Бере́зове (, ) — село в Україні, яке є адміністративним центром однойменної сільської громади Сарненського району Рівненської області. Розташоване за 49 км від залізничної станції Рокитне — Волинське.
Географія Селом протікає річка Безіменна.
За географічним положенням Березове розташоване на півночі Сарненського району в межах Західнополіського регіону на території природної області Житомирського Полісся.
Після проголошення Незалежності України у 1991 змінився статус північної межі району і село опинилося в прикордонній зоні. На північному сході села проходить міждержавний кордон з Республікою Білорусь (Берестейсьська обл.). Межує в межах району із селами Глинне на півдні, Познань — на сході, Заболоття — на північному заході і Грабунь — на заході.
Переказ про заснування Згідно з переказами? населення Західної України на початку XVI ст. перебувало під нестерпним гнітом польської шляхти, а також часто піддавалось нападам татарської орди. Це призводило до того, що селяни знімалися з обжитих земель і все далі і далі відходили в ліси та непрохідні місця серед боліт. Група таких втікачів заснувала невелике поселення серед непрохідних боліт у березовому гаю. Згодом утворилось невелике село, яке стали називати Березове. Першими поселенцями були українські селяни-втікачі.
Згодом багатства поліських лісів та пасовищ привернули увагу польської шляхти, яка почала селитися на українському Поліссі.
Історія Перша згадка про село датована 1780 роком. Відомо, що в той рік у селі було побудовано церкву. За часів Російської імперії у XVIII ст. носило назву (пізніше на мапах позначається як Березове або ) та входило до складу Мінської губернії.Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. [Т.] Ровенська обл. — К. : Голов. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1973. — С. 538.
Назва походить від поселення людей — втікачів в березовому гаю.Коханевич В. Н. Топоніміка і легенди Рокитнівщини: наук.-пізнав. посіб. / В. Н. Коханевич. — Рокитне, 2007 — с. 33.
Під час Столипінської реформи в 1912 на території села утворилося 64 хутори.
Під час Визвольних змагань (1917—1921) влада у селі часто змінювалася, поки Березове не захопили поляки і не анексували разом із Західною Україною до складу Польщі. Невдовзі після цього село стало адміністративним центром однойменної гміни, куди входило 16 навколишніх сіл. Була організована двокласна школа.
В 1939 у селі побудовано костел.
Друга світова війна
У вересні 1939 село в складі Західної України було окуповане Червоною армією і згодом анексоване СРСР. Майже відразу польська школа була закрита.
Ще одним нововведенням радянської влади стало скасування хутірської системи — людям наказали повернутися в село і створити суцільне поселення.
У 1940 була заснована Березівська сільська рада, яка об'єднувала три села (Березове, Грабунь і Заболоття) у складі Рокитнівського району. Перший голова — Наумович Степан Никифорович. В цьому ж році було організовано перше колективне господарство. Першим головою колгоспу був призначений Наумович Сава Омелянович.
З 1941 до 1944 село перебувало під окупацією німецьких військ, після чого повернулася Червона армія і радянська влада.
У роки Другої світової війни поблизу села в урочищі Ковалі було місце розташування радянського партизанського загону ім. Боженка. Тут проводився військовий вишкіл новобранців, а інструктором та організатором був спеціально направлений сюди капітан Нирко. Іншим командиром бойової групи був секретар сільської ради Наумович Степан Никифорович. Серед головних завдань партизанів була підривна робота на залізничних коліях. Під час виконання одного з таких завдань між селами Остка та Сновидовичі загинули солдати Солодовников та Кирилюк, які були поховані в урочищі Ковалі, а у 1963 їх рештки були перепоховані у селі Березове у братській могилі.
У вересні 1943 в урочищі Ковалі перебувало 5 окремих радянських партизанських загонів: Богуцький загін ім. Попудренка, Ленінський, Сталінський, Давидовський, Боженка.
Післявоєнний час
Після Другої світової війни колгосп було відновлено і у 1948 він отримав назву ім. Ворошилова. Головою обрано Наумовича Степана Григоровича. У 1960 колгосп був реорганізований у допоміжне господарство Рокитнівського ЛГЗ, а в 1966 р. — в радгосп «Березівський».
У 1948 відкривається сільська бібліотека, клуб та відділення зв'язку. З 1950 діє дільнична лікарня. В 1959 засновано лісництво.
З 1977 проводиться меліорація земель, розпочато будівництво дамби, яке завершилося у 1987.
Неподалік села, у лісовому урочищі Юзефін, з 1997 діє жіночий монастир Іверської Ікони Божої Матері й росте одне з дерев, які вважають найстарішими в Україні, — «Дерево князя Ігоря». Як стверджують місцеві мешканці, йому 1350 років і воно занесене до Книги рекордів України. Проте, за результатами досліджень Київського еколого-культурного центру, цьому дубу — близько 1000 років і він не є найстарішим в Україні.«Дерево князя Ігоря» з Рокитнівщини на пазлі
Ще в 1930-х рр. поблизу села в урочищі Юзефін було виявлено Юзефінський курганний могильник поселення культури ямково-гребінцевої кераміки, який нараховує близько 30 курганів. В 1981 тут працювала археологічна експедиція Рівненського краєзнавчого музею на чолі з Б. А. Прищепою — доцентом Рівненського інституту слов'янознавства, членом Всеукраїнської спілки краєзнавцівЖежук М. Х. Історія походження села Березово [Електронний ресурс]. — 2013..
19 липня 2020, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Рокитнівського району, село увійшло до складу новоутвореного Сарненського району.
Населення Корінними жителями села є українці, також в часи радянської влади у Березове було переселено білоруське населення.
За переписом населення 2001 року в селі .
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельністьВідсотокукраїнська253099,49 %російська90,35 %білоруська40,16 %Усього2543100 %
Інфраструктура
З 1950 в селі діяла Березівська дільнична лікарня. спочатку це приміщення було невелике, лише на кілька палат, а нині в лікарні працює 75 осіб, з них 5 лікарів, 48 осіб медперсоналу та техпрацівники. З 1990 при лікарні працює швидка медична допомога та діє свій парк спецавтотранспорту. З 2014 лікарня реорганізована в терапевтичне відділення № 2 центральної районної лікарні.
Будинок культури був організований у 1948 в старому приміщенні, ще польських часів. Нове приміщення було побудоване у 1968—1970 роках. Тут діють гуртки — драматичний, вокальний, художнього читання.
У селі діють малі підприємства зі сфери обслуговування: два кафе, кілька магазинів, а також ТЗОВ Рокитнівська фірма побутових послуг, яка здійснює ремонт одягу та взуття.
Березівське лісництво було засноване в 1959. Загальна площа лісу складає 6346 га. Першим лісничим був Я. В. Церковний. Великий внесок у лісову справу вніс лісничий Поліщук В. М. (1961—1974 рр.), під керівництвом якого у 1970 було посаджено березовий гай поблизу стоянки партизанського загону ім. Боженка в роки Великої Вітчизняної війни.
На базі колгоспу у бл. 2000 року було створене СГПП «Злагода», яке є рентабельним господарством і вважається одним з найкращих у районі. В господарство має 960 голів ВРХ та бл. 1000 га орної землі, свій автотранспортний парк, у якому нараховується 12 автомобілів, 14 тракторів, 4 зернозбиральних комбайни, 2 КСК-100 «Рось», безліч інвентарю та причіпної техніки для обробітку сільськогосподарських угідь. Окрім того, СГПП має 2 пилорами, млин та кафе «Фантазія». Також «Злагода» забезпечує харчування учнів Березівської, Заболотської та Познанської шкіл.
Освіта та культура Березівська сільська бібліотека була заснована в 1948. Ще одна публічно-шкільна бібліотека відкрилася у 1958. У бібліотеці організований куточок з народознавства, де знаходиться стародавній посуд, українські вишивки, література про культуру, побут, звичаї українського народу. В папках-досьє зібрані матеріали про село, легенди про його виникнення, спогади старожилів про воєнні та післявоєнні роки, зібрано матеріали про обряди та звичаї села, фольклор та ін.
Перша школа в селі була відкрита священиком у вересні 1885. У школі було 4 класи. З 1912 навчання було ускладнене тим, що частина учнів опинилася у 64 новостворених хуторах, які утворилися внаслідок Столипинської реформи.
Під час Визвольних змагань (1917—1921) школа не працювала. Лише після польської окупації з 1922 почала діяти чотирикласна польська школа, у якій навчалося 60 дітей. Навчання було організовано у 4-х класах і тривало 7 років: 1-й клас — 1 рік навчання 2-й клас — 1 рік 3-й клас — 2 роки 4-й клас — 3 роки
Після закінчення школи учні отримували неповну середню освіту і поступали в гімназію, яка знаходилася в районному центрі Столин (нині територія Білорусі). В школі вивчали польську мову, математику, природу, історію Польщі. Місцезнаходженням школи була нинішня територія аптеки. Згодом була побудована нова школа, яка знаходилася на місці нинішнього будинку культури, але під час війни вона згоріла. На релігійні свята діти не вчилися.
Після радянської окупації у вересні 1939 польська школа була закрита і була відновлена хутірна система. В 1940—1941 роках була відкрита . Вчителі залишалися ті ж самі, що і в польській, а також було і кілька нових. Релігію було заборонено. Вивчали німецьку, російську мови, історію.
Під час Другої світової війни школа не працювала і лише в 1946 відновила свою діяльність.
В 1950 в селі відкрили семирічну школу. В початковій школі класи були комбіновані (1—3 класи — один вчитель і 2—4 класи теж один), вчилися 6 днів на тиждень по 4—5 уроків на день. Вивчали українську, російську мови, арифметику, історію та природу. Трудового навчання в школі не було.
У 5 клас учні з хуторів ішли до села Березове, де знаходилась семирічка. Згодом було реорганізовано школу у восьмирічну, першим директором якої був Лісовець С. С.
З 1953 почала працювати десятирічка. Вона була єдиною в цьому краї і тому тут навчалися старшокласники з навколишніх сіл: Переходичів, Вежиці, Старого Села, Глинного, Познані, Хмелі.
Нині Березівська ЗОШ I—III ст. має чотири корпуси для навчання, одному з них вже понад 100 років, їдальню, майстерню, бібліотеку. В школі навчається 760 учнів, працює 62 вчителі. Директором школи є Шип Володимир Володимирович.
Березівська прикордонна застава Село є прикордонним і на в'їзді до нього стоїть знак «Прикордонна зона», а в самому центрі села з 1995 розмістилася прикордонна застава. На заставі несуть службу бл. 70 військовослужбовців, з яких 25 чоловік — жителі с. Березове. Протяжність лінії кордону, яку охороняють прикордонники застави «Березове», становить 72 км від с. Будки-Кам'янські до с. Дроздинь.
Релігія Місцевий Православний храм Пресвятої Богородиці було засновано у 1885. В 1970-х роках храм був зруйнований радянською владою і від нього залишилося лише приміщення дзвіниці. У 1994 храм Пресвятої Богородиці було відбудовано на попередньому місці. Священиком є отець Шепель В. Т.
Члени церкви п'ятидесятників спочатку відправляли свої богослужіння у приватному будинку, а у 1990 було збудовано церкву Христа Віри Євангельської (п'ятидесятників), яка в 2002 була добудована і розширена. Пресвітером є Хомич П. М., кількість членів церкви 450 чоловік.
Пам'ятки
У селі встановлено пам'ятник розстріляним євреям у роки Другої світової війни та братська могила, де похоронені партизани загону ім. Боженка Солодовников Петро Прокопович та Кирилюк Данило Кузьмович. За рішенням Рівненського обласного виконкому № 102 від 17 лютого 1970 братська могила радянських партизанів є пам'яткою історії.
Пам'ятний знак на братській могилі розташовано в центральній частині села, праворуч від Будинку культури. На могилі встановлено дерев'яну тумбу у формі зрізаної піраміди. Надмогильна тумба пофарбована у синій колір, зверху увінчана п'ятикутною зіркою. Територія огороджена дерев'яним парканом.
Уродженці села Гаркуша (Миколаєнко) Семен Іванович — (1739 — після 1784) — запорозький козак, гайдамацький ватаг.