі в боях. Його повернення на поле битви забезпечило те, що він не поділив долі Вільяма С. Роузкранса, який, кинувши армію напризволяще, верхи втік до Чаттануґи, за що незабаром був відсторонений від командування армієюCozzens, pp. 376–90, 466–67; Wittenberg, p. 11; Morris, pp. 127–36..
Оверлендська кампанія Нещодавно призначений головнокомандувачем армії Союзу генерал Улісс Грант викликав Шерідана до Східного театру для командування кавалерійським корпусом армії Потомака. Гранту, який до цього не знав особисто Шерідана, рекомендацію надав Генрі Галлек, що був дуже високої думки про лідерські якості та талановитість молодого генерала-кавалериста. Вже після війни, у своїх спогадах Грант стверджував, що Шерідан — це був той самий чоловік, якого він шукав на цю посаду. 5 квітня 1864 року Шерідан прибув до штабу армії Потомака, напередодні стратегічного наступу Гранта в Оверлендській кампаніїMorris, pp. 153, 155..
На початковій стадії у перших битвах кампанії керівництво кавалерією Шерідана здійснював безпосередньо командувач армії генерал-майор Джордж Мід, вихованець старої школи, який бачив традиційну роль кінноти на його думку, як допоміжного роду військ і застосовував її відповідно — для ведення розвідки, дії у прикритті флангів, забезпечення охорони на марші й тилу, що Шерідан категорично не сприймав. У травні 1864 року у великій битві в глушині з конфедеративною армією Роберта Лі під час Оверлендської кампанії густа лісиста місцевість заважала будь-якому маневру кінноти та нівелювала значну ударну роль та маневреність кавалерії. Коли армія Півночі охопила правий фланг бойового порядку сил Конфедерації, просуваючись у напрямку до поміщицького дому Спотсильванії, вершники Шерідана не змогли забезпечити розчищення шляхів прориву для піхоти з лісової пустощі до визначених об'єктів атаки, в результаті чого конфедерати змогли захопити ключові перехрестя доріг до того, як туди підійшла піхота Союзної армії, що значною мірою вплинуло на підсумки битви. + Рейд кавалерії Шерідана на Річмонд. 9-14 травня 1864Рейд Шерідана на станцію Тревільян. 7-10 червня 1864Повернення Шерідана після рейду на станцію Тревільян. 14-28 червня 1864
Джордж Мід був вкрай незадоволений поведінкою та стилем керівництва підлеглого, а також тим, що він не виконував своїх обов'язків зі спостереження та розвідки, як командувач армії йому наказував. З 9 по 24 травня він відправив кавалерії Шерідана в рейд у бік Річмонда, прямо кинувши виклик конфедеративній кінноті. Рейд виявився менш успішним, ніж сподівався Мід; хоча 11 травня при проведенні рейду був смертельно поранений командувача конфедеративної кінноти генерал-майор Джеб Стюарт у бою поблизу Жовтої таверні та 12 травня у бою з генералом Фіцг'ю Лі за Медоу-Брідж, рейд не створив серйозної загрози Річмонду, втім Грант залишився без сил кавалерійської розвідки у та .
28 травня, після повернення до головних сил армії Потомака, кіннота Шерідана вела затяжні бої за Гоуз-Шоп, змагання, в ході якого Північ зазнала важких втрат, а конфедеративна кавалерія викрила диспозицію сил противника. Конфедерати захопили критичне перехрестя, що з 1 по 12 червня спричинило битву при Колд-Гарбор. Потім Грант наказав Шерідану здійснити рейд на північний захід, щоб прорвати Центральну залізницю Вірджинії та з'єднатись із армією долини Шенандоа, генерал-майора Девіда Хантера. 11–12 червня конфедеративна кіннота під командуванням генерала Вейда Гемптона перехопила кавалерійський корпус Шерідана та сталася найбільша кавалерійська битва у війні. Не здобувши визначених цілей рейду та зазнавши великих жертв, кавалерія Півночі відступила з поля бою, повернувшись маршем, але 24 червня це формування наразилося на ще один кавалерійський загін конфедератів біля церкви Святої Марії; результатом зіткнення став , де люди Шерідана зазнали значних жертв.
Армія Шенандоа Протягом усієї війни Конфедерація відправляла армії з Вірджинії через долину Шенандоа, щоб вторгнутись у Меріленд і Пенсільванію і погрожувати Вашингтону. Коли генерал-лейтенант Джубал Ерлі вирішив здійснити прорив долиною у кампанії 1864 року і сподіваючись у такий спосіб примусити Гранта відвести свої сили від облоги Пітерберга, напав на союзні сили поблизу Вашингтона і організував рейди на кілька міст Пенсільванії. У свою чергу, Грант, реагуючи на політичний переполох, викликаний вторгненням, організував Середній військовий округ, польові війська якого були відомі як армія Шенандоа. 7 серпня 1864 року Шерідан у Гарперс-Феррі прийняв на себе командування й військами і рештою сил оборони визначеного регіону. Його нелегкою місією було не лише розгромити армію Ерлі та закрити північний шлях вторгнення, а й позбавити «південців» можливості використовувати долину Шенандоа як продуктивний сільськогосподарський регіон, який годує Конфедерацію.